Послання Апостола Павла до Ефесян 1, 22 – 2, 3.
22. Браття, Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа усе підкорив йому під ноги й поставив його вище над усе, як голову Церкви, 23. яка є його тілом, повнота того, що виповнює все у всьому.
1. І ви були мертві вашими провинами й гріхами, 2. в яких ви колись за звичаєм цього світу жили, за владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах непослуху. 3. Між ними й ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і ми були з природи дітьми гніву, як і інші.
__________
Євангеліє від Марка 10, 46-52.
46. Того часу, як Ісус виходив з Єрихону, син Тимея – Вартимей, сліпий жебрак, сидів край дороги. 47. Довідавшися, що то Ісус з Назарету, закричав він, кажучи:
– Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!
48. Багато хто сварив його, щоб мовчав, та він кричав ще більше:
– Сину Давидів, змилуйся надо мною!
49. Ісус спинивсь і каже:
– Покличте його!
Кличуть, отже, сліпого й говорять до нього:
– Бадьорися! Устань, він кличе тебе.
50. Тоді він, скинувши верхню одежу, скочив і підійшов до Ісуса. 51. Ісус, звернувшись до нього, каже:
– Що хочеш, щоб я зробив тобі?
Сліпий йому каже:
– Учителю мій – щоб я прозрів!
52. Сказав Ісус до нього:
– Іди, віра твоя спасла тебе.
І негайно прозрів той, і пішов дорогою за ним.
__________
Ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів
Скільки разів ми уже чули на проповідях про те, що тіло треба “умертвляти”, а робити – лише щось таке, що зовсім не хочеться. І не раз виникало запитання: навіщо? Навіщо себе мучити? Чому б просто іноді не вимкнути мізки і не відпочити, просто робити те, що хочеться й нормально пожити? Ще в нас у народі є така приказка “що природньо, то не гріх”. Отак і живемо.
То навіщо ця постійна боротьба? Бо ми не цього насправді хочемо. Наше серце насправді хоче бути з Богом і слухати Його. Адже частинка Бога є і в нас, і вона відчайдушно прагне поєднання із своїм Творцем. Це саме вона є та совість, яка нас мучить, коли ми щось “начудимо”. Бо вона знає, як нам було б краще. І насправді необов’язково постійно перечитувати 10 заповідей, щоб знати, що робити, а що не робити. Лише варто невтомно відкривати себе для Бога, наприклад, частіше читати Святе Письмо, і поволі ми згадуватимемо, яким ми б насправді хотіли бачити наше життя. І наші “похоті тілесні” самі впокоряться силі нашого духу.
І негайно прозрів той, і пішов дорогою за ним.
Скільки разів ми вже могли відчути дію Бога у нашому житті. Але йшли за Ним дуже короткий час. Поки нам не починало здаватися, що тепер нам добре і ми можемо далі йти самі. От ми трохи послухали Його, а тепер ми вже маємо свій розум і дамо собі раду. Але надовго нас не вистачало.. знову падали і тільки з Ним піднімалися. І так по колу.
Чому ми такі ненадійні партнери для Бога у цій мандрівці? Чому кожного разу, наче вперше, йдемо на манівці і повертаємося, лише коли наб’ємо собі чергову ґулю? Чи знав Бог, коли створював нас, що ми можемо такими бути? Бог, звісно, знав, але пішов на цей ризик. Він створив нас, своїх улюблених дітей, і довірив нам. Він готовий нам постійно прощати. Зцілювати нас знову і знову. Стирати весь бруд із нашого серця і давати нам новий аркуш.
Ми не знаємо, скільки нам ще залишилося днів, місяців чи років тут, на землі. І якими будуть наші останні хвилини. На якому ми будемо етапі в цей момент: радості, падіння, вставання. Це страшно, але це протвережує. Що варто вставати завжди. Якнайшвидше. Щоб не занедбати Божу любов і довіру.
