Ісус відкриває перед учнями щось значно глибше: бути слухняним і йти за ним означає дивитись в обличчя прокажених, паралітиків, грішників. Мати відвагу бачити дійсність – це значно більше, ніж просто виконувати встановлені норми.
Папа Франциск нещодавно відвідав Колумбію, де в проповіді під час меси говорив про вибір учнів, які пішли за Христом, зміну їхнього життя та свідомості загалом. Пропонуємо найцікавіше з євангельських роздумів Святішого Отця.
“Чимало зусиль для очищення” коштувало апостолам знайомство з Ісусом. Деякі приписи, заборони та накази давали їм почуття безпеки; виконання визначених обрядів і практик звільняло їх від потреби запитувати себе: “А що подобається нашому Богові?”
Ісус відкриває перед учнями щось значно глибше: бути слухняним і йти за ним означає дивитись в обличчя прокажених, паралітиків, грішників. Мати відвагу бачити дійсність – це значно більше, ніж просто виконувати встановлені норми.
Майбутні апостоли вчилися, що йти за Ісусом – це по-іншому розуміти світ. Тому так важливо було для перших християн не наслідувати старий спосіб життя фарисеїв, але насамперед – наслідувати Христа.
Ісусова свобода протиставляється бракові свободи законовчителів тодішнього часу, що були паралізовані інтерпретаціями та ригористичним практикуванням закону. Ісус не зупиняється на примарно “правильному” здійсненні закону, але закликає прямувати до суттєвого, оновлюватися та залучатися.
Прямувати до суттєвого не означає поривати зі всім, бо навіть Ісус не прийшов скасувати Закон, але доповнити його. Ісус вчить нас, що стосунки з Богом не можуть бути холодним прив’язанням до приписів закону, ні, тим більше, виконанням деяких зовнішніх актів, які не призводять до справжньої переміни життя.
Наше учнівство не може мотивуватися лише звичкою, його відправною точкою повинен бути живий досвід Бога та Його любові.
Як Ісус “потрясав” законовчителів, аби вони вийшли із своєї закам’янілості», так тепер «Церква є “струшувана” Святим Духом», щоб «залишити власні зручності та прив’язання». І не слід боятися оновлення, бо Церква постійно перебуває в оновленні. Це «не її примха», вона чинить це, будучи заснованою на вірі та стійкою у ній, будучи непохитною в надії Євангелія.
Оновлення вимагає жертовності та відваги, не для того, щоб почуватися кращими чи безгрішними, але для того, щоб краще відповісти на Господнє покликання.
Ми не можемо залишатися християнами, які постійно підносять таблички: “Прохід заборонено”, ні вважати цей простір своєю власністю, привласнюючи собі те, що зовсім не є моїм. Церква, браття, не є нашою, але – Божою.
За матеріалами: radiovaticana
Фото: upfc
