Яблуневі гілки тихенько стукають у шибку, запрошуючи виглянути у віконце. Саме цю яблуньку під вікнами посадила мамуся.
Мама вже не в силі виглянути у вікно та милуватися зеленими паростками квітів, які пробиваються крізь замерзлий грунт. Як ж вона любила квіти. На клумбі під вікном завжди милували зір різнокольорові троянди, лілеї, гладіолуси…
І знову ввижається мама, яка з сапкою в руках виполює бур’яни, щоб дати життя прекрасному. Піднімає голову, усмішка прикрашає обличчя і радість сповнює серце. Приїхали діти з внуками. Сапка осторонь – і гості в теплих обіймах, в таких обіймах, яких ніколи не забути.
Ось і запах свіжоспечених рум’яних пирогів, які вже на великій тарілці чекають на столі. Теплий компот у збанку з червоними квітами заворожує своїм рожевим кольором, а сливове варення під промінням сонця переливається різними кольорами, так і спокушаючи ним посмакувати.
Вже така традиція вкорінилася у нашій хатині, що кожної неділі на столі мали бути вареники зі шкварками. Зранку, перед тим, мама мала йти до церкви, фартух лягав на її плечі. Стільниця покривалася борошном і місилося натрудженими руками тісто, яке різалося і розкачувалося качалкою на варениці. В середину клалися картопля з сиром, які оповивалися свіжим тістом і рівними рядочками лягали на стільниці. Зверху, мов сніжною пудрою, посипалися борошном і накривалися білим рушником. Залишається лишень їх опустити в окріп, але це вже після молитви у храмі.
Троє малих дітей галасують у кімнаті і ганяють за сонячним зайчиком, якого намагаються впіймати. Ось і мама. Пора до церкви. І знову мама бігає за кожним, щоб одягнути у святковий одяг. Всі одягненні й вирушають до храму. І в храмі всі в різні боки… І так повторювалося до того часу, поки діти не повиростали і пішли у світ.
А гілки яблуні і далі колихаються, і дарують свої червоні й соковиті плоди дітям, онукам і правнукам і тим самим нагадують про материнську любов. У вікні мами немає, але пам’ять про неї назавжди залишиться в наших серцях!
Фото: kp.by
