Молодь 2016. Крок 22

Читай також

  • У що я перестала вірити після СДМ
  • Папа підбив підсумки своєї подорожі до Лісабона: притча про можливість миру
  • Владика Гліб Лончина на СДМ у Лісабоні пояснив молоді, що означає заклик Ісуса — «Будьте, як діти»
        • Молодь 2016. Крок 22

          Наш український дар світові. 

          Це двадцять другий крок програми духовних приготувань української молоді до Світового Дня Молоді Краків 2016

          «Не спи, моя рідна земля! Прокинься, моя Україно!»: особиста відповідальність за входження всіх українських поколінь до світової спільноти саме через мене. Створення листа до Попередників. Наш український дар світові: духовність, культура, спілкування.

          «Бог не є Бог мертвих, але Бог живих»

          Розпорядок зустрічі:

          • Збір
          • Привітання та початкова молитва
          • Вступне слово
          •  пояснення для праці в групах
          • Праця в групах
          • Підсумки
          • д/з
          • молитва
          • чай і щось смачненьке

          Молитва

          Починаємо молитвою «Царю небесний».

          Вступне слово

          Я замислився, а він пояснив: “Слово “неволя” означає, що ми є жертвою обставин. А “незгода” звертає увагу на те, що ми робимо, за що нам треба відповідати”.

          Цю пропозицію знайомого вважаю актуальною та доцільною. Кажуть: Україна – велика країна. Це правда. Але чому ця велика країна сьогодні має стільки серйозних проблем? Хто в цьому винен? Винні не лише сусіди, навіть ті агресивні. Схоже на те, що винні ми самі.

          Україна має все, що потрібно, аби бути великою країною. А чого їй бракує? Єдності. Наша пісня влучає в саме серце наших проблем.

          З одного боку, нам треба посилено молитися за єдність, а з іншого – старатися цю єдність здійснювати, спільними силами робити все можливе, маючи перед очима одну мету – суспільне благо українського народу.

          Пригляньмося уважно до того, що відбувається.

          Там, де є щира спільна праця, – усе виходить на добро. Там, де не докладають зусиль чи не мають бажання до того, щоб діяти разом (не кажу вже нічого про розуміння такої потреби), – проявляється те, що робить нас слабкими, що нас дратує, що породжує байдужість до потреби ближнього, а в найгіршому разі – приводить до бажання шкодити ближнім.

          Спираючись на такі міркування і спостереження, ми повинні вибирати: або незгоду з усіма її фатальними наслідками, або згоду, що дає оправдану надію на те, що наша Україна буде справді тою великою державою, якою тішитимуться свої і яку поважатимуть чужі.

          + ЛЮБОМИР Гузар

          Матеріали для зустрічі

          Блаженніший Святослав про Рік митрополита Андрея Шептицького

          Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,
          боголюбивим єпископам,
          всечесному духовенству, преподобному монашеству,
          возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим

          Дорогі в Христі!

          Згідно з рішенням Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, 1 листопада 2014 року в нашій Церкві розпочався Рік митрополита Андрея Шептицького. Це рік, в котрому виповнюються дві круглі дати: 70-ліття з дня смерті Митрополита, яке ми вже церковно відзначили, та 150-ліття з дня його народження, до якого ще тільки готуємося.

          Ці великі ювілеї належить гідно вшанувати. Адже столітній ювілей Андрея Шептицького публічно відзначали хіба на поселеннях, тоді як на матірних землях голос нашої Церкви був скутий заборонами й репресіями. Ім’я Митрополита молитовно згадували лише за щільно затуленими вікнами підпільних молитовних зібрань чи за колючим дротом сибірських таборів.

          Теперішня релігійна свобода, яка принесла нам найвищий дар – можливість вільно молитися Богові, створює також нагоду гідно й усім миром відзначити 150-річчя цього великого церковного мужа. Так, він справді був великим у ділах своїх: це батько Церкви й етнарх бездержавного народу. За переказами, він почувався позиченим своїм славним родом, окрасою якого став. Але ще більше він був нам позичений Богом, коли на Церкву й народ наш насувалася руїна ХХ століття й люди потребували Пастиря, духовний рівень якого відповідав би викликам часу.

          А далі, коли Господь забрав цю душу назад на небо, сталося диво. Бо народ усвідомив, що має у своїх руках великий скарб. Ніби та піщинка в мушлі, що обростає перламутром і врешті стає перлиною, так і постать митрополита Шептицького, огорнута добрими ділами, опоясана безцінними письменами, освячена жертовним свідченням, стала перлиною нашого християнського благочестя.

          Митрополит Андрей промовляє до людей усім своїм життям. Для нас він –  пастир, богослов, вихователь, проповідник, святитель, будівничий, меценат, дипломат та святий учитель віри. Перелік зробленого ним ніколи не буде вичерпним.

