Він Любить мене!

Я перебуваю у Його любові, що хранить мене на стежках мого життя. Однак не завжди це розумію і відчуваю в своєму серці, яке впадає у темряву самотності і ховається у ній від цієї безмежної всеохоплюючої Любові. Я боюсь, закриваюсь в собі з думкою, що одна-однісінька стою на краю цього виру, що зветься життям. Думаю, що залишена всіма, від кого очікувала любові, і покинута напризволяще стояти отак самотньо із серцем, що болить від залишеності  і туги, а так хоче бути любленим. Всі ці відчуття самотності, залишеності й зрадженості не є правдивими, але я цього не розумію.

Це лише омана, якою зло окутує моє серце і цим намагається відділити мене від Його любові, тої Любові, якою мене було сотворено  і наповнено життям… Любові, яка і є самим життям. У цій уявній самотності я намагаюсь знайти вихід, знайти себе, знайти того, хто буде любити і кому віддам свою любов.

Проте ці пошуки не мають жодного сенсу, бо лише віддаляють мене від себе самої і від правдивої Любові, що зцілить моє зранене серце, Любові, що наповнить його миром і допоможе дарувати мою любов іншим.

Сама я не зможу любити інших, поки не відчую себе в Його любові, поки вона не наповнить моє серце і не дасть сили і впевненості ділитись нею з іншими. Але Він завше є поруч і ніколи не покидає мене у цій темряві, а прагне прорвати пелену обману і зцілити рани, подарувати мир і зігріти замерзле серце, наповнивши його любов’ю і життям.

Робить це тихо і ніжно… в тиші гір, в молитві-пісенці, через красу, яку Сам сотворив і про яку дбає. Він любить мене і я дуже хочу відчувати цю Його всеогортаючу і безмежну любов, і присутність кожен день мого життя і ніколи не забувати про неї. Для цього маю вийти Йому назустріч, вийти із печери самотності, в яку сама зайшла, до світла, що огортає любов’ю. Хочу навчитися від Нього ділитися любов’ю з іншими і вкорінити її в моєму серці назавжди!

Він мене любить!