Буття 49, 33-50, 1-26
А коли Яків скінчив наказувати своїм синам, простягнув він свої ноги на ліжко й віддав духа та приєднався до свого роду. Припав Йосиф на лице своєму батькові й плакав над ним та цілував його. Потім Йосиф повелів своїм слугам, лікарям, набальсамувати батька, й лікарі забальсамували Ізраїля. Сорок днів пішло на те, бо стільки днів треба було на бальсамування. Єгиптяни ж оплакували його сімдесят днів. А як минули дні жалоби, Йосиф сказав дворові фараона: Коли я знайшов ласку в очах ваших, скажіть фараонові таке: Батько мій заприсягнув мене словами: Ось я вмираю. В моєму гробі, що його я викопав собі в Ханаан-краю, там мене поховаєш! Отож дозволь мені піти та поховати свого батька, і я повернуся”. Фараон відповів: “Іди й поховай свого батька, так, як він тебе заприсягнув”. І вийшов Йосиф ховати батька свого, а з ним пішли всі двірські фараона, вельможі його роду та й усі старші єгипетського краю, і ввесь дім Йосифа та його брати з домашніми його батька; тільки своїх дітей та овець своїх і стада свої лишили вони в Гошен-землі. Вийшли з ним і колісниці й вершники: був це вельми великий почет. Прийшли ж вони до Атад-току, що по тому боці Йордану, й ридали там вельми великим та важким риданням; і справив він по своєму батькові семиденну жалобу. А як мешканці краю, ханааняни, бачили цю жалобу коло Атад-току, то сказали: “Тяжка це жалоба для єгиптян”. Тим то й названо його ім’ям Авел-Міцраїм, що є по тому боці Йордану. Сини його, отже, зробили так, як він велів їм; вони бо занесли його в Ханаан-край і поховали його в печері на полі Махпела, яку вкупі з полем купив був Авраам на власне кладовище в Ефрона, хеттита, проти Мамре. Після похорону батька повернувся Йосиф у Єгипет, він і його брати й усі, що ходили з ним ховати його батька. Побачивши Йосифові брати, що помер їх батько, сказали: “Ануж Йосиф зненавидить нас (тепер) та й направду відплатить нам за все те лихо, що ми йому заподіяли”. І послали до Йосифа сказати: “Батько твій перед своєю смертю так заповідав, кажучи: Ось так промовте до Йосифа: Прости братам твоїм, будь ласка, вину за гріх їх, вони бо зло вчинили тобі. Та ти прости тепер, будь ласка, провину рабам Бога твого батька”. І заплакав Йосиф, як вони це говорили до нього. Тоді прийшли ще його брати і, впавши перед ним, сказали: “Ось ми – твої раби”. А Йосиф каже до них: “Не бійтеся! Хіба ж я замість Бога? Ви зло задумали на мене, але Бог обернув це на добре, щоб зробити так, як воно й є сьогодні: спасти життя багатьом людям. Не бійтесь, отже, я годуватиму вас і дітей ваших”. І втішив їх і говорив до них зичливо. І пробував Йосиф у Єгипті, він і дім його батька. А жив Йосиф сто десять років. Йосиф бачив дітей Ефраїма до третього покоління; також діти Махіра, сина Манассії, народилися в Йосифові прийми. Нарешті Йосиф сказав до своїх братів: “Я вмираю, але Бог напевно навідається до вас і виведе вас із цього краю в край, що про нього клявся Авраамові, Ісаакові та Яковові”. І взяв Йосиф у синів Ізраїля таку клятву: “Як Бог навідається до вас, ви заберете звідси мої кості”. І помер Йосиф мавши сто десять років, а вони забальсамували його й поклали у труну в Єгипті.
Книга Приповідок: 31, 8-31
Відкрий твої уста на користь німого, для всіх, що їм виречено погибель. Відкрий твої уста, суди по правді, розсуди діло бідного та сіромахи. Жінку цнотливу – хто її знайде? Ціна її вища над перлини! Серце її мужа покладається на неї; йому не бракуватиме прибутку. Вона чинить йому добро, не зло, покіль віку в неї. Дбає про льон та вовну, радо працює власними руками. Вона, немов ті кораблі купецькі, здалека хліб привозить. Встає удосвіта, дає домашнім їжу, і пай своїм слугиням. До поля придивляється і його купує, і з власних рук дорібку виноградник садить. Стан вона свій підперізує міцно, й береться жваво до роботи. Бачить, що її праця процвітає, світло її вночі не гасне. Руки до кужеля простягає, а пальці її держать веретено. Вона для вбогого розтуляє долоню, нужденному подає руку. Сніг не страшний для її хати, бо вся її сім’я одягнена подвійно. Покривала вона собі готує, льон тонкий і порфіра – її одежа. Мужа її шанують у воротях, як засідає зо старшинами краю. Вона тче тонке полотно й продає, і пояси купцеві доставляє. Сила й гідність – її одежа, і вона собі сміється з прийдешнього дня. Уста свої з мудрістю відкриває, доброта науки на язиці в неї. Ретельно наглядає за ходом справ у хаті, хліба не знає їсти, нічого не робивши. Діти її встають і її величають, муж її теж її вихваляє. Сила було жінок цнотливих, ти ж перевищила усіх їх. Краса – річ оманлива, врода – марна; жінка, що Господа боїться, – така хвали достойна! Дайте їй з того, що надбали її руки, і нехай її вчинки хвалять її при брамі.
Коли сучасник вчитається у текст сьогоднішнього уривку Святого Письма, Приповідок, йому, щонайменше, жіночий портрет видасться анахронічним. Тут чітко описано властиві жінці риси, за які її варто цінувати та поважати.
Багато з того не втратило актуальності сьогодні. Застерігає однак висловлена тут абсолютно чоловіча позиція – якою має бути жінка, щоб чоловікові було добре. Дорогі хлопці, якщо саме такою ви бачите свою майбутню дружину – будьте готові прихилити їй небо. Часті нарікання молодих подруж на недосконалість когось “із” насамперед викривають недоопрацювання того, хто скаржиться. Жінка зможе бути ідеальною, якщо її чоловік (чи хлопець для дівчини) вірить у це і все для того чинить.
У нашому суспільстві було би вкрай не зле пригадувати собі про відповідальність один за одного, особливо коли йдеться про молодь. Я обираю собі друга на ціле життя, і хочу, щоб цей вибір був добрим для обох, хочу зберегти себе як подарунок, навіть із усіма майбутніми сюрпризами. І розпочинати шлях…
Господи, допоможи нам у наших виборах. Амінь.
