Говорімо «кохаю» часто, але тільки тоді, коли це правда, – Дмитро Романко

Читай також

  • Я знаю, точно знаю про що мене спитають на Страшному Суді
  •  У Львові презентували книгу Глави УГКЦ «Бог не покинув Україну»
  • Бо коли любимо, живемо вже позачасово… Випереджаємо Вічність, актуалізовуючи її
        • Говорімо «кохаю» часто, але тільки тоді, коли це правда, – Дмитро Романко

          Якою має бути справжня любов? Як зустріти і розпізнати ту людину? Про це з нами роздумує диякон Дмитро Романко, координатор руху «Справжня любов чекає» Львівської архиєпархії УГКЦ

          Сучасний світ звідусіль «кричить» нам про комфорт, пропагує щонайрізноманітніші способи отримати і утримувати задоволення. Як в таких умовах відстоювати справжність любові? Як відрізнити любов від невгамованої чуттєвості?  Чи є якісь поради, а чи дієві способи?

          Це і складно, і просто. Бог нам дав найкращий інструмент для розрізнення – наше серце. Водночас в сучасному світі дуже складно зберегти це серце чутливим до любові, чистим. Нечистота насправді не обов’язково є конкретним вчинком, часто вона подібна до марення: вчимось думати і оцінювати шаблонами, які нічого спільного із справжнім життям та любов’ю не мають.

          А серцю, яке настільки чутливо і геніально створене,  дуже потрібна саме чистота, щоб змогти розгледіти небезпеки і шанси цього світу.

          Перший погляд і справжнє, єдине кохання – це можливо? Ваші з дружиною стосунки розпочинались із такого «першого» погляду?
          Не вважаю, що наші стосунки можуть бути якимсь взірцем для усіх, але думаю, що вони розвивалися правильно. Я зустрів свою дружину готовим – я не мав за плечами нещасливих стосунків, мені не потрібно було «ставати щасливим», бо я таким тоді був. Вперше я її побачив на одній із зустрічей спільноти «УМХ». В той момент відчув, що це саме та людина, з якою я хотів би у майбутньому одружитися, провести ціле своє життя. Ця зустріч була тихою, але неповторною: це відчуття неможливо ні з чим сплутати, внутрішній голос: «Ось це саме вона». Зорі з неба не падали, музика гучна не грала, був момент тиші. Напевне любов приходить дуже тихо, ніжно, але коли приходить, то перемінює ціле життя.
          Навіть у найвдаліших стосунках завжди є сумніви, чи це саме та людина. Що порадите в такій ситуації?

          Щоб зрозуміти, чи це та людина, чи не та, слід розуміти, чи є ми тими людьми або не тими. Насамперед треба намагатись стати людиною, яка здатна любити і дбати про іншого. Але ні в якому разі стосунки не слід будувати, бо час. Себе треба будувати, про своє серце дбати, щоб мати чим ділитись з Іншим, з чого черпати сил для створення справжніх стосунків.

          Неправильно концентруватись на пошуку, але на тому, наскільки ми є готові до зустрічі, чи є такими, якими би хотіли бути, щоб подарувати це іншій людині; чи дійсно підготували себе як подарунок для тої людини без хиб, без зіпсуття, що це дійсно те, на що та, інша,  людина заслуговує.

          День святого Валентина – свято чи комерційний проект? Ваша думка з цього приводу.

          Те, що воно є, мусимо прийняти. Таке святкування відбувається. Однак кохання заслуговує на те, щоб про нього говорили і решту 365 днів. Водночас свято заохочує до переосмислення сутності любові. Якщо молодь вирішує святкувати, то нехай святкує – тут нема нічого страшного. Але важливо, щоб ми святкували справжню любов, щоб дійсно в цей день, коли людина каже: «Я тебе кохаю» (хлопець каже дівчині, дівчина – хлопцеві), щоб це було сказано щиро, з усвідомленням, чим насправді є кохання. Слова про кохання є занадто важливими, щоб їх легковажно знецінювати. Святкування, якщо воно є, має бути святом справжньої любові; це має бути свято, де немає непристойностей, де немає викривлення поняття «любов», де є справжній погляд.

          Найголовніше ж, думаю, любов виражати не так подарунками, поцілунками, але рішучою, повсякденною, інколи малою, непомітною, але цілеспрямованою працею для щастя і добра один одного на спільному шляху.

          Що б Ви хотіли побажати нашим читачам – українській молоді?

          Прагну, аби всі, і кожен зокрема, пам’ятали про те, що заслуговуємо справжнього кохання і добрих відносин. Маємо одне життя, в якому не слід марнувати ані найменшої нагоди, дарованої Богом.

          Але працюймо над собою, над стосунками, бо якщо хтось і здатний зробити нас щасливими, то тільки ми самі; і якщо хтось здатний зруйнувати стосунки, то тільки ми самі.

          Говорімо «кохаю» часто, але тільки тоді, коли це неухильна правда Любові.

          Розмовляла Ірина Кисилевич

          Фото: mygazeta.com, asunow taringa

           

          Читай також

        • Я знаю, точно знаю про що мене спитають на Страшному Суді
        •  У Львові презентували книгу Глави УГКЦ «Бог не покинув Україну»
        • Бо коли любимо, живемо вже позачасово… Випереджаємо Вічність, актуалізовуючи її
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Про автора

              Захоплююсь журналістикою, церковним співом, люблю котів