Послання Апостола Павла до Галатів 1, 11-19.
11. Браття, сповіщаю вас, що Євангеліє, яке я вам проповідував, не від людей; 12. бо ж я його не прийняв, ні навчився від людини, а через об’явлення Ісуса Христа.
13. Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я жорстоко гонив Божу Церкву та руйнував її. 14. Я визначався серед багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. 15. Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, зволив 16. об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, я негайно, ні з ким не радившись, 17. не пішов у Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, але пішов в Арабію і потім знову вернувся в Дамаск.
18. Три роки після того пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і пробув у нього п’ятнадцять день. 19. Іншого ж з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.
Перше Послання Апостола Павла до Корінтян 4, 9-16.
9. Браття, Бог поставив нас, апостолів, останніх, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям. 10. Ми нерозумні Христа ради, ви у Христі розумні, ми немічні, ви сильні; ви славні, ми без слави. 11. До цього часу ми голодні і спраглі, і нагі, нас б’ють, ми скитаємось; 12. ми трудимося, власними руками; нас ображають, і ми благословляємо; нас гонять, і ми терпимо; 13. нас лають, і ми доброзичливі; ми стали сміттям світу, викидками всіх аж досі.
14. Пишу це не щоб осоромити вас, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. 15. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, але батьків небагато, я бо вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі. 16. Благаю, отже, вас: Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа.
Євангеліє від Луки 7, 11-16.
11. В той час пішов Ісус у місто, що зветься Наїн, і з ним ішли його учні й сила народу. 12. Коли вони наблизились до міської брами, аж ось виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою. І було з нею чимало людей з міста. 13. Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї:
– Не плач.
14. І, приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав:
– Юначе, кажу тобі, встань!
15. І мертвий підвівся, і почав говорити. Він віддав його матері. 16. Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога й говорили:
– Великий пророк устав між нами. Бог навідався до народу свого.
Ап.: Лк. 51 зач.
Євангеліє від Луки 10, 16-21.
Сказав Господь своїм учням:
16. Хто слухає вас, мене слухав; хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене.
17. Вернулись сімдесят два з радістю, кажучи:
– Господи, ба й біси коряться нам з-за твого імени.
18. Він сказав їм:
– Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. 19. Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – і ніщо вам не пошкодить. 20. Одначе не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що імена ваші записані на небі.
21. Того часу Ісус зрадів Святим Духом і промовив:
– Прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося.
Лк. 7, 11-16. «Юначе, кажу тобі, встань!»
Наважуючись на перший крок у будь-якій справі, нами перш за все керує віра, принаймні у власні сили чи в те, що буде хтось, хто зможе підтримати.
Коли нам бракує впевненості, ми просимо про допомогу в тих, кому довіряємо. Кожен із нас у той чи інший момент у своєму житті переживає ситуації, коли найперше потребує певності, що не сам, що не залишений наодинці.
У найскладніші часи нам просто необхідно почути — „встань, і йди!“. І така потреба не завжди стосується фізичної немочі, а швидше моральної, коли спустошеність і ослабленість сильніші за тілесний будь-який біль.
