Свідчення. Чи лікують рани?

Інші дописи автора

    Оціни

    2
    0
        Свідчення. Чи лікують рани?

        У молодому віці не міг зрозуміти вислів: “Його ранами ми зцілилися”. Однак життя непередбачуване і рано чи пізно дає відповіді на запитання. Час пролетів швидко. Навчання, одруження, священство, будівництво храму, народження дитини. Коли бачить світ твоя дитина, то серце наповняє радість і вдячність Богові за батьківство. Бути батьком – бути відповідальним перед Богом за дар життя. Перший син. Народився на Успіння Богородиці. Партнерські пологи. Дружина промучилася багато годин, але сама родити не могла. Кесарів розтин і на грудях лежить новонароджений синочок, який рухається на тобі і сопе носиком. Багато пережито разом. Усвідомлюєш, який біль пережила дружина. Від почутого і побаченого мороз по шкірі, а по обличчі стікають сльози. Обіймаєш дитину і дивишся на кохану, яка лежить ще під наркозом. Радість і біль. Відкриваються очі і на устах усмішка. Говорити ще не може, але усміхається не дивлячись на терпіння і на свій безпорадний стан. Спостерігаєш за цим і очі не висихають. Потрібно йти служити Літургію. Відразу з пологового будинку в каплицю. Молишся проскомидію, а сльози від жалю і радості стискають горло. Після Літургії вітання від парафіян і знову пологовий будинок. Радієш з дружиною, що народився син. Багато емоцій. Знову не витримуєш і сльози на очах.

        Все прекрасно. Синочок росте і тішить своїми щоденними маленькими досягненнями. Кожне досягнення є великою радістю для батьків. Перший зубчик, перші кроки, перші слова… Росте маля і серце наповняє радістю. Так сталося, що дружина з малюком перед Стрітенням поїхала до батьків у Збараж. У день свята відслужив Літургію і почимчикував до будинку, який ми винаймали. Дзвінок. Дружина. Сльози. Ілля не стає на ноги, не може ходити. За годину часу вже був на місці. Через півгодини ми, не випускаючи телефон з рук, вже прямували до Рівненської обласної дитячої лікарні. Страх, сльози, відчай переповняли серце. Аналізи, пункція, МРТ . Діагноз – арахноенцифаліт. Чи наша дитина буде ходити? Всі мовчать. З кожним днем ставало гірше. Руки трусяться, очі бігають в різні сторони, капання по 12 годин на добу. Під час капання синочок лежав або на дружині, або на мені. В лікарні був кожного дня до 24.00 год потім пізніше повертався у Дубно, де до ранку душили сльози. О 05.00 годині знову їхав у Рівне.

        А Бог мовчав. Мовчання вбивало. Скільки ж людей молилося… Скільки просили в Бога. Тиша. У цій тиші безперестанку лунали слова молитви. Деколи виривалося “За що”? Адже я присвятив Тобі життя, пішов служити і працею і молитвами… Голова занурювалася в подушку, щоб ніхто не чув і так кожного дня. Попри крики душі десь було таке відчуття, що Господь не залишить, головне не зректися Його і не нарікати. Стоїш над прірвою і тебе хочуть туди штовхнути. Хто? Не знаю. Багато дзвінків від невідомих людей і всі кажуть, що Вашому сину пороблено, що було все так і так і дають вказівки, що потрібно робити. Нікому нічого не кажу, але ще більше починаю молитися. Кожна молитва, кожна сльозина приносила віру і надію, що все буде добре. Лікарі мовчали.

        Нас виписали через три тижні додому. Спільна молитва всієї родини. Якщо мали можливість, то всі приїжджали до нас на молитву і допомогу. Молилися кожного дня Молебень до Богородиці і відчували її опіку. Знову перші кроки, перші слова, знову все спочатку. А ще випала нагода полетіти до Лівану за мощами святого Шарбеля, який не покидав нашої домівки і вислуховував наші молитви. Хвороба Іллі нас і наших рідних ще більше навернула до Господа. А було так багато спокус. Завдяки цій хворобі ми стали ставитися ще з більшою любов’ю до дітей, яких у нас троє. Зрозуміли, щоб в житті не було, не можна опускати руки. Тяжко, то молитися, плакати, сваритися з Богом, але не відрікатися від Нього. Наша любов збільшилася. Ілля навчив нас жити і радіти життю і дарувати цю радість іншим. Тепер я розумію вислів: “Його ранами ми зцілилися”.

        А як Ілля? Щойно читав йому цей текст і він сказав: “А тепер я як новенький”.
        Це свідчення написане для того, щоб підтримати тих, хто у важкій ситуації. Не опускайте рук, будьте з Богом, моліться і вірте і буде Вам по Вашій вірі.

        Знайшов помилку? Допоможи виправити! Виділи фрагмент тексту та натисни Ctrl+Enter.

        Інші дописи автора

          Оціни

          2
          0

             

             

            Підпишись на новини

            Про автора

            Роман Бобесюк

            Намагаюся бути Божою дитиною)

            Напиши відгук