Буття, 43, 26-31; 45, 1-17
Коли ж Йосиф прийшов додому, піднесли йому гостинця, що його мали з собою, і поклонилися йому лицем до землі. Тоді він спитав їх про здоров’я та й сказав: Чи здужає ваш батько старенький, про якого ви мені говорили? Чи він живий ще? Вони відповіли: Здоров раб твій, наш батько; він ще живий, і схиливши голови, поклонились до землі. А він, підвівши свої очі, побачив Веніямина, свого брата одноматірного, та й питає: Чи це ваш найменший брат, що про нього ви мені казали? і додав: Бог нехай милує тебе, мій синку! І хутенько вийшов, бо серце його зворушилось на вигляд брата і сльози зависли на очах його; він пішов у світлицю й там заплакав. По тому ж, умивши собі обличчя, вийшов, переміг себе й каже: Подавайте лишень страви. Тут Йосиф не міг себе стримати перед усіма, які стояли коло нього, і закричав: Виведіть усіх від мене! І не зосталося при Йосифові нікого, коли він признавався своїм братам. І заплакав він уголос так, що почули єгиптяни й почув дім фараона. Та й каже Йосиф до братів своїх: Я, – Йосиф! Чи ще живий мій батько? Та брати його не могли йому відповісти, бо стривожились перед ним. А Йосиф каже до своїх братів: Приступіть лишень до мене. І вони приступили. Та й каже він знову: Я, – Йосиф, ваш брат, якого ви продали в Єгипет. Але ви тепер не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди: на те бо, щоб зберегти вас при житті, Бог послав мене перед вами Оце ж два роки голоду на землі, а ще п’ять років не буде ні оранки, ні жнив. Бог послав мене перед вами, щоб зберегти на землі решту вас і врятувати життя ваше великим рятунком. Отож не ви мене сюди послали, а Бог; він і зробив мене батьком фараонові, владикою всього його дому та управителем усього Єгипетського краю. Поспішайте ж та до мого батька і скажіть йому: Так говорить син твій Йосиф: Бог зробив мене владикою всього Єгипту; прийди до мене, не гайся! І осядешся в краю Гошен та й будеш біля мене, ти і твої діти й діти дітей твоїх, і твої отари й стада твої і все, що в тебе. Я буду там утримувати тебе, – ще бо п’ять років буде голод, – аби не потрапив ти в злидні, ти й твоя родина і все, що є в тебе. Ось бачите на власні очі й бачить Веніямин, брат мій, на власні очі, що це я своїми устами говорю до вас. Ще повідайте моєму батькові про всю мою славу в Єгипті та про все, що ви бачили, й поспішіть та приведіть сюди мого батька. Тоді припав він на шию Веніяминові, своєму братові, та й заплакав. А й Веніямин плакав на його шиї. Далі обцілував усіх своїх братів і плакав їм на шиї. А після того розмовляли брати з ним. В палатах же фараонових розповсюдилася чутка, що прибули брати Йосифа. Зраділи на те фараон та і його слуги. І каже фараон до Йосифа: Скажи своїм братам: От що зробіть – нав’ючте вашу скотину та й вибирайтесь і йдіть у Ханаан-край.
Книга Приповідок 21, 23-22, 5
Хто стереже уста і язик свій, той стереже від лиха свою душу. Нахаба, чванько – таке ім’я насмішника, що поводиться з надмірною пихою. Бажання ледаря для нього вбивче, бо його руки уникають роботи. Грішник щодня чогось бажає жадібно, а праведний дає, не жалує нічого. Жертва злих – гидота, а надто, як вони її з злим наміром приносять. Брехливий свідок загине, а людина, що вміє слухати, завжди матиме слово. Зла людина прибирає самовпевнений вигляд, а праведний вважає на свої вчинки. Супроти Господа немає ні мудрости, ні розуму, ні ради. Коня готують на день бою, але від Господа перемога. Добре ім’я ліпше, ніж великі багатства, а доброзичливість – ніж срібло та золото. Багач і бідний стрічаються: Господь створив їх обидвох. Обачний бачить лихо, й ховається, а легковажні йдуть далі – й зазнають кари, Нагорода за покору – острах Господній, багатство, слава й життя. В лукавого глоди та сильця на дорозі; хто береже душу свою, той від них далекий.
Біблійна історія Йосифа вкотре дає нам нагоду призадуматись над питаннями нашого життя та вибору. Драматичні колізії наших стосунків із близькими людьми часто важко пояснити навіть самим собі: чому стається так, а не інакше, чому найрідніші ранять нас найсильніше і ті рани такі глибокі.
Нам важко через своє незнання майбутнього повірити Богові, який все знає уже тепер. Він допускає ті чи інші ситуації для кожного, бо знає, для чого це потрібно. Наші стосунки – це постійний процес дозрівання, подібно як розпускаються бруньки: найдрібніші частинки-пелюстки, кожна з яких проходить свій шлях, розпускаються, взаємодіють, опадають, формується плід – це вічний колообіг.
Господь задумав для кожного з нас окремий проект, який однак залежить повністю від нашого вибору. Йосиф міг здатися, міг почати депресію, втратити сенс життя, але його вибір був іншим. Знову ж коли його брати прийшли він, маючи владу, міг щонайжорстокіше з ними повестися, але так не вчинив. Йосип вчинив милосердно.
Як би важко нам не було, мусимо пам’ятати про милосердя в будь-яких ситуаціях.
Господи, допомагай нам бути милосердними. Амінь.
