Бут. 8, 4-22
Сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату. А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів’я. По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі, і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі. Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі. Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе. Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега. І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили. Тоді почекав він ще других сім днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього. На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, – аж ось поверхня землі була суха, а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла. Тоді Бог сказав до Ноя: Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою. Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі. І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів. Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу. Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику. Господь почув лагідний запах і сказав сам до себе: Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був. Покіль земля землею, – сівба й жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч не перестануть більше бути.
Прип. 10, 31-11, 13
Вага фальшива – для Господа гидка, а вірні важки йому угодні. Як прийде гордість, прийде й ганьба, з покірливими ж – мудрість. Досконалість праведних вестиме їх, зрадливих погубить їхнє лукавство. Багатство в день гніву – без користи, від смерти рятує справедливість. Справедливість чесного вирівнює йому дорогу; безбожний із-за своєї безбожности гине. Справедливість праведних їх рятує, підступні заплутаються у власній злобі. Умре безбожний, загине і його надія; сподівання сильних змарнується. Праведник з біди спасеться, замість нього ж влетить у неї безбожник. Устами нечестивий губить свого ближнього; праведники своїм знанням спасуться. Як праведним щастить, радіє місто; як гинуть грішники, веселі крики лунають. Благословенням праведників місто йде угору, устами грішників – занепадає. Хто гордує ближнім, той недоумок; розумний чоловік мовчить. Обмовник таємницю виявляє, а вірний чоловік справу приховує.
Наші проблеми часто стають центром усього земного тяжіння – за чергами смутних думок не бачимо радості щоденного світла.
Багато християн дошукуються відповіді на запитання про справедливість. У світі дійсно вкрай багато несправедливих подій.
Особливо гостро несправедливість відчуваємо у своєму житті, коли справи стосуються нашого добробуту.
Але в Книзі Приповідок, одній із найдавніших книг Біблії, знайдемо мудру розраду і заспокоєння.
Оманливим насправді є позірний світський успіх, за яким немає мудрості і прийняття Божої волі. Це насправді велике чудо – зрозуміти Божий задум: Він хоче бачити нас щасливими! Від хвилини створення Бог хоче, щоб ми були радісні. А повнота радості – це бути з Богом у Його безумовній любові та ласці, довіряти все і завжди.
Подиву гідною є Ноєва довіра: від моменту створення корабля і аж до закінчення потопу. Бог радив, а Ной слухав і виконував Божу волю. І просто довіряв.
А я міг довіритися Богові настільки?
Кожного дня маємо нагоду вислухати Господню думку щодо свого життя, а вже потім – діяти. І це найкращий рецепт щастя.
Господи, вчи мене довіряти Тобі. Амінь.
