Псалом 37
О Господи, не докоряй мені в твоїм гніві,* і не карай мене в твоїм обуренні.
Бо твої стріли мене прошили,* і рука твоя спустилася на мене.
Нема здорового нічого на моїм тілі з-за гніву твого;* немає цілого нічого в моїх костях із-за гріху мого.
Бо мої провини голову мою перевищили,* немов важкий тягар, що тяжить над мою силу.
Смердять, загнивши, мої рани,* задля мого нерозуму.
Принижений, зігнувсь я вельми,* повсякденно сумний ходжу я.
Бо нутро моє повне жару,* і здорового нема нічого на моїм тілі.
Зомлів я, розбитий понад міру,* і скиглю від стогону серця мого.
О Господи, перед тобою все моє бажання,* і стогін мій від тебе не скритий.
Серце моє розколотилось, сила мене полишила,* і навіть очей моїх світло, – і того вже нема в мене.
Друзі мої та приятелі далекі від моєї рани,* і родичі мої стоять оподаль.
І ті, що на моє життя зазіхають, тенета наставляють,* і ті, що бажають мені нещастя, говорять про погибель, увесь час міркують лукаве.
Я, немов глухий, не чую,* і як німий, що уст своїх не відкриває.
Я став, немов людина, що не чує,* в устах якої одвіту немає.
На тебе бо, о Господи, я уповаю,* ти вислухаєш мене, Господи, мій Боже.
Кажу бо: Нехай не втішаються наді мною, як захитається моя нога,* нехай не несуться проти мене.
Я бо ось-ось уже маю впасти,* і біль мій передо мною завжди.
Я бо провину мою визнаю,* і гріхом моїм журюся.
А ті, що без причини зо мною ворогують, ростуть на силі,* чимало тих, що мене безпідставно ненавидять.
І ті, що злом оддячують за добро,* вони проти мене, бо я про добро дбаю.
Не покидай мене, о Господи,* не віддаляйся від мене, мій Боже.
Поспіши мені на допомогу,* Господи, моє спасіння.
Пс.37: “І ті, що злом оддячують за добро, вони проти мене, бо я про добро дбаю.”
Є істина: cтався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. До певної міри, це інтерпретація Заповіді: “Люби свого ближнього, як самого себе”. Подумайте, якби ми всі дотримувалися лише цієї заповіді – світ був би зовсім іншим. Не було б ворожнечі, ненависті, заздрості, несприйняття.
Хоча, навіть, якщо зважити на такий недосконалий світ і наші недосконалості, то теж є чимало способів, щоб змінитися самим і змінити інших. Адже як часто буває, що навіть наші найбільші старання зводяться нанівець лише через те, що ми мали завищені очікування. Роблячи добро, ми очікуємо, що це оцінять, якось відреагують, хоча б подякують чи помітять. Але… на жаль, далеко не завжди так. Часто це сприймають як належне – і це в ліпшому випадку, гірше, якщо й узагалі не помічають.
Та суть якраз у тому – задля чого ми чинимо добро? Адже для християн саме розповсюдження добра й любові має бути нашим стилем життя, а не спеціальними кроками, “акціями” під настрій чи на час посту абощо. Тож передовсім мусимо зрозуміти, чи бути добрим, ввічливим, чемним – це наша сутність, а чи вдаваність.
