У Святому Письмі читаємо геніальний вислів «Що маєш, чого б ти не одержав» (1Кор. 4,7). Ці слова відображають дійсність про яку говорить нам віра. Можна нарікати на нестачу коштів, засобів, часу, але кожен християнин має унікальну дійсність, яку не завжди цінує – завдаток Божого Царства, що уможливлює близькі стосунки з Богом. Боже Царство є водночас шансом віднайти правильні дороговкази у житті.
Християнин, який намагається плекати Царство Боже на землі, може зустрітися з труднощами. Однією з проблем стає знеохота. Щось подібне зустрічаємо у притчі про двох синів (пор. Мт. 21, 28-32). У ній стає зрозуміло, що часто звичайні грішники мають можливість швидше наблизитись до Бога, ніж ревні християни. Але в чому ще тут криється проблема?
Коли Христос проповідував про Царство Боже, то за Ним ходив чисельний натовп, але згодом багато і відходило, не бачивши, на їхню думку, якихось конкретних результатів. Справа в тому, що саме слово «Царство» уособлюється з великою потугою, здатною творити грандіозні речі у народі тут і тепер. Проте Царство Боже, яке проповідував Ісус, несе в собі майбутню перспективу, відмінну від людської. Неодноразово причиною розчарувань в Ісусі ставала неповнота здійснення Його Царства. Знаємо, що Боже владарювання повністю здійсниться та запанує у другому пришесті Христа, натомість у юдейському середовищі воно розумілося як щось очікуване вже зараз, коли була політична потреба.
Як Небесне Царство шириться між людьми до кінця не відомо. Про це свідчать притчі про гірчичне зерно (пор. Мр. 4, 30-41), сіяча (Лк. 8, 1-21), закваску (Лк. 13, 20-21). Подібно до гірчичного зернятка ми духовно зростаємо, довіряючи дії Святого Духа. Тому Царство Боже є ще прихованим та вимагає від нас співпраці для його остаточного сповнення. Для цього заснована Христом Церква, яка містить усі засоби і є неначе інструментом Божого Царства.
Буває так, що попри свої палкі і чисельні молитви часто знеохочуємося та не живемо за своєю вірою. Це пов’язано з одухотворенням Божого Царства. Саме таких людей має на увазі Христос, коли каже: «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі» (Мт. 7,21). Ці слова є зверненням до тих, які бажають йти реальним шляхом за Ісусом.
Ми повинні радіти, адже справжня битва проти зла вже відбулась і була виграна завдяки жертві Христа. Нашим завданням є лише наближати той день, щоб кожен у своєму досвіді міг пережити перемогу Христа.
Долаючи бар’єри лінивства, надихаючись від усвідомлення безумовної вічної любові Бога та повсякденної Його присутності можемо справді творити незвичайні діла віри. А досвід перемоги добра над злом стане ключем до спокійного вслухання у Слово Боже, яке кожного разу вказує Божу волю особисто для мене.
Отож, що означає дар Божого Царства? Його можна порівняти до притчі про виноградарів-убивць, коли Господь як відповідальний господар насаджує виноградник, надаючи його орендарям (пор. Мт. 21, 33-46). Так само і ми, спадкоємці Вибраного народу отримали цей скарб, що міститься у світі. Нашим завданням є піклуватися про середовище у якому живемо, а в особливий спосіб за тих, які нас оточують. Відповідальність полягає у тому, щоб приносити плоди доброї праці і найважливіше – розпізнати Бога, який царює у світі. А для цього потрібна по-справжньому зріла віра. Саме вона, завдяки малим і більшим випробовуванням буде супроводжувати нас правильною стежиною свідчення Божого Царства.
Фото: kuluarpohod