          Він – приклад для всього духовенства, як можна вірно і жертовно служити Божому народові. Бо митрополит Андрей не лише кермував Церквою – розбудовував цілу християнську цивілізацію, привносячи християнські цінності в такі суспільні сфери, як освіта, наука, мистецтво, охорона здоров’я, законодавство тощо. І всюди він діяв справді як слуга Божий.

          Шептицький поступово реформував літургійне життя парафіяльних громад, очищуючи його від неорганічних домішок, запозичених із домінантної тоді римо-католицької традиції. З допомогою свого молодшого брата, блаженного архимандрита Климентія, митрополит Андрей відновив чернече життя згідно з давнім студитським уставом. Йому, членові зреформованого Чину святого Василія Великого, Церква завдячує заснування східної гілки редемптористів та кількох інших західних згромаджень, як також нових жіночих спільнот богопосвяченого життя апостольського виміру.

          Основою його концепції Української Церкви було питання єдиного Київського патріархату, ідею якого висували ще за часів київських митрополитів Петра Могили та Йосифа Велямина Рутського. Модель церковної єдності, в якій було б визнано провід Петрового намісника, була для митрополита Андрея запорукою вірності Христовій волі та євангелській науці, а заразом – ключем до свободи Церкви від надмірного втручання державних властей, яке не раз в історії оберталося підпорядкуванням Церкви політичним цілям.

          Усе своє життя митрополит Шептицький невтомно працював над зціленням церковного розколу між православним Сходом і католицьким Заходом. Він вірив, що Господь дав українському народові особливе посланництво в цій справі. Завдяки своїм унійним зусиллям владика Андрей був справжнім предтечею Другого Ватиканського Собору та сучасного екуменічного руху, особливо в царині православно-католицьких відносин.

          Як один із найзаможніших українців в Галичині, митрополит Андрей вживав своє багатство не для власної вигоди чи для життя в розкошах, а задля загального піднесення свого народу. Сприяв розвитку кооперативного господарства, надавав стипендії перспективним молодим людям для вищих студій у різних ділянках науки – від богослов’я до мистецтва, історії, права та економіки. У 1905 році створив одну з найвидатніших збірок українського мистецтва як приватну фундацію, передаючи її в 1913 році  українському народові і цим засновуючи Національний музей у Львові. У тому ж Львові він започаткував Народну лічницю (сьогодні Шпиталь імені митрополита Андрея Шептицького) для обслуговування насамперед бідних. Засновував читальні, школи, дитячі захоронки (садки).

          Закінчивши докторські студії в університетах Кракова, Вроцлава, Мюнхена та Відня, він добре розумів надзвичайну вагу вищої освіти та мріяв про те, щоб у Львові створити Український католицький університет. Коли польська влада цього йому не дозволила, він не склав рук, а як перший крок до майбутнього університету, створив Греко-католицьку богословську академію у Львові, призначивши на ректора о. д-ра Йосифа Сліпого.

          Як добрий пастир, митрополит Андрей не вагався виступити на захист бездержавного народу, який не знаходив виходу з тогочасних геополітичних «чагарів». Упродовж тривалого часу він обґрунтовував перед державними властями важливість створення українських культурних та освітніх установ, української преси; обстоював право українського народу на незалежність. Під час пацифікації Східної Галичини польським військом Андрей Шептицький протестує проти знущань над українським народом.  Того ж 1930 року провадить акцію протесту проти нищення Польською державою православних храмів на Холмщині та Підляшші, а відтак і на Волині. Згодом, коли на Великій Україні панував голодомор, спричинений сталінським режимом, очільник УГКЦ підносить на весь світ голос на захист приречених на голодну смерть українських селян та спільно з іншими греко-католицькими єпископами видає відоме послання «Україна в передсмертних судорогах». Відтак організовує масовий рух допомоги голодуючим під большевицькою окупацією братам і сестрам.

          У листопаді 1938 року Андрей Шептицький вітає проголошення Карпатської України й надає благословення її прем’єрові о. Августинові Волошину. Під час першої більшовицької окупації 1939–1941 років активно протестує проти переслідування українського народу, його Церкви та її духовенства. А в обставинах німецької окупації 1941 року, коли проголошують відновлення української державності, митрополит Андрей видає послання, в якому благословляє Українську Державу, а невдовзі й накреслює цілий план розбудови «Української хати».

          У ті часи, коли, здавалося, шаленіло пекло на землі, з особливою силою проявився душпастирський талант митрополита Шептицького. Як ніхто інший в окупованій нацистами Європі, він мав відвагу написати до рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера лист протесту проти знущання над євреями та проти втягування українців до цієї нелюдської акції. Він не лише оприлюднив сміливе послання «Не убий!», протиставившись машині смерті, а й разом зі своїм братом Климентієм організував цілу мережу порятунку єврейських дітей у студитських монастирях, в яких було  врятовано 160 життів.

