Світло природньої барви

Інші дописи автора

    Оціни

    2
    0
        Світло природньої барви

        Огрійливий ранок втрачає свій неповторний колорит. Літо вже не здобуває собі рейтинги, а осінь прийшла у впевненій дражливості. Про це свідчать тінисті дощові відтінки. Іронія долі, вічне протистояння пір року приносить перемогу одній з них. Але останнім часом щось змінилося. Все менше відчувається різкий контраст і твориться дещо неоднозначне. Одні називають це глобальним потеплінням, інші – порушенням озонового шару. Думаю, що голлівудські апокаліптичні часи не є настільки очевидними. Але факт залишається фактом – людина вже несе відповідальність за свої неприродні дії. І не варто тут звинувачувати вищі сили, адже кожен із нас покликаний налагоджувати нормальну життєдіяльність у своєму родинному домі, ім’я якого Земля.

        «В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут. 3, 19). Наслідки гріха відчуваємо і по сьогодні. Хтось каже: «Така наша доля». Ми є частиною природи, яка несе в собі з одного боку примітивні нахили, а з іншого – гармонійне, впорядковане життя, що струменем повноти торкається людини. Приглядаючись до природи, бачимо гармонійне начало. Про це розповідає біблійна мудрість (Пс. 103). А приглянувшись ближче, можна відчути частинку первісної непорочності й любові до життя, якою жили наші прародичі у єдності з Подателем Життя.

        Цілісність живого творить щось надзвичайно безмежне. А щоб віднайти співзвучність вічності необхідно щось більше. Тінь не є оригіналом. Для відкриття автентичності необхідно розвинути шлях. «Нехай буде світло» (Бут. 1,3). Бог промовив у спосіб, який неможливо висвітлити. Це заклик, що вимагає сміливості побачити світло у Господньому слові, яке завжди живе і діяльне (пор. Євр. 4,12). А тому сотворена краса навколо нас тільки приводить до Споконвічного Слова, яке відкрилося у Христі, тож «слухайте Його» (Лк. 9,35).

        Після важкого робочого тижня приємно вийти на природу або прогулятися парком. «Яка благодать» – кажуть багато туристів. І багато з них можуть не задумуватись про Творця. Натомість поринають у легкість безтурботної хвилі спокою, який осінню може забарвлюватися ідилією меланхолії. А тим часом, сонячні проміння не втомлюються грайливо прославляти мудрість єдиного вічного подателя світла (Муд. 7,6).

        Джерело: vifbs.in.ua

        Знайшов помилку? Допоможи виправити! Виділи фрагмент тексту та натисни Ctrl+Enter.

        Інші дописи автора

          Оціни

          2
          0

             

             

            Підпишись на новини

            Про автора

            бр. Яків Шумило
            Брат-студент Василіянського інституту у Брюховичах

            Коментарі

            • Ігор Шевчук, КО НСПУ    11.10.2017 о 17:51

              0

              0

              * * *

              Моїй вічній Людмилці присвячую

              Ти перестала сумувати
              восени…
              Не дні тебе чіпають
              не вони!

              Весною перестала ойкати
              все
              бачиш…
              не ахкаєш
              й не захотіла буть як всі —
              і ймеш удачі!

              Удача! Я ношу — мала, й носив —
              мала,
              й життя — все зовсім інше,
              аніж про нього думала!

              Аж дивно:
              засміється
              тут на кутні
              Юрмала…
              Життя — шлях Божий
              що не віднімається…
              Ти — вічна особистість!
              ти відчула!..
              і — приймається.

              03.04.2017

            Напиши відгук