Діяння Апостолів 20, 16-18; 28-36.
16. В тих днях Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П’ятдесятниці бути в Єрусалимі.
17. З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18. Коли вони прийшли до нього, він до них промовив:
28. Вважайте на самих себе і на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, яку він придбав своєю кров’ю. 29. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть між вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30. Та й з-між вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31. Тому чувайте, пам’ятайте, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас зі сльозами наводити на розум.
32. А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам насліддя між усіма освяченими. 33. Ні срібла, ні золота, ні одежі я не вимагав ні від кого. 34. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба помагати слабосильним й пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя давати, ніж брати».
36. Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними помолився.
Євангеліє від Івана 17, 1-13.
1. В той час Ісус, підвівши очі до неба, сказав:
– Отче, прийшла година. Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, 2. згідно з владою, яку ти дав йому над усяким тілом: дати життя вічне тим, яких ти дав йому. 3. Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси. 4. Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке ти дав мені виконати. 5. Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ.
6. Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зо світу. Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. 7. Тепер вони зрозуміли, що все, що ти дав мені, від тебе походить; 8. слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав.
9. Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. 10. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. 11. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. 12. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. 13. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну.
Легко бути добрим навзаєм, коли знаєш, що на твою усмішку, тобі усміхнуться, коли зробиш який крок — тобі йтимуть назустріч. Легко давати, знаючи, що перед тобою не залишаться в боргу, дбати — маючи переконання, що й за тебе в певний час подбають.
Віддавати, не очікуючи вдячності, взаємного дарунку — величезне мистецтво і його можна осягнути. Навчитися віддавати так легко і без шкодування, ніби це даруєш найріднішій тобі людині. І не завжди це мусить бути щось матеріальне. Адже так часто люди зараз потребують доброго слова, підтримки в скрутний час, зацікавленості чи навіть просто усмішки.
“Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі. Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі“. (Мт.6.1-4)
