Коли Господь обирає, то дарує всю повноту любові

Читай також

  • Я знаю, точно знаю про що мене спитають на Страшному Суді
  •  У Львові презентували книгу Глави УГКЦ «Бог не покинув Україну»
  • Стрітення Господнє — до чого тут свічка?
        • Коли Господь обирає, то дарує всю повноту любові

          Відчути дотик Господа… Усвідомити, що Він обрав саме тебе і зуміти простежити шлях, яким веде до Себе — це досить непросто і в кожного по-особливому. Та й саме розуміння покликання та обраності приходить не одразу.

          Свою історію розпізнання покликання та шляху до служіння Богові розповіла сестра Давида Федан, СНДМ, секретар-референт відділу Церковних комісій УГКЦ.

          — У кожного це трапляється по-різному: до когось таке розуміння приходить із раннього віку, а комусь відкривається — у дорослому. Це дуже індивідуально. Тепер, коли я вже простежила ниточку своєї історії, то розумію, де був початок. У мене ця думка виникла, коли я була зовсім маленька, тому вірю, що діти мислять серйозно. Пригадую, в шестилітньому віці, ми тоді ходили до церкви Святого Онуфрія, моя бабця привела мене з братом у захристію, де в той час працювала монахиня зі згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, до якого тепер належу і я. Бабця розповідала, як то гарно бути в монастирі. Не дуже пригадую бабцині коментарі, та знаю, що вона хотіла, щоб ми з братом були в монастирі. Хоча тоді це не надто на мене вплинуло.

          Та Господь мав свій задум щодо цієї зустрічі з монахинею. Коли я подивилася на черницю, то навіть не мала уявлення, хто вона і що робить. Пам’ятаю, вона мене запитала: „коли виростеш, то ким будеш?“, — тоді вперше в моєму житті в мене поцікавилися про це. Я на неї глянула і відповіла: „Отака, як ви!“. Монахиня натомість сказала, що я про це забуду, бо матиму інші зацікавлення, друзів. Хоча я на це досить твердо заперечила — „А от побачите!“.

          Правду кажучи, досі дивуюся, звідки в мене, малої, було таке переконання. Бог якось так провадить. І те, що перше так вражає в житті — це дуже цінне і треба йому довіряти.

          Зрештою, потім справді була школа, буденщина, пройшло сім років і впродовж цього часу я навіть про це не згадувала. Ми не були дуже практикуючими християнами — мама вела до церкви, то ми йшли, та особистого контакту з Богом ще не було. Згодом я почала співати в церковному хорі, записалася до в Марійської дружини.

          Більш активно до діяльності молодіжних християнських спільнот почала долучатися вже в п’ятнадцятилітньому віці. Одного разу на нічному чуванні під час молитви відчула, як мене торкнув Господь. У церкві тоді було досить темно, лише світилася лампада, яка освітлювала Царські Врата. Внизу поруч стояв великий букет червоних квітів, що разом із підсвітленням створював враження палаючих Царських Воріт. Один монах промовляв свою спонтанну розмову з Богом, у часі якої я відчула присутність Бога і почала плакати… Було враження, що в той час у храмі не було нікого — тільки я і Господь. Це дуже мене зворушило. Так відбулася моя одна з перших зустрічей з Богом. Із того часу таких моментів було досить багато.

          В школі я ніколи не була в центрі уваги компаній, мене часто не розуміли, не так вдягалася, не про те думала, що мої ровесниці. Та коли зустріла Бога, зрозуміла, для чого це все було— Він готував мене для Себе. В момент зустрічі Господь мене запевнив: те, що тобі бракує — Я наповню.

          Пригадую, якось із дівчатами під час літургії тримали фани і моя подруга запитала, чи піду до Причастя. Я відмовилася, бо тоді ще не ходила щонеділі, а в серці виразним голосом почула: „Чому?“. Після того моменту мені нічого не залишилося, аніж наприкінці Богослужіння попросити священика про Сповідь і прийняти Євхаристію.

          Після того поступово все почало змінюватися. Якось на хорі з одною з хористок, яка зараз теж монахиня, випитували одна в одної, ким хочемо стати в майбутньому. Чомусь соромилися сказати про це і домовилися написати це на листочках. Коли відкрили, то в обох було написано — „монахинею“. Вона розповідала мені, що ходить до черниць, спілкується з ними, допомагає. Мені це було цікаво, бо тоді ще жодного разу не бувала в монастирі.

          Знову з тою ж сестрою зустрілися через кілька років. Коли я побачила її в габіті, то мені на очі виступили сльози — я відчула надзвичайно глибоку тугу, бо теж того хотіла, але ще повинна була закінчити школу. Маму попросила, щоб ми поїхали до її знайомої — сестри Тетяни. Відтоді я почала часто відвідувати той монастир, брати участь у різних зустрічах дівчат із черницями, тож моя дорога наближалася до монашества.

          Мама позитивно сприйняла таке моє рішення, бо й сама була близька до Бога. Неодноразово казала, що якби зустріла у відповідний час сестер, то теж пішла б у монастир.

          А от тато — не міг цього зрозуміти, а я тоді навіть не вміла пояснити. Хоча й зараз не знаю, чи зуміла б донести вповні про це, якщо людина зовсім по-іншому мислить. То був для мене чи не найважчий крок — знайти порозуміння з батьком. Адже тато вважав, що має більше досвіду, краще знає, тож думав, що я роблю помилку.

          А я тоді стояла перед дилемою: хотіла залишитися вірною і Богові, і батькам. Тепер вже однозначно розумію, що маєш бути вірним передовсім Богові. І якщо батьківська думка суперечить Господній, то можеш не послухати. Коли ж не суперечить, то треба їх слухати, тому що Бог промовляє через батьків.

          Момент, коли тато мав мене завезти до монастиря був дуже напружений (мама тоді була на праці закордоном). Я знала, що йду, вже зібрала речі та мусила попросити благословення. Не уявляла навіть, як маю це зробити, знаючи, що батько проти цього мого рішення.Та врешті, вирішила — що буде те буде, але я мушу це зробити. Було страшно та я клякнула перед татом і попросила, щоб благословив мене і коли почула слова — „Хай Бог тебе благословить, дитино“, зрозуміла, що це чудо. І це подарувало мені цілковиту свободу на тому шляху, бо знала, що Господь провадить і благословить навіть вустами тата, який не може цього прийняти.

          Підготувала Наталія ПАВЛИШИН

           

          Читай також

        • Я знаю, точно знаю про що мене спитають на Страшному Суді
        •  У Львові презентували книгу Глави УГКЦ «Бог не покинув Україну»
        • Стрітення Господнє — до чого тут свічка?
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Про автора

              Журналіст "ДивенСвіт"