            У ці часи війни й окупацій слуга Божий скликав низку архиєпархіальних соборів, головною темою яких, за словами самого Митрополита, був теоцентризм – центральність божественного життя Пресвятої Тройці. Тобто в момент найбільшої загрози для Церкви та народу Андрей Шептицький шукав розв’язок не в людській, а в Божій мудрості. У його посланнях, зверненнях, промовах із різних нагод та його молитвах натрапляємо на натяки про те, що він вважав таким життєдайним – на зв’язок між Христом – Божою Мудрістю – та мудрістю людини, а в пошані до мудрості він вбачав особливу рису української душі.  Вважав, що напевно більшість українського народу вибрала  б бути «мудрим жебраком», а не «дурним царем». Отож читаємо в його творі «Божа Мудрість» (1932-1933): «…та одна прикмета оцінювати як слід мудрість такою, якою вона є, й тим чим є, повинна цілому нашому національному життю надати безумовно якоїсь могутньої сили…»

          Чи треба після цього далеко не вичерпного переліку підказувати, на кого мали б взоруватися наше сучасне духовенство й монашество, дипломати і державні мужі, освітяни і працівники культури, меценати й доброчинці?

          Розповідають, що коли після 18-річної каторги в Сибіру ісповідник віри митрополит Йосиф Сліпий прибув 1963 року до Рима, то у своїх розмовах зі співробітниками часто посилався на мудрість свого великого попередника. Не раз ставав він посеред коридору, ставлячи собі самому запитання: «А що в цьому випадку зробив би покійний митрополит Шептицький?» Думка слуги Божого Андрея, його всеохопна мудрість були для Патріарха Йосифа найбільшим скарбом для будування майбутнього Церкви і для вирішення проблем своїх буднів.

          Тому розмова українців із митрополитом Шептицьким не припиняється ніколи. Міняються епохи, та він незмінно промовляє до нас Божою мудрістю та обставинами свого життя – промовляє так, ніби є нашим сучасником. Поставмо й ми собі це питання: а що порадив би нам митрополит Андрей Шептицький, якби був  між нами сьогодні?

          За якимсь незбагненним присудом Господнього Провидіння Україна знову стала об’єктом нападу з боку темного варварства, яке претендує стати «новим» словом у світовій політиці. У наше життя повернулися давні теми: історичної кривди з боку Росії, героїки справедливої війни, потреби національної консолідації та оборони. Тому з усієї проповідницької спадщини митрополита Андрея цього разу ми вибрали передусім ті його думки, які стосуються нинішнього стану війни – не оголошеної, але такої реальної та відчутної.

          Митрополит, хоч і прикутий до свого інвалідного крісла, серцем відчував особливості воєнного лихоліття. Його душпастирське чуття відразу вловило, що війна спотворює людські стосунки й підважує Божий лад у суспільстві. Його перше послання-попередження датоване вже 1 вересня 1939 року:

          Час воєнний утруднює людині кермуватися вказівками тверезого, ясного розуму, освіченого вірою. Верх беруть почування, вразливість, пристрасть, а з того нерозважні кроки, шкідливі не тільки для одиниці, але і для загалу, для цілої родини, громади й народу. Ця небезпека в положенню так особливо труднім, в якім находиться наш народ, стається прямо грізна (Пастирське послання до духовенства про обов’язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів та агітаторів).

          Мине ще кілька років, але війна не змінить свого нелюдського обличчя:

          В часі війни навіть між тими, що не воюють, або й тими, що їх ніщо не ділить, нагромаджуються такі небувалі кількості не­порозумінь, спорів, ворожнечі, часом навіть і ненависти, що не пізнається цього світу і людей, яких зналося добре ще кілька літ тому. Люди діляться, всюди собою зайняті, не мають часу для ближнього, не мають з чого дати йому хоч добре слово, усі стали нервові, роздражнення нервів прибирає форми неврастенії, істерії і суспільне, чи може радше товариське життя, стає подібне до того принципіяльного «bellum omnium contra omnes» [війна всіх проти всіх (лат.)] Гоббеса, наслідком чого проста зичливість і християнська любов ближнього стає товаром дуже рідким, дорожчим від масла чи сала (Пастирське послання на Великдень для читачів часописів «Краківські Вісті», «Львівські вісті» та «Рідна Земля»).

          Здавалося б, у час війни мають перестати діяти євангельські засади, тому що набирають актуальності одвічні закони відплати та помсти. Настає доба, коли створюється враження, ніби Бог затуляє від нас своє обличчя. Добрий пастир знає, що в таку добу в серцях людей може наступити велике духовне затемнення. І вони, шукаючи захисту, здатні завдавати одне одному ран. Тоді й ворогу зручно змінити тактику, оскільки виграшною стає підривна робота: підбурювання до насильницького зведення порахунків, диверсії, дезорганізація суспільного життя. І все це публічно мотивується патріотичними гаслами чи воєнними обставинами. Для митрополита Андрея це час цілковитої руїни того, що він усе своє життя плекав, – руїни, від якої народ тепер треба остерегти:

          Не давайтеся наклонювати до яких-небудь актів насильства або непослуху, заховуйте розвагу й супокій, єдність і згоду, керуйтеся в усім розумом, просвіченим вірою. Божий Закон хай буде правилом Вашого поступовання й Вашою ціллю. Ідучи дорогою цією без ніякого сумніву найлучше послужите Батьківщині й будучности нашого народу (Пастирське послання до духовенства про обов’язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів та агітаторів).

