Правдива та фальшива побожність

Читай також

  • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
  • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
  • У пошуках крихти надії
        • Правдива та фальшива побожність

          Щоб розпізнати правдиву та фальшиву віру насамперед дай собі відповідь на запитання:

          1) Чи не ґрунтуєш свою побожність на численних практиках, на довгих молитвах, на тяжких постах і, з огляду на це, чи не є впертим і неслухняним щодо порад і наказів свого сповідника або наставника?

          2) Чи в Святих Тайнах, молитвах не шукаєш насамперед духовних потіх, піднесення і, коли під час молитви відчуєш гаряче почуття, чи не вважаєш себе святим? Чи при відсутності духовних потіх не опускаєш побожні практики?

          3) Може маєш уподобання відвідувати ту Службу Божу, яку відправляє певний священик, ніби Безкровна Жертва, принесена іншим священиком не є важна і помічна?

          4) Може багато і невідповідно говориш про свого сповідника, про його керівництво твоїм поступом, про його накази і заборони, постійно посилаєшся на нього, особливо у невідповідних речах?

          5) Чи не надмірно захоплюєшся своїм сповідником, чи не відвідуєш його надто часто без дійсної потреби, забираючи у нього дорогий час та наражаючи його на людські пересуди?

          Правдива побожність просвітлює розум, розігріває серце, розширює кругозір, а фальшива побожність – затискає формулками, затемнює забобонами, остуджує самолюбством.

          Правдива побожність заспокоює, розвеселяє, спрощує, а фальшива є джерелом неспокою, смутку, скурпулів, мук та заплутаності.

          Правдива побожність будує і є для ближнього найсильнішою проповіддю, що навертає до Бога, а фальшива ближнього згіршує і від любові Божої відштовхує.

          Правдива побожність є найпрекраснішим цвітом людського розуму, а фальшива є великою глупотою, нелогічністю і карикатурою добра.

          Правдива побожність відриває людину від своєї особи, а єднає її з Богом і спонукає до посвяти себе на службу ближнім, а фальшива заступає людині Бога і ближнього, а занурює її в себе.

          Дивними і темними є деякі люди (навіть серед духовних осіб), коли говорять що побожність ґрунтується на сповненні численних релігійних практик, відмовленні довгих молитов, на строгих постах, тривалому перебуванні в церкві та частих паломництвах. Переконані, що побожність властива і доступна тільки монахам чи особам, які не мають обов’язків, та пенсіонерам, і є неможливою для жінок, слабких, неграмотних і невчених людей. Доводять, що побожність потребує багато часу і, щоб бути побожним, потрібно виняткового положення, свободи, приспособлення, усамітнення і т. д.

          Часто люди вважають, що властивістю побожності є постійне зацікавлення справами церкви, часте перебування у захристії, довгі сповіді, бесіди із священиком, а при тому ще й нудне і незносне моралізування всіх і всюди.

          А чим же є побожність насправді? Бути побожним означає «жити по Божому». Це – виконання Божої волі,  сповнення Божих Заповідей, втілення в життя науки Ісуса Христа. Правдива побожність опирається на справи, вчинені з віри і любові.

          Якщо не вириваю з серця гордих почуттів і антипатії до ближніх, якщо я записаний до численних братств, але не проймаюся їх духом і не виконую обов’язки, які вони накладають на мене, то я не є побожним, а тільки самолюбом і гордяком.

          Не думаймо також, що побожні люди є сумні, понурі, холодні, байдужі, із занедбаною зовнішністю і одежею. Це все риси фальшивої побожності. Правдиво побожні люди як в сім’ї, так і на роботі відзначаються порядком, старанністю, охайністю, а в спілкуванні з ближніми добрі, ввічливі, прості і веселі. Прикладом може служити одна побожна жінка, чоловік і діти якої завжди визначали день прийняття нею Святого Причастя по її ясному щасливому обличчю, надзвичайній доброті та ввічливості, нестримній енергії, з якою виконувала всі свої обов’язки. Такими повинні бути направду побожні люди.

          За матеріалами: oranta

          Читай також

        • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
        • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
        • У пошуках крихти надії
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Коментарі

              • От у мене питання до наших учених сім років по семінаріям : а звідки дізнатись про науку Христа пересічній людині ,як не з розважливого та щоденного вивчення та читання Святого письма (Біблії) -так ? От хіба при церквах існують якісь читальні зали для цього ? Знаю ,що мені ці “учені ” заперечать -мовляв -читайте самі вдома -хто мішає-ну і все таке… У мене до них буде одне запитання : хіба ж массово грамоти народ навчився тільки не у послідньому столітті ?-а церкві вже двадцять століть.То як могли неграмотні прочитати Святе письмо ?Щось зовсім не знаю ,щоб десь там так у середньовіччі ці “навчені” сильно переймались освітою чи массовим вивченням тексту Святого письма. На мою думку-то прочитаного на богослуженнях-то аж надто замало-що і переконує сучасний лад справ скажем, у діалозі любого “Свідка….” з пересічним “класичним церковновихованим християнином”-той його легенько по тексту на лопатки кладе…То що ж отже ,шановні “сім років у семінарії” думаєте далі ?-як-то кажучи :як жити далі будемо ?

              • Ірина Кисилевич    18.10.2017 о 17:14

                Мати улюблених священиків і храми- це нормально. 1. Не має дару красномовства, а філолог нервується. Не вміють співати, а музикант нервується. Проповіді надто прості- скучно, хочеться щось глибше почерпнути. 2. Хтось служить Літургію 90-110 хвилин, а хтось- 35-45 хвилин. 3. Маса зайвих обрядів (коліноприклонення, фани, цілування Євангелія і ходження по церкві), латинізація, Служба Божа й інші Богослужіння не по “Прийдіте поклонімся”, старослов’янська мова- хтось не хоче приймати такого. І що тут поганого? Головне обрати храм, де нам до душі. В одному храмі УГКЦ старослов’янська мова, а у сусідній церкві люди все хочуть чути по-українськи, бо хочуть все розуміти- вірні мають право вибору.