Послання Апостола Павла до Римлян 11, 2-12.
2. Браття, чи ви не знаєте, що Писання про Іллю говорить, коли він скаржиться до Бога на Ізраїля: 3. Господи, пророків твоїх убили й жертовники твої зруйнували, лишився тільки я один, і шукають душі моєї. 4. І що йому відповідає слово Боже ? Зоставив я собі сім тисяч чоловік, що перед Ваалом не гнули коліна. 5. Так і нинішнього часу є останок, за вибором ласки. 6. Коли ж за ласкою, то не з діл, інакше ласка не була б ласкою. 7. Що ж, чого Ізраїль шукав, того не осягнув, вибрані ж осягнули. А решта затверділи, 8. як написано:
Бог дав їм по нинішній день
дух приголомшення,
очі, щоб не бачили,
і вуха, щоб не чули.
9. А Давид каже:
Нехай їх стіл сильцем їм буде,
пасткою їм на падіння та на відплату.
10. Нехай їх очі потемніють, щоб не бачили,
хребет їх хай зігнеться назавжди.
11. Отож питаю: хіба вони спіткнулися, щоб упасти? Ні, зовсім ні. Але падіння їхнє стало для поган спасінням, щоб викликати їхню заздрість. 12. Коли ж їхнє падіння – багатство для світу і коли їхній занепад – для поган багатство, оскільки більше повнота їх?
Євангеліє від Матея 11, 20-26.
20. В той час Ісус почав докоряти тим містам, у яких відбулося найбільше його чуд, за те, що не покаялись:
21. Горе тобі. Хоразине! Горе тобі. Витсаїдо! Бо якби чуда, що в вас відбулися, сталися в Тирі й Сидоні, вони б давно покаялись у волосяниці та в попелі. 22. Тому кажу вам: Тирові й Сидонові судного дня легше буде, ніж вам. 23. Та й ти, Капернауме, чи хочеш піднестися до небес?
– Аж до аду зійдеш!
Бо якби чуда, які відбулися в тобі, сталися в Содомі, вона стояла б і досі. 24. Тому кажу вам: землі содомській легше буде судного дня, ніж тобі.
25. Тоді Ісус заговорив:
Я восхваляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що затаїв єси це від мудрих та розумних і відкрив це немовлятам. 26. Так, Отче, бо так тобі було до вподоби.
Мт. 11, 25: “Я восхваляю тебе, Отче, Господи неба й землі”
Часто, думаючи про те, як я, така немічна і недолуга, можу віддячити Богові за всі Його дари для мене, за постійну опіку і все, що отримую від Нього щоденно, здавалося, що б не робила – цього замало. І це так! Та я можу невтомно дякувати і славити Господа.
Колись мене цього навчила моя знайома, коли обговорювали різні позитивні зміни в наших життях. Вона не втомлювалася казати – “Слава Богу!”. Тоді зуміла усвідомити: так, дійсно, що б не відбувалося, це саме завдяки Всевишньому, дякуючи Його вірі в нас, Його опіці тоді, коли ми були на хиткому місточку, завдяки тому, що Він не відвернувся в часи нашого найбільшого піднесення, коли нам здавалося, що досягли чогось лише завдяки нашій наполегливості і в тій гордості за себе чудових, перестали бачити Бога.
“Слава Богу!”, “Дякуючи Богу” – це те, що маємо пам’ятати, на якій вершині не були б.