          Ніякі людські згляди і ніякі дані приречення не оправдовують гріха проти Божої заповіди… Можуть прийти хвилі, в яких будуть вам радити поступування противне вашій совісти і Божому  законові. В таких хвилях поступайте завсігди як християни, вірні й послушні Божому законові (Про організацію парохій і громади).

          Християнин може і повинен бути патріотом, але єго патріотизм не може бути ненавистю і ані не сміє накладати обов’язків, противних вірі…  Любіть всі своє, свого тримайтеся і про своє дбайте, але стережіться ненависти, бо ненависть се чувство нехристиянське (Християнська робота).

          Найкращим засобом, який припиняє зневірені роздори і створює умови для позитивної праці, є національна єдність. Митрополит Шептицький бачив, що в суспільному житті українців раз у раз відтворюється їхня фатальна схильність до взаємної ворожнечі, і невтомно боровся за примноження єдності. Цим своїм словом він промовляє до нас і сьогодні:

          До осягнення наших національних ідеалів треба нам єдности… Треба нам, оскільки це тільки можливе, усунути всякі роздори і все, що ділить, і всіма силами змагати до осягнення, по змозі, якнайбільшої єдности (Лист до православних архиєреїв в Україні).

          Як довго не буде між нами християнської єдности, так довго й найслабший противник буде від нас сильніший (Не убий).

          Найбільшою небезпекою є внутрішні роздори, поборювання себе взаїмно і випливаюча з роздорів атаманщина, котра вже так дуже много причинилася до руїни і упадку усіх наших подій при першій нашій пробі побудувати Укр[аїнську] Державу (Про організацію парохій і громади).

          Для нас, що зовсім недавно пережили зародження української політичної нації, в якій поєдналися серця представників багатьох етнічних груп, особливо значущим буде знайти в писаннях митрополита Шептицького таку фразу, ніби списану із сьогодення:

          Між вами були люди і іншої національности, які одначе з таким пожертвуванням працювали для нашого народу, що стались в повному значенні того слова нашими найближчими й найдорожчими співробітниками у винограді Хр[истовому] (Послання до монаших Чинів і Згромаджень про переслідування Церкви радян­ською владою та обов’язок і надалі працювати для добра Церкви й народу).

          Учасникам ненасильницького протесту на Майдані не раз здавалося, що митрополит Андрей є поміж ними. Чому? Та тому, що Майдан молився. Українська Революція гідності не була б такою успішною, якби не молитва. Про це значення молитви нам треба пам’ятати і сьогодні, коли на Cході України точиться війна з російськими військовими угрупованнями. Ось чому ті з нас, хто самовіддано формував молитовний Майдан, напевно, відчують свою душевну суголосність із такими висновками Андрея Шептицького:

          Ми є свідками історичних подій, які на всі часи стануть ясним доказом, чим є молитва для людства (Пастирське послання до духовенства про церковне правило та розпорядження для духовенства про обов’язок священика відмовлювати церковне правило).

          Все те, – що видавалося неможливе і нездійсниме, виявилось можливе, бо й найбільші перешкоди усуваються тоді, коли Бог якесь діло благословить і хоче його довести до кінця (Звернення з приводу завершення ІV Архиєпархіяльного Собору).

          Таємниця такого дивовижного пророчого слова митрополита Андрея проста: його найбільше багатство було не від цього світу, бо він посідав Божу Мудрість і Божий мир. З усіх видів діяльності цього слуги Божого, його праць, молитов і повчань, мрій і страждань, заповітів і завдань, що їх він нам залишив, і сьогодні випромінює Божественна благодать. Це й визначило калібр його особи: «Велетень Свято-Юрської гори» був передусім велетнем духу. Ось чому, коли ми натрапляємо в церковно-історичних текстах на слово «Митрополит», подане без імені, нам не треба загадувати, хто це такий: ми всі знаємо, що це – Андрей Шептицький. Коли в якомусь виступі почуємо вислів «слуга Божий» (термін, яким означують кожного, стосовно кого в Католицькій Церкві розпочато справу про можливу беатифікацію), думка наша відразу докінчує: «митрополит Андрей Шептицький».

