Перше послання до Солунян 2, 20 – 3, 8.
20. Так, ви наша слава й наша радість.
1. Тому, не мігши більше чекати, ми постановили зостатися самі в Атенах 2. і вислати Тимотея, нашого брата й слугу Божого в євангелії Христа зміцнити вас і підбадьорити у вашій вірі, 3. щоб ніхто не хитався в цьому горю; самі бо знаєте, що така наша доля. 4. Бо коли ми були між вами, ми наперед вам казали, що маємо страждати, як воно й сталось, і вам відомо. 5. Ось чому я, не мігши більше чекати, послав довідатися про вашу віру, щоб, бува, не збентежив вас спокусник і щоб наш труд не був даремний. 6. Тепер же, як вернувся від вас Тимотей і приніс нам добру вість про вашу віру та любов і що ви завжди нас гарно згадуєте, бажаючи побачити нас, як і ми вас, 7. і ми, брати, втішилися вами серед наших злиднів та клопотів, задля вашої віри; 8. ми тепер ожили, бо ви стоїте в Господі.
Євангеліє від Луки 11, 29-33.
29. Коли народу сходилось щораз більше, Ісус почав промовляти:
– Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку 30. йому не дасться, окрім знаку Йони, бо як Йона був знаком для ніневитян, так і Син чоловічий буде знаком для цього роду. 31. Цариця півдня встане під час суду з людьми цього роду і його засудить, бо прийшла з кінців світу слухати мудрости Соломона, а ось тут більше від Соломона. 32. Ніневитяни встануть з цим родом під час суду і його засудять, бо вони покаялись на проповідь Йони, а ось тут більше від Йони.
33. Ніхто не світить світла і не ставить його у сховок, ані під посудину, але на свічник, щоб ті, шо входять, бачили світло.
* * *
1 Сл. 2, 20 – 3, 8. «Ви – наша слава й наша радість»
Варто задуматись, яку ж відвагу мав апостол, коли сказав ці слова. Насправді, треба бути дуже впевненим у якійсь особі, щоб так ствердно називати її «славою та радістю». Чи ми у своєму житті могли б про когось так сказати? А ще більше чи хтось інший міг би це сказати про нас?
Саме таке покликання кожного з нас – являти Бога іншим, остаточно усьому світові. Усім своїм життям вказувати на Бога, бути знаком Божої присутності для кожної людини. Саме за це Господь і віддав своє життя, та зробив нас здатними свідчити про Нього.
Лк. 11, 29-33. «Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться».
Подібні знаки, про які говорить Ісус, ми часто шукаємо у своєму житті: завжди хочемо бачити ознаки стабільності, чути підтвердження своєї слушності та мати схвалення від інших того, що робимо. У своїх стосунках з Богом ми також шукаємо, щоб Господь підтверджував свою присутність якимись подіями чи знаками, що до певної міри потрібно й важливо, але це не може бути головним, позаяк ми, люди, схильні робити ідола з того, що ми пережили. Через призму цього ми не раз уявляємо собі Бога.
Фундамент для нашого християнства – це віра. Віра, яка має бути в нас, незважаючи на жодні обставини нашого життя. Віра, яка не спирається на людей чи обставини, на те, чи ми досвідчуємо Бога в молитві, чи ні. Часто саме ці складні обставини шліфують чистоту нашої віри й показують нам, скільки тієї віри в нас насправді є!
Преосв. Венедикт, єпископ Львівський
