З якого віку можна приводити дітей на Літургії

Читай також

  • Отець Роман Демуш: «Форум молодіжного душпастирства — знак надії і можливість почати говорити з молоддю однією мовою»
  • Досі думаєш, що Церква тебе не чує? Реєструйся і їдь на Всеукраїнський форум молодіжного душпастирства!
  • «Про що мовчать діти?» — серія розмов про потреби дітей з погляду психології та духовності
        • З якого віку можна приводити дітей на Літургії

          Бувало, не раз кожен iз нас ставав свiдком того, як дiти бiгають i галасують у церквi. Чимало людей обурюються: заберiть дитину та не заважайте iншим!

          То як же бути в такiй ситуацiї? З якого вiку приводити дитину до храму? Про це розпитуємо отця Мар’яна Мельничука (РКЦ), отця Петра Балога, викладача Київської Трьохсвятительської духовної семiнарiї (УГКЦ), та отця Михаїла Сивака, проректора православної богословської академiї (УПЦ КП).

          – На чиєму боцi правда – батькiв, якi хочуть привчити дитину до вiри й ведуть до церкви, чи парафiян, яким дитячi пустощi заважають сконцентруватися на молитвi?

          о. Петро:

          – Треба усвiдомлювати, що лiтургiя – це зiбрання народу Божого, це “жива Церква”, з рiзними членами, у тому числi й з дiтьми. “Не забороняйте дiтям приходити до Мене”, — каже Христос. I малеча була всюди зi своїми батьками: i пiд час Нагiрної проповiдi, i пiд час чудовного розмноження хлiбiв, i пiд час iнших проповiдей. I, очевидно, не завжди поводилась тихо. Але Христос все одно не зупинявся, проповiдував, вважав це за щось природне й буденне.

          о. Мар’ян:

          – Папа Франциск на однiй зi своїх проповiдей у Римi сказав: “Дiти є радiстю для Церкви. Дiти плачуть, бiгають та метушаться. Однак мене найбiльше дратує, коли я бачу, що дитина плаче в церквi i її виводять з храму. У сльозах дитини є голос Бога. Не можна дiтей виводити з церкви тодi, коли вони плачуть”.

          То з якого вiку варто приводити дiтей до церкви?

          о. Михаїл:

          – Для того щоб змалечку виховувати дитину в благочестивому дусi, щоб вона мала iмунiтет до грiха, щоб у майбутньому обирала шлях добра, її вiд народження потрiбно привчати до храму Божого, до молитви та до побожного життя.

          о. Петро:

          – Справдi, дитину можна приводити до храму змалечку. Не залишати ж її вдома, коли треба йти в недiлю чи на свято до храму. А деколи й немає з ким залишити. Таким чином змалку дитина привчається i звикає до Божого дому.

          Але для багатьох дiтей вислухати довге богослужiння справжнє випробовування!

          о. Михаїл:

          – Тому привчати дитину до духовного життя потрiбно не насильно, а похiд до церкви не має бути карою для неї. Навпаки до цього потрiбно заохочувати. Якщо дитина маленька, а Служба Божа довга, то спершу можна йти навiть не на всю службу. У Православнiй Церквi є практика причащати немовлят та дiтей до
          семи рокiв без сповiдi. Дитинi можна казати: “Якщо будеш чемна, пiдемо до церкви”. I дитя буде сприймати це як якусь нагороду. Можна разом з дитиною поставити свiчку, поцiлувати iкону, розповiсти щось про життя святих. Головне завдання батькiв — дитину зацiкавити. Через такi методи малеча i призвичаюється до Служби Божої.

          о. Петро:

          – Головне – не вдаватися до рiзних виховних заходiв, як це можна зробити вдома чи на вулицi. Виховувати дитину потрiбно вдома, а на Службi приймати її такою, як вона є.

          о. Мар’ян:

          – До речi, у багатьох храмах є так званi дитячi служби, якi значно коротшi, нiж звичайнi. Дiти там можуть бiгати, не сидiти на мiсцi, священик виголошує проповiдь суто зрозумiлою для них мовою та активно з ними спiлкується. Так дiти привчаються до церковного життя та краще починають розумiти Бога.

          Але важливо, щоби саме сiм’я стала першим досвiдом спiлкування дитини з Богом. Батьки повиннi ще вдома прищепити дiтям повагу до Всевишнього: розповiсти про Його велич, всемогутнiсть, а також про те, що Вiн безмежно нас усiх люблять. Це велика прикрiсть, коли батьки хочуть привести дитину до церкви й лише там показати їй Бога, про якого дитя ще жодного разу не чуло. Тому й не дивно, що дитина поводитиметься неслухняно. Вона не до кiнця розумiтиме, для чого її туди привели i що вiд неї хочуть.

          Джерело: Особлива

          Світлина з відкритих інтернет-джерел

          Читай також

        • Отець Роман Демуш: «Форум молодіжного душпастирства — знак надії і можливість почати говорити з молоддю однією мовою»
        • Досі думаєш, що Церква тебе не чує? Реєструйся і їдь на Всеукраїнський форум молодіжного душпастирства!
        • «Про що мовчать діти?» — серія розмов про потреби дітей з погляду психології та духовності
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Коментарі

              • юля    16.09.2017 о 18:42

                все дуже гарно написано, але я як мама можу сказати що на практиці все зовсім не так, завжди знайдуться бабульки які засоромлять мене і мою дитину, після чого я довго туди появлятися не хочу… і не появляюсь, дитину свою втихомирити не можу, а виховувати чи наказувати в храмі нехочу і не буду…

              • Мене мама брала до храму, як тільки я почав сидіти. На щастя, це було в другій половині 60-х 20 ст., і ні парох греко-католицького виховання, ні парохіяни, навіть не підозрювали про 2-й Ватиканський собор, який вирішив пристосувати церкву до світу, прикрившись ніби розумним словом “аджорнаменто”. Окрім мене, в храм ходили і інші діти, деяким доводлилось долати до 10 км. в одну сторону, в тому числі і через ліс. В тому числі і снігами з морозами Різдв’яними ночами. Я не пригадую жодного випадку скиглення від холоду (храм не опалюється й досі), пустощів чи забавок у храмі. Ані тим більше печеньок, цукерок і всього решта. Дітям змалечку прививали пошану до святого місця. А тепер кажуть “вчені “отці” разом із “святішим”, що дитина має звикати до храму і робити там, що лише хоче. Вона то і робить, і не розрізняє ні місця, ні часу, бо однаково поводиться що вдома, що в пісочниці, що в магазині…, бо однаково одягається, що туди, що сюди, зрештою, як і батьки із дідами та бабами. Якщо це “звикле” покоління одного разу прийде на літурґію з пивом, чи чимсь міцнішим — ви дуже не дивуйтесь. Це буде закономірним наслідком. Загляньте до книжок єрея Дмитра Блажейовського. Він багато на ту тему писав. і не намагався подобатися нікому, окрім Бога (пор. Гал.1:10). Може якісь файли у вас і перемішаються :). Зрештою, якщо подивитися на джерело цієї статті, то інакше навряд чи там би з’явилося.