          Як це часто буває з великими постатями, за іменем Андрея Шептицького все ще тягнеться шлейф ворожих наклепів і недоброзичлих спотворень. Зловісні тоталітарні системи все ще тримають частину людей у своїх ідеологічних тенетах. Проте не покладають своїх рук ті, що були врятовані завдяки Митрополитові, чи ті, що навіки осяяні його духовною величчю. А тому крок за кроком крига недовіри й нерозуміння довкола постаті Шептицького скресає. Для прикладу, 2012 року «за його відважні дії, співчутливість щодо переслідуваних єврейсько-українських співгромадян і тривалий приклад відданості фундаментальним людським правам і найвищим обов’язкам людського роду» митрополита Андрея одноголосно вшанував Парламент Канади.

          Українська Греко-Католицька Церква вже давно впевнена, що митрополит Андрей Шептицький є святою особою, учителем і свідком Христової віри та взірцем досконалого християнського життя. Працюймо і молімося, щоб його прославила славою святих Вселенська Церква, бо цього велетня духу повинні пізнати всі народи. Є докази про чудесні оздоровлення, отримані за його посередництвом. Але чи не найбільшим його чудом є саме відродження УГКЦ, про яке він на смертному ложі пророкував.

          Утім, попереду здійснення ще одного пророцтва митрополита Андрея, даного ним у той же смертний час, – пророцтва про Україну. Так, сьогодні наша держава в небезпеці, а українці – у неспокої. Проте саме на порозі своєї смерті – у той момент, коли Бог відкриває перед праведником Небо й усі тайни майбутнього, – наш Праведник побачив відродження нашої країни:

          Україна увільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати другим високо розвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу, тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися все нашим народом, який стільки витерпів, і щоби ця опіка тривала вічно.

          А як могли б ми наблизити той час? Як йому сприяти? Здається, з усіх настанов Митрополита ми не знайдемо більш актуальної для нашої днини, ніж ця, – і хай вона буде  настановою нашої Церкви всім вірним у його Рік:

          Не зривами одної хвилини, лише безупинним напруженням і безупинними жертвами аж до крови і смерти многих поколінь двигається народ. І легше часами кров пролляти в одній хвилині ентузіязму, чим довгі літа з трудом сповнювати обов’язки і двигати спекоту дня і жар сонця, і злобу людей, і ненависть ворогів, і брак довір’я своїх і недостачу помочі від найближчих, і серед такої праці аж до кінця виконувати свої завдання, не чекаючи лаврів перед побідою, ані винагороди перед заслугою! (Слово до української молоді).

          Слуго Божий, митрополите Андрею, моли Бога за нас грішних!

          † СВЯТОСЛАВ

          Послання Блаженнішого Святослава до молоді 2014

          Ви завжди, а особливо протягом цієї тяжкої зими та сповненої тривог весни, у моїх думках і молитвах. Хочу запевнити вас, що в усіх нелегких випробуваннях, труднощах та печалях Церква є і завжди буде для вас люблячою матір’ю, до якої ви можете прийти, щоб відновити свої сили, знайти мир і надію.

          Це час неймовірних випробувань і разом із тим глибокого навернення, застанови та зміни

          Ми всі разом переживаємо складний, непевний, але водночас натхненний час. Це час неймовірних випробувань і разом із тим глибокого навернення, застанови та зміни, – час, у якому ми можемо відчути присутність Бога в нашій історії та Його безмірну любов.

          Торжественний вхід  Христа до Єрусалима також відбувався в нелегкий чи навіть критичний для старозавітного Божого народу час. Розгублений і зневірений народ Ізраїлю чекав на Месію – Того, хто визволить його з кайданів неволі та відчаю. Люди дожидали змін, втілення своєї великої мрії – приходу царя, котрий звільнить Ізраїль, відбудує мир і підкорить всі народи. Пальмове гілля, що вони несли в руках, символізувало очікувану перемогу. Вони кричали: «Осанна!», тобто «Спаси нас!»

          Христос і справді приніс перемогу, – перемогу набагато більшу, ніж ту, на яку вони сподівалися ізраїльтяни: не політичне визволення, а перемогу над смертю! Людство зустріло справжню весну, істинне оновлення і визволення, єдиним джерелом якого є Господь Бог. Тільки Він своєю силою усуває все, що завмерло й закам’яніло, і дарує людині нове життя, нову надію і новий шанс. Про це провіщав пророк Ісая словами: «Не згадуйте про те, що було, не думайте про давнє! Ось я творю щось новітнє: воно ось-ось уже сходить. Чи ж ви його не впізнаєте?» (Іс. 43, 18–19).

          Першими, хто відчув оте нове в Христі і хто вітав Його, були діти! Молоді люди першими відчувають потребу змін на краще, бо молодість є весною життя. Вони не  просто потребують того, що дарує Христос, не лише очікують зміну, а й приймають її – впускають всередину себе новизну, прагнуть повноти життя. Молодь починає рух до Бога і першою усвідомлює плоди приходу Господа.

