Як не втратити віру, розчаровуючись в аторитеті духовних провідників?

Читай також

  • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
  • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
  • У пошуках крихти надії
        • Як не втратити віру, розчаровуючись в аторитеті духовних провідників?

          Людині важливо бачити для себе взірець – того, на кого хочеться бути подібним, чиї поради можна засвоїти, а досвід перейняти. Саме така місія у лідерів думок, якими захоплюються чи навпаки, але думка яких викликає резонанс завжди. 

          У соцмережах в наш час це дуже добре видно: блогери-мільйонники, за онлайновим життям яких стежать люди, так чи інакше стають лідерами думок, адже до них прислухаються, їх наслідують.

          У духовному житті роль авторитета дуже межова. Адже, з одного боку, дуже важливо мати свого провідника, прикладом якого можна надихатись, з іншого боку – велика небезпека створити собі з людини ідола.

          Знаємо, що роль духовного провідника – незамінна. Монаші згромадження, церковні спільноти завжди об’єднані світлом життя і праці якогось святого, того, кому своїм прикладом вдалось показати, що є шлях до Бога і його можна пройти, осягнувши праведність. І це справжнє багатство – мати християнину взірець духовного зростання та праці над собою.

          Водночас нерідко ми занадто багато очікувань покладаємо на людину, забуваючи, що всі можемо помилятися.

          Авторитет у духовному житті можна прирівняти до крислатого дерева, яке дарує нам прихисток, тінь, опору. Однак уявімо собі, що раптово цього дерева не стане – і що тоді? 

          На жаль, буває, що люди, яким ми прагнемо взорувати своїм життям, в один момент втрачають для нас свою, так би мовити, цінність. З різних причин, але найперше – коли дізнаємось про їхні падіння. Що тоді? Це питання, мабуть, поставило собі багато людей, для яких Жан Ваньє був духовним авторитетом, коли дізнались про таємниці його життя.

          Лідер, це крислате дерево, яке дарує нам опору може зникнути. І наше завдання в такий момент – зуміти побачити небо. Якщо так трапляється, значить, у Бога є на це план. Значить, що таке випробування дуже нам потрібне – переосмислити, на чому базується моя віра – на Бозі, чи на людині?

          Наша віра має бути заснована на непорушній скелі – на Господі, і тоді вона не захитається. Якщо на нашому шляху трапляються розчарування в людях, то маємо просити у Господа мудрості прийняти урок з цієї ситуації, щоби пам’ятати про людську немічність. Але такий досвід не повинен стати рушієм для того, щоби стратити свою віру.

          Автор: Тетяна Трачук

           

          Читай також

        • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
        • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
        • У пошуках крихти надії
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Про автора

              Учасник команди ДивенСвіт:)

              Коментарі

              • Ірина Кисилевич    06.08.2020 о 11:06

                Віра має бути заснована на Господі, але людина має емоції, а особливо ті особи, які не мають храму біля дому – добираються до церкви 25-40 хвилин.