Молодь 2016. Крок 26

Читай також

  • Все про СДМ у Панамі: з’явився офіційний сайт!
  • Затверджено логотип майбутнього СДМ у Панамі
  • Панама вже готується до прийняття паломників СДМ-2019
    • Оціни

      0
      0
          Молодь 2016. Крок 26

          Українець перед обличчям Світової християнської спільноти: з чим ми йдемо на СДМ? 

          Це двадцять п’ятий крок програми духовних приготувань української молоді до Світового Дня Молоді Краків 2016

          Створення символічного українського дарунка для молоді Планети Земля – особистого дару, спільнотового дару, загальноукраїнського дару. Київська Церква у вселенському соборі Церков – Київська Церква це Я_І_ТИ: несімо юну Київську Церкву у світову спільноту юних.

          Розпорядок зустрічі

          • Збір
          • Привітання та початкова молитва
          • Вступне слово
          • Пояснення праці в групах
          • Праця у групках
          • «Вільний мікрофон» – представлення напрацювань у групках
          • Підсумок
          • Домашнє завдання
          • Завершальна молитва
          • Можливість поспілкуватися за чашкою кави/чаю та перекусити щось солоденьке.

          Молитва

          робимо знак хреста, та після молитви «Отче наш», залишаємо час тиші для читання Cвятого Письма.

          Уривок для читання: Матея 10, 8-10:

          «Даром прийняли, даром давайте. Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібниx грошей у череси ваші. Ні торби на дорогу, ні одежин двоx, ні взуття, ні палиці, – бо робітник вартий утримання свого».

          Вступне слово

          Сьогодні нас очікує остання підготовча зустріч до Світового Дня Молоді. Ми пройшли досить насичений шлях до цього дня. Мабуть, кожний готується до цієї події з трепетом та очікуваннями справді дивовижної мандрівки. Для багатьох це буде перша мандрівка такого характеру, де буде можливість не тільки відпочити, набратися нових відчуттів та спогадів, але духовно збагатитися, відчути особливу присутність Божу.

          Ця зустріч не буде вводити нас у глибокі роздуми чи завдання, однак матиме характер підсумування та переосмислення пройденого нами шляху. Сьогодні ми пропонуємо разом ще раз і ще раз пригадати собі той шлях, який ми пройшли. Однак, цього, на нашу думку, буде недостатньо. Наше найбільше бажання та мрія – щоб це пригадування стало для нас рушієм до подальшого руху, створюючи Єдиний Молодіжний Простір та оживлюючи наші парафії, відповідаючи на заклик нашого блаженнішого Святослава. Цитуючи відому сучасну поетесу Ліну Костенко, зазначимо, що «все на світі треба пережити,
          І кожен фініш – це, по суті, старт». Тому, нехай пройдений нами шлях духовного підготування до СДМ стане тим стартом до активного життя, сповненого радості та щирості.

          Праця у групках

          Перед тим, як розпочнемо працювати у групках, зробимо поділ на команди в такий спосіб: вибудовуємо коло з усіх присутніх. Ведучий або будь-хто, кого вибрали ним, розпочинає ділення, називаючи по черзі такі фрукти: яблуко, грушка, сливка та вишня. В такий спосіб ми поділимо усіх присутніх на чотири команди.

          Питання для напрацювання:

          1. Ми пройшли великий шлях приготування до СДМ, в процесі якого дізналися багато нового та духовно збагатилися. Чи пригодяться мені ці знання у майбутньому? Навести приклад.
          2. З уривку, який ми сьогодні прочитали, читаємо “не брати з собою нічого”. А що б ми відповіли перед тим, як зібратися в Краків, які б речі ми точно не брали з собою?
          3. Що потрібно вчинити, аби продемонструвати свою традицію на зборі культур з усього світу? Чим наша Київська традиція може поділитися?
          4. Що ми, як групка, готові подарувати світові?

          «Вільний мікрофон»

          Предаставлення напрацювань у групках

          Матеріали для зустрічі

          Будь подарунком, будь даром

          У християнстві поняття дару — це щось більше, ніж просто принагідний подарунок. Це вираження любові, яке глибоко заторкує не тільки обдарованого, але й дарителя.

          Жити в усвідомленні дару — це насолоджуватися серцевиною милосердя. Видима форма то лиш символ, привід для жертвування себе іншій людині. У це чисте поняття намагається увійти сатана. Він отруює нас страхом, шокує сумнівами і насичує недовірою один до одного. Ми боїмося давати, а ще більше боїмося брати. Одне і друге — велике мистецтво. Перше вчить щедрості, друге — смирення. Добро міститься в природі людини, однак із чиненням його маємо проблеми. Існують три етапи дозрівання до милосердя.