          Народ Ізраїлю чекав на Месію, який дасть їм політичну свободу. Ми також часто сподіваємося, що хтось для нас збудує кращий світ, зробить чудо. Така позиція часто проявляється навіть у наших молитвах – ми молимося і чекаємо, що щось зміниться без нашої участі. Проте Господь потребує нашої співпраці і дає силу для втілення змін, про які ми просимо. Тому ми повинні усвідомити, що істинна зміна є результатом співдії людини з Богом. Згадаймо, як Христос навчав своїх учнів: «Я виноградина, ви гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Iв. 15, 5).

          Яскравими прикладами того, що українська молодь глибоко усвідомила співвідповідальність за себе, за інших і за все творіння стали події останніх місяців, що увійдуть в історію як «революція гідності»

          Щиро вірю, що молодь, віруюча молодь, є силою, яка здатна змінити суспільство, наш народ і його соборну державу. Вона стає потягаючою, поширює хвилю оновлення, зове за собою інших, роззброює опонентів і затуляє уста неправдомовцям.

          Яскравими прикладами того, що українська молодь глибоко усвідомила співвідповідальність за себе, за інших і за все творіння стали події останніх місяців, що увійдуть в історію як «революція гідності». Наші молоді люди показали Європі і всьому світові нову якість, вказали на істинне трактування цінностей свободи, гідності й солідарності.

          Це справді грандіозна переміна в житті українського народу, яка має стати перспективою дальшого розвитку. У жодному разі її не можна звести до героїчних моментів минулого, залишити позаду. Майдан – це старт, так само як торжественний вхід Христа до Єрусалима є початком Страсного тижня, Христових страстей, Його добровільного приниження і розп’яття на хресті. Сьогодні Ісуса славить Єрусалим, проте справжньою славою Він засяє лише тоді, коли переможцем над гріхом і смертю вийде воскреслим із запечатаного гробу. Цього не зможе зупинити ніщо й ніхто: ні камінь, що закривав вихід, ні зброя солдат, які стерегли гріб, ні кулуарні домовленості безбожної влади.

          Глибока й фундаментальна зміна, на жаль, не може бути безболісною, рух вимагає самопожертви. Ми й це пережили в минулі місяці. Світла й чиста жертва Небесної сотні… Ми глибоко відчули відданість героїв Майдану, їхня смерть уразила кожного з нас, а  особливо тих,  хто зазнав тяжкої втрати рідних, друзів чи знайомих.

          Проте кінцевою точкою є не смерть, а перемога, – перемога над злом, над смертю, над усім, що принижує гідність і забирає свободу.  Ми чітко усвідомлюємо, що рух до зміни веде через страсті до воскресіння. Оновлення – це рух до воскресіння.

          У своїй інавгураційній промові  1978 року блаженний Папа Іван Павло ІІ, який через два тижні буде канонізований,  сказав: «Не бійтеся! Широко відчиніть двері для Христа. Відкрийте кордони, економічні та політичні системи, культури, цивілізації та розвиток Його спасенній владі». Його слова стають слушним закликом і для нас. Не біймося!

          Його наступник на Петровому престолі Папа Франциск також говорить про сміливість і звертається до молоді: «Відважтеся плисти проти течії. Відважтеся бути по-справжньому щасливими. Скажіть «ні» ефемерній штучній культурі, яка вважає, що ви не здатні взяти на себе відповідальність і прийняти справді великі життєві виклики».

          Майдан – це наш вхід до Єрусалима. Ми бачили славу, досвідчили страждання і зрозуміли силу жертви

          Дорогі в Христі молоді українці, весь світ побачив, що ви здатні плисти проти течії, брати на себе відповідальність і дивитися у вічі викликам та небезпеці. Ви можете змінити світ.

          Майдан – це наш вхід до Єрусалима. Ми бачили славу, досвідчили страждання і зрозуміли силу жертви. І знаємо, що випробування триватимуть. Але це ще не все. Наша революція – духовна, особиста, національна – це процес. Велич попереду, і до неї ми можемо прийти лише разом з Христом. Звитягу побачимо у величі й гідності Воскресіння, яке є найбільшою і фундаментальною перемогою – над смертю і гріхом. Не бійтеся! Христос уже переміг. І наша перемога в Ньому.

          Благословення Господнє на вас!

          † СВЯТОСЛАВ

          Дано в Києві,
          при  Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
          1 квітня 2014 року Божого

          Послання Блаженнішого Святослава до молоді 2015

          Дорога в Христі молоде!

          Завжди з нетерпінням очікую Квітної неділі – дня славного в’їзду Христа до Єрусалима, щоб скористати з нагоди підтримати, благословити вас і звернутися до вас Божим словом.

