1. В тих днях один чоловік, на ім’я Ананія, з своєю жінкою Сафірою продав маєток 2. і сховав дещо з ціни, про що знала і його жінка; решту ж приніс і поклав до ніг апостолів. 3. Тоді Петро сказав:
– Ананіє, чому то сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа і ховати частину ціни поля? 4. Хіба те, що ти мав, не твоє було, і коли його продав, гроші не були у твоїй владі? Чому ти зважився у своєму серці на той учинок? Ти обманув не людей, а Бога.
5. Почувши ці слова, Ананія впав і вмер. Великий страх напав на усіх, що те чули.
6. Тоді молодші встали, обгорнули його в полотно, взяли набік і поховали. 7. Через яких три години, не знаючи, що сталося, увійшла його жінка. 8. Озвався Петро до неї:
– Скажи мені, чи ви за стільки й стільки продали поле? Вона відповіла:
– Так, за стільки.
9. Тоді Петро каже до неї:
– Як же то так, що ви змовилися спокушати Господнього Духа? Ось ноги тих, що поховали твого чоловіка, на порозі; вони й тебе винесуть.
10. І вмить та впала йому в ноги і вмерла. Коли молодші увійшли, застали її мертву і винесли її, і поховали біля її чоловіка. 11. Великий страх напав на всю Церкву і всіх, що це чули.
__________
Євангеліє від Івана 5, 30 – 6, 2.
30. Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли: я суджу так, як чую, і суд мій справедливий, бо я шукаю не моєї волі, але волі того, хто послав мене.
31. Коли б я свідчив сам за себе, свідоцтво моє було б недостовірне. 32. Але за мене свідчить інший, і я знаю, що свідоцтво, яким він за мене свідчить, вірне. 33. Послали ви були до Івана, і він свідчив правді. 34. Та я не потребую від людей свідоцтва, але кажу вам це, щоб ви спаслися. 35. Той був світич, що горить і світить, і ви бажали деякий час тішитись його світлом. 36. Та в мене свідоцтво більше, ніж Івана: діла, що Отець дав мені, щоб я зробив, – ці самі діла, що я роблю, свідчать про мене, що Отець мене послав. 37. І Отець, який послав мене, свідчить за мене, та ви ні голосу його не чули, ні виду його не бачили ніколи. 38. І не маєте слова його, яке б у вас пробувало; ви бо не віруєте в того, кого він послав.
39. Розслідіть Писання, в яких, як гадаєте, маєте життя вічне. І вони свідчать за мене. 40. Але ви не бажаєте прийти до мене, щоб жити життям вічним. Невірство слухачів Ісусових
41. Я не приймаю слави від людей. Та я пізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога. 43. Я прийшов в ім’я Отця мого, і ви мене не приймаєте; якби хто інший прийшов у власному імені, ви б його прийняли. 44. Як ви можете вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від єдиного Бога, не шукаєте? 45. Не гадайте, що я віщуватиму вас перед Отцем; ось той, що вас винуватить: Мойсей, на якого ви надієтесь. 46. Бо якби ви вірили Мойсеєві: може б і мені вірили: про мене бо писав він. 47. Коли ж не вірите його писанням, як моїм словам повірите?
1. По тому Ісус пішов на той бік Галилейського, тобто Тиверіядського моря. 2. Ішла за ним сила народу; бачили бо чуда, які він вчинив над недужими.
__________
Кажуть, аби зрозуміти, чи зможе молода пара створити сильну сім’ю, їй варто разом… поклеїти шпалери. Тобто спільно пережити певні труднощі, щоб побачити, наскільки вчинки, справи, відповідають всьому сказаному. Адже часто те, що говоримо і те, як чинимо — кардинально протилежні речі. Нерідко саме ця невідповідність вбиває найкращі взаємини.
То, можливо, щоразу перед тим, як „прикрашати“ себе словами, варто замислювалися, над вагою всього сказаного і над тим, яке маємо справжнє обличчя? Що зі сказаного насправді готові зробити?
