Якщо любите, ризикуйте: Що би я сказала світові, якби мені дали 5 хвилин

Інші дописи автора

  • Немає пов’язаних публікацій.

    Оціни

    21
    0
        Якщо любите, ризикуйте: Що би я сказала світові, якби мені дали 5 хвилин

        Завжди прощайте іншим. Незалежно від того, як сильно вас образили. Знайдіть у собі сили пробачити. І ви відчуєте себе вільною людиною. Життя занадто коротке, щоби ображатися на когось. Не витрачайте на це часу.

        Вмійте бачити більше. Завжди помічайте інших людей. Помічайте багатших та успішніших і запозичуйте у них риси, які привели їх до успіху. Помічайте бідніших за вас. Старайтеся завжди допомогти. Пам’ятайте: ніхто не знає, що з нами буде завтра.

        Нехай вас ніколи не засмучує, що хтось успішніший за вас. Будуйте своє життя. Не витрачайте даремно часу на обговорення чужого життя, адже тоді ви втрачаєте хвилини, які призначені вам для творення свого. Ми живемо у світі, де є сильніші та слабші. Сильніші мають допомагати слабшим, а слабші мають надихати сильніших.

        Не бійтеся любити людей. Ставтеся з повагою до всіх, не зважайте на статус людини у суспільстві. Якщо у будь-якій ситуації ви будете Людиною, ви станете переможцем життя.

        Не будьте скупими на компліменти, якщо людина заслуговує на них. Якщо ви – керівник, нагадуйте частіше своїм підлеглим, що вони чудово працюють. Це нічого не коштує, але, повірте, додає людям натхнення і сили.

        Якщо вам подобається людина, не зволікайте, скажіть їй про це. Якщо любите, ризикуйте! Можливо це ваша майбутня дружина чи чоловік, але вони ніколи не дізнаються, що їх люблять, якщо ви про це не скажете.

        Ніколи не думайте, що бувають безвихідні ситуації. Ніколи не слухайте тих, хто каже, що все втрачено. Пам’ятайте: вихід завжди є, що би не трапилося у житті. Не бійтеся просити допомоги в інших, якщо вам дійсно це потрібно. Вірте в людей і ви побачите, що світ не такий вже й поганий, навіть якщо вам погано.

        Насолоджуйтеся кожним днем свого життя. Насолоджуйтеся смаком ранкової кави, сходом сонця, подихом теплого вітру, першим снігом… Коли ви востаннє бачили, яке прекрасне сяйво нічного місяця?

        Завжди дякуйте.  За те, що можете відчувати, плакати, радіти. Не бійтеся відкривати своє серце іншим. Цінуйте людей, які поруч. Які переймаються, коли вас болить зуб чи голова. Повірте, мільйони людей у світі ніколи не чують слова «на добраніч». Не нехтуйте ні одною людиною, яка присвятила свій час, щоби зробити крок вам назустріч.

        Пам’ятайте, ніколи не пізно, навіть якщо всі кажуть, що пізно. Допоки ви живете, ніколи не пізно почати робити те, що ви давно хотіли. Я думаю, Бог на боці сміливих.

        Навчіться розуміти людей не таких, як ви. Принаймні спробуйте це робити і ви відчуєте, наскільки багатшим стає ваше світосприйняття.

        Бажайте іншим добра. Завжди. За будь-яких обставин. І коли вам добре, і коли погано. Тоді ви будете щасливою людиною.

        Завжди вимагайте кращого, бо ви цього вартуєте. Боріться за своє щастя, ви маєте на це право.

        Цінуйте людей, поруч з якими ви можете бути собою. Які приймають будь-який ваш вибір, навіть якщо самі його не розуміють. Вам дуже пощастило, якщо до списку таких потрапить ще хтось, окрім ваших батьків.

        І ніколи не забувайте: у вас є щось дуже цінне. Це вибір. І він завжди за вами.

         

        Знайшов помилку? Допоможи виправити! Виділи фрагмент тексту та натисни Ctrl+Enter.

        Інші дописи автора

        • Немає пов’язаних публікацій.

