Послання до Галатів 3, 23 – 4, 5.
23. Раніш ніж прийшла віра, ми були замкнені під охороною закону, очікуючи віри, що мала відкритися, 24. так що закон був нашим виховником аж до Христа, щоб ми вірою оправдалися. 25. Як уже прийшла віра, ми вже більш не під виховником, 26. бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. 27. Всі бо ви, що у Христа христилися, в Христа одягнулися. 28. Нема юдея ні грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ні жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі. 29. А коли ви Христові, ви потомство Авраама, наслідники за обітницею.
1. Кажу бо: доки наслідник – малоліток, він нічим не відрізняється від слуги, хоч він і пан усього, 2. але стоїть під опікунами та домоправителями до призначеного батьком часу. 3. Отак і ми, як були малолітками, були підневолені первням світу. 4. Коли ж сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення.
Євангеліє від Марка 6, 30-45.
30. Апостоли вернулися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали. 31. Він їм каже:
– Ідіть самі одні осторонь, десь на самоту, і відпочиньте трохи.
Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть що перекусити. 32. І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні. 33. Але їх бачили, як вони відпливали, і багато пізнали їх, і пішки збіглись туди з усіх міст, і випередили їх. 34. Вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними, бо вони були немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало.
35. А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть:
36. – Місце самотнє тут, і час уже пізній. Відпусти їх, хай підуть в околишні слободи й села та куплять собі що їсти.
37. А він відповів їм:
– Дайте ви їм їсти.
Вони йому кажуть:
– Хіба піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм їсти?
38. Він каже їм:
– Скільки хлібів маєте? Підіть і подивіться.
Довідавшись, вони кажуть:
– П’ять хлібів і дві риби.
39. І велів їм посадити всіх гуртками на зеленій траві. 40. І посідали гуртками по сотні та півсотні. 41. Узяв він п’ять хлібів і дві риби і, звівши очі на небо, благословив і розломив хліби, і став роздавати учням, щоб клали перед ними, і розділив дві риби між усіма. 42. І їли всі і наситилися. 43. І назбирали окрушин хліба повних дванадцять кошів та рештки риби. 44. Тих же, що їли, було п’ять тисяч чоловік.
45. Зараз же заставив учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, поки він не відпустить народу.
Гл. 3, 23 – 4, 5. «Нема юдея ані грека, нема невільника, ні вільного, немає ні чоловіка, ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі»
У людському житті маємо свої взаємини, які нас єднають: родинні, приятельські, за зацікавленнями. Нас часто єднає те, що знаємо одні одних, або належимо до певної групи осіб, до певної нації. І часто так будуємо своє життя, що навіть ми як християни живемо у своєму християнському середовищі, а інших людей, які поза цим середовищем, часто сприймаємо як неблизьких нам. Господь дає нам зрозуміти щось більше: всі ми є у Христі браття і сестри.
Кожна людина, яку я зустрічаю на своїй життєвій дорозі, мені є братом і сестрою, бо створена на образ того самого Отця. Всі ж ми християни промовляємо до Бога «Отче наш». Запитання для кожного з нас, чи ми віримо в це, що промовляємо? Коли ж усвідомимо собі, що маємо спільного Отця, тоді лише почнемо будувати братерські взаємини одні з одними. Так, може інші особи цього не свідомі, однак я мав би своєю поставою і поведінкою до них це їм показати. Може вони цього не розуміють, але своїм життям я мав би засвідчити їм про це. Це не просто так чинити. Але найперше важливо усвідомити, що маємо спільного Отця, і лише тоді почнемо жити цим крок за кроком. Бачимо, на прикладі святих, що вони завжди старались обдаровували кожну людину любов’ю, усіх приймали як своїх братів і сестер.
* * *
Мр. 6, 30-45. «Дайте ви їм їсти».
Люди, чуючи й бачачи Христа, перебуваючи з Ним, були захоплені настільки, що не звертали уваги на земні речі. Напевно, і нам траплялося в житті, хоч рідко, так перейнятися Богом, щоб не звертати уваги на земні речі. Однак здебільшого в нашому житті є так, що чим більше ми перейняті різноманітними справами й турботами, тим менше зосереджуємося на Божих речах.
Аналізуючи цей випадок, бачимо, що Христос, усвідомлюючи, що людина тілесна й потребує поживи, коли учні сповістили Йому, що ці люди зголодніли, відповів: «Дайте ви їм їсти».
У будь-яких обставинах Бог покладається на кожного з нас. Бог не сподівається від нас ні багато, ні мало, а тільки того, що ми спроможні зробити в цій конкретній ситуації. І, як правило, ми завжди можемо щось зробити. Святі особи тому й стали святими, що кожної миті свого життя робили те, що могли. Маємо замислитися над тим, як багато ми спроможні робити в щоденних обставинах нашого життя. Бо так, як Господь сказав до апостолів: «Дайте ви їм їсти», так Він каже кожному з нас: «Зроби те, що можеш, я від тебе саме цього очікую!»
* * *
Преосв. Венедикт, єпископ Львівський