          Будь даром для себе

          Це перша внутрішня заповідь для кожного з нас. Ми будуємо свою цінність на успіхові, грошах і владі, бо всередині почуваємося вбогими. Ніхто не буде спроможний любити і обдаровувати інших, якщо насамперед не стане цінністю для самого себе. Це індикатор нашої мотивації. Коли ми не бачимо свого внутрішнього багатства, починаємо шукати його в інших. І це не чисті стосунки. Ми додаємо цінності собі коштом іншої людини, яка стає тільки шляхом до мети. Спроба насильного ощасливлювання людей насправді робить їх сумними, насичуючи тільки наш егоїзм. Не можеш дати щось від себе, якщо нічого не маєш.

          Будь даром для людей

          Другий крок внутрішнього розвитку — це коли ми виходимо поза сферу власної безпеки. Що важче щось подарувати, то більше нас у цьому дарі. Ніколи нема так, що, даючи, не отримуєш. Поміж обдаровуваним і дарителем виникає неймовірний зв’язок, їх отіняє спільне благословення. Раббі Шмельке з Нікольсбурга мав звичку примовляти: «Бідний дає багатому більше, ніж багатий бідному. Багатий більше потребує бідного, ніж бідний багатого».

          Це — суть буття даром для ближніх: ми потребуємо одні одних взаємно. Вони — шанс для мене. Завдяки цьому перспектива змінюється. Я даю не те, що мені непотрібне і падає кришками з панського столу. Я даю те, чого сам маю небагато. «Даром прийняли, даром давайте» (Мт 10, 8б). Однак сьогодні безсумнівно важче брати. Справжній дар провадить до вдячності, а її ми боїмося найбільше. В нас панує страх, що вдячність вимагає відплати. Ми сприймаємо її як почуття повинності, а не вдячності. Нехай же пиха не заважає людям бути добрими.

          Бути даром для Бога

          Третій крок — поєднання двох попередніх. Буття даром для себе становить вдячність Богові за життя. Буття даром для людей становить подяку за ближніх і повагу до Святого Духа, який мешкає в нас. Якби я не любив людей, я не міг би любити Бога. А також неможливо насправді полюбити людину, гордуючи її Отцем. Як течія річки говорить про силу джерела, так чистота джерела надає цінності річці. Бог покликав нас насамперед до милосердя, яке є образом діяльної любові. Вірність цьому покликанню — це наш дар Йому. Це духовна табличка множення, в якій найбільше отримує той, хто нічого не очікує взамін.

          Для мене суть дару криється у Єхаристії. Аби повністю мати в ній участь, потрібна освячувальна благодать. Через покуту ми стаємо примирені з Богом, іншою людиною і самими собою. Тоді настає найбільше чудо. Бог дарує себе в руки людини, на вівтарі. Дозволяє прийняти себе у серце, повністю беззахисний, довірившись нам до кінця. Хіба ж можна отримати більше?

          Джерело: CREDO

          Будь уважним до дрібниць, бо з них народжуються великі речі

          – Звідки стільки сонця?

          – А, я, брате, сонце ношу завжди з собою.

          © Селінджер

          Є речі, які люди говорять, інколи навіть несвідомо, не підозрюючи глибини, яка в них криється. Головне адресату – встигнути прочитати їх між рядків.

          Є такі фрази-натхнення. Звільнялась з колишньої роботи, співробітник кинув так між іншим: «Якось не можу уявити, що тебе не буде». Для когось це просто фраза, а для мене в ній цілий світ.

          Є фрази-мудрість. На літературі Англії Галина Євгенівна, обговорюючи з нами твір, сказала: «Тільки сильна жінка вибирає. Слабка чіпляється за всіх підряд, не перебираючи». (Знала б вона, що я на її парах, попри задоволення від прочитаного, черпаю досвід 🙂

          А чи могла б подумати моя покійна бабуня, що навчить мене не з’їдати себе і не муляти, а відволікатися на щось приємне і корисне… Коли я в дитинстві через щось хвилювалася, переживала, не знаходила собі місця або дурні думки обсідали голову, бабуся казала мені: “А ти не переймайся тим. От подумай як ляльці сукню пошити”.