          Оціни

          21
          0

             

             

            Підпишись на новини

            Про автора

            Галина Андрусів

            Коментарі

            • Ігор Шевчук, поет КО НСПУ    16.11.2017 о 22:02

              0

              0

              Уривок із «З першої природи его-фортеці – до Джерела Христа»

              …Не творитимеш як слід – Бог і люди відішлють на периферії займатись нижчим чимось. Не найвищим – про що наша мова, до чого й Бог тебе кликав.
              Чи ще й зараз тебе прикликає…
              Треба йти в нове, не зважаючи, що світ в стані ось такому: що всі потребують оновлення. Це правда. І Бог якраз через тебе хоче робити це. Він робить через конкретних людей завжди. Не через недозрілих, а через кількох людей робить завжди, в усіх століттях. Приносить нове.
              За Христа не слід занадто агітувати, бо нове – живе, воно дихає, запалює, люди загоряються, і тоді це само собою є, що Вогонь Христовий благодаттю поширюється.
              Благодать приходить і відходить, приходить і відходить. Був такий період в мене також. Духовний отець говорив мені: «Потрібно за собою спостерігати – що саме благодать підтримує, що – ні. Треба вже відпускати щось земне, чого благодать не хоче. Очищуватись, одухотворювати себе.». Треба щоб духовне долало природне.
              Так було в усі часи з усіма християнами, так є до цих пір, той самий процес. Людина народжується сирою-земною – а треба стати божественною, із благодаттю. З постійною благодаттю!!
              Благодать, коли вона є постійно, має пронизувати не тільки душу, але і тканини тіла, в останню чергу – кістки. Це відомо.
              Така людина дуже береже благодать! Тому не бере участі в жодній грі.,Те, що мучить людину, всякі помисли, всякі турботи, пристрасті – загнуздуються і зменшуються.

              Благодать же – єдиний вчитель. Навчає – чого люди не знають., не навчать. Псалмоспівець Давид сказав про себе: я став мудрішим за вчителів, бо мене вчив Бог, а не люди. Благодать навчає не тому, що на землі тільки. Так, вона підготовлює все в людині, аби людина не зійшла з розуму. Благодать піднімає до найвищих знань – як вона відає. Вищий світ (надмисленний) – він же не в формах. Цільний духовний світ – і ієрархія згідно якості. Те все діє, інакше без благодаті я не зміг би написати 27 щоразу неповторних поетичних книг (37 книг поезії – на тепер, 2017 рік. – І.Ш.).
              Можу зараз пояснити з допомогою цифр. 2 чи 3 поезії з душі, уявою працюючи, ще може людина народити – нібито в темі Христа і Церкви Христової. Але це й все.
              Але якщо благодаттю в неї нема Христа у внутрішнім серці – без постійної благодаті, хоч би що не робила із своєю душею (недуховною!), вона нічого не в силі сама написати! Люди без благодаті називаються нерозумними серцем. Відчуваєте жах?..
              Так і статистика показує. У всіх поетичних піснях, що про Різдво, Великдень, Богородицю і святого Миколая, і т. ін. – народні слова і народні наспіви, з серця народу. Чисті. Правдиві!
              Художні люди, професійні поети та композитори – бідні, на 180 гадусів до Христа не повернулись. Дві-три речі слабкі, чуттєвість, сублімації, Церква не прийняла, допустила кілька речей, і ніхто про них не знає, й головне, ніхто в світі й не хоче таких знати!!
              Й.С. Бах – то виняток.

              Слабкість в тім, в чому людина некомпетентна. Переконливий приклад: поет Богдан-Ігор Антонич написав одну поезію про авіаційний політ, – але краще б він не писав це. Бо хто зсередини знає політ і що то є бути пілотом, то є таке особливе вибрання, а якщо людина не в цім, ліпше б вона про це не писала. Бо буде неправда. А в своєму покликанні Антонич – справжній поет, по-своєму великий.
              Така ж справа щодо Церкви і Христа. Страшніша.
              «Дорого – та мило! Дешево – та гнило.»
              Після навчань щодо вилізання з болота – Христос подарував мені постійну благодать!
              Гебреї точно доказували – з цифрами в руках.
              Спитай про те поета і він скаже: натхнення в поета душевного буває один раз на тижні. Більше поет не витримує. Дуже важкі родові муки!
              Писати з голови – то вичавки. Поет скаже: ліпше я писатиму з любові. Краще перейду на ерос і писати буду з любові хоча б до чогось, але живого. Хоч до ландшафту, хоч до собачки, а хоча б до неба і квітів! Тільки з любові.
              Та ж іще поет Сумароков сказав: «Прежде, чеи писать, девица, ты возьми-ка да влюбися.» НЕ буває поезії без любові, молитви без любові – нема, нічого доброго не буває без любові! Справжня поезія – теж молитва. Ось Бог нею і бере в Свої руки людське серце, і щоб не робила людина – вона нікуди й не подінеться з Божих рук. Бог зцілює душу в поезії, благодать дає душі те, що їй потрібно для зцілення. Через художні образи, музику.
              Поезія художня – більше, ніж молитва. Священник Іван Рибарук це знає, бо знає його дружина-поетеса – оригінально-самобутня Оксана Зеленчук. Та не хочуть всі знати. І не в кожного священника дружина поетеса, культурна душа. В поетес має бути спосіб буття-і-життя більш строгий… Бо – буття з Богом. Богоподібність – в способі буття!.. Треба б у т и . І чистим служити Богу все життя. Поведінка – як благодать хоче. Ось це приклад, як те несказанно: жити в слові й служити словесником Богові.

