Послання до Євреїв 11:24-26;32-12:2
24 Вірою Мойсей, коли був виріс, відрікся зватися сином дочки фараона; 25 волів радше страждати разом з людом Божим, ніж дознавати дочасної гріховної втіхи, 26 бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту. 32 І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33 що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34 силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35 Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36 Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; 37 їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38 вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39 І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40 бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість. 1 Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, 2 вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу.
Євангелія від Йоана 1:43-51
43 Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.» 44 А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. 45 Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса Йосифового сина, з Назарету.» 46 Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.» 47 Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства.» 48 Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею.» 49 Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїлів.» 50 Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, – то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те.» 51 І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого.»
________________________________________________________________________________________________________
Приходить до кожного з нас, особливо у час Великого посту, момент розчарування, падіння, коли ладен уже опустити руки. Бо все ніби робиш так, як треба – десь себе обмежуєш, щось жертвуєш, а тут ще й і якісь халепи трапляються. Невже Господь не бачить і не чує. І не діє?
Насправді багато речей у нашому житті непоправних, таких, як втрата рідних, несправедливість тощо. В такі хвилі людина найчастіше картає Бога. Чому так, а не інакше? Як бог міг таке допустити?
Але не ми творили Бога, щоб Його виховувати, але Він був, є і буде понад часом. Він знає, чому. Тому що готує для нас щось незмірно велике за кожне наше терпіння. Ця чудесна господня педагогіка!
Лише коли речі для нас очевидні, ми їх сприймаємо як належне. Але ж віра – це прийняття того, що незриме, це абсолютна посвята.
Довіряймо Господеві кожен свій біль і радість, бо Він готовий підняти нас завжди.