          Сьогодні ми переживаємо глибоку євангельську  подію – вхід Господній до Єрусалима. Це празник Христового торжества і слави, який відкриває двері до страждань і смерті, одного з найважливіших епізодів із Його життя. Люди зустрічають Ісуса Христа дуже піднесено, бо чутки про те, що Він повернув до життя Лазаря, блискавично поширилися по всьому краї. Бурхливі вітання Христа на в’їзді до міста – це вияв радості від зустрічі з тим, хто напередодні явив себе як життєдавець, «викликавши» до життя свого друга словами: «Лазарю, вийди сюди!». Наш Господь, ще до того як ступив на власну дорогу терпіння, смерті і воскресіння, плаче над своїм померлим другом і повертає його до життя. Бо життя, а не смерть, є покликанням людини!

          З воскресінням Христа простір Його воскрешальної дії поширюється на кожного з нас. Ми отримуємо надію в Ісусі Христі, бо Він своїм життєдайним Словом може повернути нас до світла життя і повноти радості навіть із глибин смерті. Буквально через кілька днів Він навіть зійде до аду, щоб вивести звідти тих, які заснули з очікуванням на Спасителя. Долоні Христа завжди відкриті для наших рук, щоб, як на іконі «Зішестя в ад», Він підняв нас із колін. Доторк, потиск Його руки є життєдайним. Він сам є Життям.

          Дорогі молоді люди! Упродовж минулого року ми мали можливість відчути і побачити, як швидко ви виросли, як ви подорослішали. Біда, що прийшла в Україну, змінила вас і поставила перед вами виклики, які зазвичай не відомі вашим ровесникам у багатьох країнах світу. Ви побачили багато смертей, переживали втрату своїх друзів і знайомих, наших воїнів, які, можливо, навіть молодші за вас.

          Болісний досвід, який ви отримали, ще більше спонукає вас сьогодні ставити фундаментальні, глибокі й прямі запитання. Одне з таких я отримав під час зустрічі з молоддю в Зарваниці. Дівчина запитала: «Нам жити чи вмирати для України?» Мене вразила відкритість, глибина і мужність, які вміщені в цій фразі. Для України треба жити! Так я відповів тоді в Зарваниці, так кажу вам і сьогодні. Бо життя – це наше головне покликання.

          Тисячі разів цього року ми чули гасло «Герої не вмирають». Ці слова мають глибокий християнський зміст, бо ми віримо, що смерть подолана. Іван Золотоустий писав: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти звалений. Воскрес Христос – і попадали демони. Воскрес Христос – і радіють ангели. Воскрес Христос – і життя вільно пливе». Прошу вас: пригадуйте собі ці слова протягом наступного тижня і в ті моменти, коли відчай та безсилля полонитимуть ваші душі в ці складні часи війни і кризи.

          Отож моє послання сьогодні до вас: живіть для Бога і України! Виникає логічне запитання: як жити? Відома шведська акторка Ґрета Ґарбо якось сказала: «Життя було б таким прекрасним, якщо б ми тільки знали, що з ним робити». Це справді фундаментальне запитання, відповідь на яке шукає молодь усього світу. Закликаю вас до глибокого, правдивого, відповідального і відчайдушного пошуку. Запевняю, що Церква в цьому буде вашою провідницею і порадницею. Шукайте відповіді в Христовому Євангелії, слухаючи Боже Слово в сучасному контексті та в історії, яка багата на добрі приклади, що надихають і дозволяють мріяти та діяти сміливо.

          Цього року наша Церква вшановує пам’ять і 150-річчя від народження великого князя Церкви – митрополита Андрея Шептицького. Він був мудрим провідником, що вів свій народ і Церкву через найбільші випробування ХХ століття. Митрополит Андрей часто звертався до молодих людей, допомагаючи їм долати замішання міжвоєнного часу, коли перед ними так само гостро, як і сьогодні перед вами, поставали складні життєві вибори.

          Митрополит був, якщо вживати сучасні терміни, успішною людиною свого часу. Проте й сьогодні його порада щодо успішності – як жити – залишається актуальною. Зокрема, у посланні «Про виховання молоді» 1942 року він писав: «Але кожному з молодих безумовно треба ідеалу бути добрим, а то й великим християнином. До певної міри молодь мусить зрозуміти, що від того залежить успіх у досягненні інших ідеалів…». У час війни і тривог він звертав увагу молоді на найважливіше – бути добрими, великими християнами – це той ключ, який дає нам відповідь на запитання вищезгаданої акторки, що робити з цим життям.

          Доповненням до слів нашого великого Митрополита слугує думка Папи Франциска, яку він висловив у цьогорічному посланні до молоді: «Дорогі хлопці і дівчата, у Христі ви знайдете сповнення вашого бажання добра і щастя. Лише Він може задовольнити ваші найглибші потреби, які так часто затуманені оманливими обіцянками світу». Він закликав молодь відважитися бути щасливою. Справді ж, істинне щастя потребує відваги!