              Знову з цифрами: я раніше писав одну велику поему за один рік. Все – за рахунок величезної концентрації волі і думки. Може, на землі такої й не буває. Можна подумати, що це мало, одна поема за рік. 12 поем ввійшли до першої книги. А ця справа відома великим Фахам: Іван Михайлович Дзюба досліджував першу книгу і сказав своє слово. Ліна Костенко прочитала її в свій час і сказала мені своє слово. Слово особливої ваги, мабуть – одному лиш автору, тому – незручно було б переповідати з памяті. Віталій Коротич читав перші поеми ще в рукописі, надрукувати хотів, допомагав сердечно. Також читав Іван Драч, пам’ятаю зустріч з ним і Іваном Миколайчуком в Ірпені, їхня підтримка, по суті, важлива дуже. В молодості – це надзвичайно важливо!
              Просто. Щоб бути на згаданому вже рівні – святим Іоаном Золотоустим стань. В Богові, тобто, весь час всією любовю і концентрацією!

              Мова академічна непридатна для описання поезії, та ще й такої живої. Інакше – напишеш проекцію океану живого.
              Наприклад, якщо хтось напише про Богоматір і Її безкінечний океан, то лиш свій портрет зобразить на Її фоні.
              Напише хто про Пушкіна, бо сучасники казали, що не знаходять цільної особистості, хоч він справжній класик для Росії, то, як мовила Ольга Седакова, такий на фоні Пушкіна зобразить лиш свій портрет. По суті – показує, хто він такий. Без помочі Богородиці не задихав би велетенський Океан Її. Не хочеться прозово говорити… бо який світ – у порівнянні з Богинею за благодаттю?!!..

              При духовній практиці, коли художні образи йдуть із внутрішнього серця, не з уяви, натхнення буває постійно щодня! Як Бог знає й хоче: може й через день, бо то як Ісусова молитва: благодать вирішує – коли і як бути , а коли буде відпочинок. Бог все дає.
              Бували, наприклад, випадки, коли я одного разу приїхав з гірського Криму очищений, благодаттю був зупинений на горі біля Києва на один день – і – я вперше написав сім поезій за один день! Думав – що трісну! Поезії високого рівня. Чотири із семи поезій ввійшли до книги «Богословіє».

              Якби хто сказав мені раніше, що буде таке, я сказав би: перша поезія найсильніша буває, з найчистішого духу, друга поезія – слабша, третя поезія – чи то не вода? і можна викидати. …

            • Ігор Шевчук, поет КО НСПУ    16.11.2017 о 21:53

              0

              0

              Густо!!

              Сльози з серця
              1
              Я єсть дерзальник буть щасливим —
              Й молодіти…
              Не сирість світу —
              А храм над світом
              Бог втягне!
              Відмолодити!
              2
              Я ж Баха не достойний, люди,
              Якщо
              мене на сто літ не забудуть.
              Мов Боже молоко — усій закислості!
              Я Божа стислість!
              Хоч безмір покропляю
              Їй в фарватері:
              І не вгодив святій і Божій Матері —
              Коли, сказавши «Ігор», — не здригатимуть-
              ся.
              Бо не вгодив і Богу, значить,
              Мов би до слів
              без слів надривно плачуть
              Коли приходить вечоровая мелодія
              Мене розчленувати мов колодія
              Славив любов, а совість я будив? — мов Нату? —
              Тому мене — не проклинатимуть!
              Не загребуть до спільної могили
              Вапном не напоять
              мов Моцартові жили…
              Якщо серце моє —
              не розпинати

              13.09.2012

            Напиши відгук