Послання до Ефесян 2, 14-22.
14. Бо він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши своїм тілом стіну, що була перегородою, тобто ворожнечу, 15. і скасував закон заповідей своїми постановами на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, 16. і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши на ньому ворожнечу. 17. Він прийшов і благовістив мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; 18. бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі.
19. Отже, ви не чужинці більше і не приходні, але співгромадяни святих і домашні Божі, 20. збудовані на підвалині апостолів і пророків, а наріжним каменем – самим Ісусом Христом. 21. На ньому вся будівля, міцно спаяна, росте у святий храм у Господі; 22. на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.
Євангеліє від Луки 8, 41-56.
41. Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім’я, що був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він став просити зайти до нього в хату, 42. бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього.
43. Аж тут якась жінка, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її зцілити, 44. підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі і вмить стала здоровою – спинилась її кровотеча. 45. Ісус спитав:
– Хто доторкнувся мене?
А що всі відпекувались, Петро мовив:
– Наставниче, люди коло тебе товпляться й тиснуться!
46. Ісус сказав:
– Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.
47. Побачивши жінка, що не втаїться, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48. Сказав їй Ісус:
– Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!
49. Він говорив іще, як ось приходить хтось від голови синагоги й каже:
– Твоя дочка померла, не турбуй більш учителя.
50. Ісус почувши це, озвавсь до нього:
– Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.
51. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Івана та Якова з батьком та матір’ю дитини. 52. Всі плакали за нею й голосили. Він мовив:
– Не плачте, вона не вмерла, вона спить.
53. Ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54. Тоді він узяв її за руку й голосно промовив:
– Дівчино, пробудися!
І дух її вернувсь до неї, і вона вмить встала. Він велів дати їй їсти. 56. Батьки ж її були здивовані вельми, та наказав їм нікому не говорити, що сталося.
Яір мав щонайменеше два варіанти ходу думок після того, як почув, що його донька вже померла.
Перший – це подумати: ага, той Учитель так “спішив” врятувати мою дочку, що дорогою зцілив якусь хвору, знехтувавши можливістю допомогти моїй дитині.
Другий – це подумати: якщо сила Учителя така велика, що жінка, яка тільки доторкнулася до Нього, без Його волі на те, – зцілилася, то наскільки більше може Він зробити зі мною, що відкрито прийшов до Нього!
Бог робить дива у житті кожного. Хтось про диво тільки мріє, а інший – наполегливо просить і вірить. Ми всі різні, але головне – не втрачати надії. Бо хепі-енд таки можливий, чи ми покірні, чи ми вперті. Головне – розуміти, ким є Христос і на що Він здатен.
“Ви не чужинці більше і не приходні” – ми, що віримо у відкуплення гріхів, стаємо друзями Ісуса. Він нас ніколи не відкине і завжди буде поруч у скрутну хвилину. Ми як одна команда, в якій тільки тоді виникають проблеми, коли ті проблеми з нашого боку замовчуються. Коли в нас все йде шкереберть – а ми прикидаємося, що все гаразд, коли не хочемо визнавати, що потребуємо Божої допомоги.
Друзі – це ті, хто щирі між собою. Чи це можливо – бути щирим наодинці з Богом?