          Випробування породжують жертовність, а у вас, молодих людей, ще й невтомну творчість. Із глибокою повагою ставлюся до волонтерського молодіжного руху, що охопив наші спільноти й парафії. Ваша допомога воїнам, пораненим, вимушеним переселенцям із території конфлікту та всім, хто страждає від війни на Сході України, ваша відданість, винахідливість і щирість надихають усіх та є конкретною справою милосердя, про яку так часто говорить Господь в Євангелії. Не опускайте рук, допомагайте тим, до кого можете дотягнутися. І нехай із часом ваша жертовність не маліє, а навпаки, створюючи волонтерську молодіжну мережу, будує зв’язки, що стануть фундаментом для нових структур добра, яких так бракує Україні, і початком справжніх змін у суспільстві, що буде об’єднаним, міцним і справедливим в часи миру, котрий неодмінно настане.

          Окремо хочу звернутися до молодих воїнів. Дорогі друзі і брати! Саме на вашу долю випало випробування і важке завдання боронити нашу Батьківщину від ворогів. Ви прийняли на себе цей виклик і виявляєте подиву гідну витривалість і самопосвяту. Тож коли ми сьогодні говоримо, що молоді люди «мають жити для України», то думаємо передусім про вас. Дивлячись на ваш подвиг, який здійснюєте з дня на день вірно і витривало, не можемо не визнати, що ви стали на дорогу повноти життя, бо повнота життя міститься в любові. А що таке любов? Наш Спаситель запевняє, що «ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Перефразовуючи Христа, можемо сказати, що ніхто не спроможний жити більшою повнотою життя, як той, хто готовий саме своє земне життя віддати в посвяту з любові до ближніх, з любові до рідної землі. Пам’ятайте, що Церква-мати неустанно молиться за вас, підтримує вас і разом із вашими земними матерями чекає на вас вдома.

          Протягом цього року шукатиму всіх нагод, щоб якомога частіше слухати вас, дорогі молоді вірні нашої Церкви, надихатися вашою відчайдушністю і вчитися вашої сміливості. Разом із тим, бажаючи, щоб наші зустрічі мали систематичний характер, дам вам невеличке «домашнє завдання». Слідом за Папою Франциском хочу закликати вас частіше читати Святе Письмо: у ньому знайдете багато відповідей на запитання, які вже стоять перед вами і ще постануть у майбутньому.

          Діліться одне з одним тим Божим словом, яке почуєте, роздумуючи над текстами Святого Письма, беручи участь у молитовному житті Церкви та власному досвіді духовного життя. Будьте відкритими на Божий поклик до священичого і монашого стану і ніколи не бійтеся зробити власний життєвий вибір на користь Бога та Його Істини. Користайте зі своїх творчих дарів, поширюйте християнську мудрість там, де ви є: у соціальних мережах та на веб-сайтах, на радіо і телебаченні, під час особистого спілкування та за інших нагод. Нехай Божа мудрість, за словами митрополита Андрея, стане потужною рушійною силою, яка поведе вас у майбутнє, – силою, яка преображатиме молоді уми, ваші і ваших ровесників. Саме ця Мудрість щоразу більше даватиме вам розуміння, що робити з власним життям, який його сенс. І воно стане прекрасним.

          Благословення Господнє на вас!

                   † СВЯТОСЛАВ

          Дано в Києві,
          при  Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
          в Акафістову суботу, 28 березня  2015 року Божого

               Праця в групах:

          1) Моя особиста роль у майбутній долі України?

          2) Що я, як християнин, можу зробити для України?

          3) Роздум над уривком Владики Венедикта:

          «Люди очікують від нас, що ми у житті із конкретними людьми у даному місці, де ми живемо, працюємо, спілкуємось – проявляли християнство, щоб ми являли Бога. Так, ми очікуємо від інших, щоб вони були такими. Ми очікуємо, щоб священики, монах, монахині були святі і досконалі. “А я?” – а я також покликаний жити досконало. Бо Господь віддав своє життя і прийшов сюди на Землю, задля того, щоб я жив свято! Не просто так собі прожив. Тому, зичу всім нам, щоб з однієї сторони сьогодні відчули радість цього свята, бо Господь прийшов і народився з любові до кожного з нас. Кожен із нас є цінний і важливий Богові! Але варто також, щоб ми почули на собі цю відповідальність, це бажання ділитися цим Богом з іншими, свідчити Бога іншим» .« Бажаю нашій молоді не забувати про те, що з нами є Господь!»

          4) Створення листа до Попередників

          Підсумки

          Зробити короткий висновок і поділитися з групою, на основі послань.

          Домашнє завдання

          Свідчити власним прикладом про Бога іншим для людей, особливо молоді, яка Його не знає.

          Молитва

          «Боже великий, єдиний»

              Чай і щось смачненьке=))

           <<< Крок 21             Карта “Молодь 2016”             Крок 23 >>>

          Аудіоматері​али

          Читай також

        • У що я перестала вірити після СДМ
        • Папа підбив підсумки своєї подорожі до Лісабона: притча про можливість миру
        • Владика Гліб Лончина на СДМ у Лісабоні пояснив молоді, що означає заклик Ісуса — «Будьте, як діти»
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.