Триймася, братчику!

Інші дописи автора

    Оціни

    3
    0
        Триймася, братчику!

        Це сталося зі мною близько тижня тому.

        Була десь 6-та вечора. Я стояв на трасі за містом і зупиняв попутки. Я не встиг на останню маршрутку на Київ, а тому стопив.

        Я стояв у передмісті Прилук. Це Чернігівська область. До Києва звідси дві години їзди.

        Я приїхав в це місто на один день щоб знімати вихованців, які  відбувають покарання в прилуцькому СІЗО для неповнолітніх.

        Знайомих в Прилуках я не мав, тому мусів добратися  додому в Київ сьогодні.

        Ліхтаркою від телефону я підсвічував табличку з написом “Київ”, щоб водій міг мене побачитити і зрозуміти, чого стою на трасі, і куди так спішу на вечерю до теплої домівки.

        Автостоп зимою – це не найкраща ідея, я це знав. Ну бо швидко темніє і навіть якщо танцювати на трасі – холод чіпається.

        Я дивився лекції Кротова , тому знав основні правила автостопу – вийти за межі міста, написати табличку, не стояти надто близько до траси, підсвічувати себе і  ліхтаркою, щоб не втрапити під колеса.

        Середній час очікування машини на трасі – одна година. Це за тими ж таки правилами Кротова.

        Стояти годину на трасі взимку, м’яко кажучи, не найприємніша справа. Коли відчуваєш, як не відчуваєш пальців на ногах.  Але ти вийшов сюди, а значить, ти віриш в людину, в її добре серце. В те, що переважно  люди добрі.

        Але треба якось ту годину згаяти.

        Можна співати, кричати чи молитися вголос. За містом людей нема, ніхто не почує.

        Так я простояв 4 години.. Далі стояти не було сенсу.  Бо якщо  водій і зупиниться, і підвезе мене до Києва, то я все одно не встигну на останнє метро. А це те саме, що залишитися на ніч в Прилуках.

        Зараз 22-га вечора, передмістя чужого міста.

        Протягом останніх 4-ох годин стояння на трасі мені зупинилось 6 машин, але всі вони їхали не на Київ, а на Чернігів.

        Отже, я пішов шукати ночівлю в місті.

        За шо я люблю автостоп, так це не за те, що можна безкоштовно доїхати, а вже тому, що через автостоп ти втрапляєш в середовище іншої незнайомої людини, якої, ймовірно, за інших життєвих  обставин ніколи не встрів би, інколи такі зустрічі можуть змінювати життя один другого незворотньо.

        Отже, я йшов до міста шукати якийсь недорогий хостел.

        Нічліг в Прилуках я таки знайшов. Мене приняв в свою домівку товариш моєї товаришки, яка дізналась про мою проблему через фейсбук.

        Але у всій цій історії мене найбільше вразив навіть не відчайдух, який взяв мене-чужинця до себе.

        Мене вразив один шофер.

        Там на трасі мені зупинилась одна фура. Я підбіг, відкрив тяжкі двері і спитав у водія: на Київ?

        “На Чернігів, братчику!”

        Я подякував, що чоловік зупинився і побажав йому щасливої дороги, на що почув: ну, тримайся, братчику!

        Оце “братчику” тримало мене на трасі до 22-ї.

        Мене взагалі розчулюють люди, які допомагають іншим. Мене зворушують люди, які зупиняють свою дорогу посеред траси, щоб мене підвезти. Це мене впенює в тому, що добрих людей більше.

        Такі люди вчать мене, що інколи, щоб підтримати іншого, достатньо фрази “тримайся, братчику!”

         

         

        Знайшов помилку? Допоможи виправити! Виділи фрагмент тексту та натисни Ctrl+Enter.

        Інші дописи автора

          Оціни

          3
          0

             

             

            Підпишись на новини

            Про автора

            Василь Возняк

            Коментарі

            • Тетяна    03.01.2017 о 19:40

              0

              0

              І Ваш коментар це теж ще одна цеглинка, для зневірених. Ай справді прості речі, вони і є великі і про них потрібно говорити

            Напиши відгук