          Є фрази – в яблучко. Сколихни мене, отче: «Бог Воскрес!», і не треба безлічі проповідей із тисячі слів…

          Є фрази-компліменти. Чи підозрювали певні авторитетні і важливі для мене люди, як в мене наче крила виросли, коли сказали: «Ти – така хороша, нам як рідна дитина, якби тебе нам за невістку».

          Хоча, можливо, Пітер Друкер був правий? «Найголовніша річ у спілкуванні – почути те, що не було сказано». Просто усміхнись мені… «Усі важливі речі у житті переказуємо очима» ©.

          Джерело: ДивенСвіт

          Трішки роздумів про користь подорожей

          Вочевидь, наша мандрівка буде мати характер відкриття нових горизонтів, місць та людей. Отож, пропонуємо ознайомитися з роздумами про користь подожей.

          Подорожі! Для одних це радість відкриттів, відпочинок, враження та задоволення, для інших – тяжкі перельоти, страхітливі ночі не в своєму ліжку, виснажливі екскурсії. Любов і нелюбов до далеких (і не дуже) мандрівкам – питання дуже індивідуальне і спірний, але замислюємося ми про те, наскільки корисні подорожі для нас і наших дітей?!

          Безсумнівно, будь-яка подорож – можливість побачити, як живуть інші люди, отримання нового досвіду, пізнання іншої культури та історії, розширення мовних зв’язків, враження та багато іншого. А якщо подивитися глибше, то можна розгледіти і розкуштувати наступні «корисності» подорожей.

          По-перше. Людина, яка часто і активно подорожує, як правило, відчуває себе більш впевненим, розкутим і спокійним у мінливому і нестабільному світі. Він з легкістю і без зайвої тривоги пристосовується до нових ситуацій, знаходить вихід із будь-яких самих нестандартних положень. У мандрівниках живе менше страхів і тривожних думок, тому що у них великий і різноманітний життєвий досвід, багатющі навички спілкування, в тому числі з носіями невідомих їм мовами. Вони набагато більше роблять, ніж безцільно міркують, переживають (від слова пережовують) одноманітні думки і мучаться сумнівами.

          По-друге. Подорожі, зміна місць відмінно допомагають відпочити, переключити розум, почути і зрозуміти себе і набагато легше вирішити психологічні труднощі (якщо вони є). Трапляється так, що внутрішні проблеми, напруга в тілі, панічні атаки, агорафобії та інші психологічні недуги зникають в подорожах самі собою. Спілкування з представниками інших країн, пізнання культури та історії інших народів допомагає нам розширити свідомість, навчитися на будь-яку ситуацію дивитися з різних сторін, бачити людські ресурси, в тому числі розкривати їх у собі. Активні пересування сприяють кращому осознаванию свого тіла, його удосконалення.

          По-третє. У подорожі легко можна почати вивчати або вдосконалювати іноземні мови.

          По-четверте. Не можна не сказати про величезну користь, яку приносять подорожі нашим дітям. Подорожі сприяють активному розвитку дитини з самого раннього віку: мозок вбирає масу нової незвичайної інформацію, малюк вчиться адаптуватися до різних кліматичних і соціальних умов. Розуміння культури та емоцій людей формується легше і швидше. Дітки старшого із задоволенням знайомляться і спілкуються з однолітками – жителями інших країн. Їм набагато простіше встановлювати зв’язки, тому що вони максимально задіюють невербальна мова, міміку, тіло і можуть спілкуватися довго і продуктивно, зовсім задіюючи вербалику (мовне спілкування). Від цього діти отримують масу задоволення і перший досвід подолання бар’єрів у спілкуванні, а значить, проблем з комунікабельністю в дорослому віці у них, швидше за все, не виникне.

          Напевно, є сенс говорити і про те, що чим частіше дітки в ранньому віці будуть обзаться з представниками різних національностей і рас, тим більше в світі буде взаєморозуміння, толерантності і дружби.

          І, звичайно, повертаючись додому, ми з радістю помічаємо, як збагатили нашу свідомість, скільки випробували нових емоцій, скільки нового дізналися! І як прекрасний наш місто, будинок, як улюблені близькі, друзі, робота і звичне життя!

          Джерело: http://stattja.pp.ua/index.php?newsid=15723

          Подорож на вершину гори

          Мої історії – це я. Франц Кафка

          У неї була мрія…

          Одного свіжого світанку, вона побачила на вершині гори яскраву зірку, що світила не так, як всі інші зірки. Вона поставила собі за мету дійти до тієї гори і побачити зблизька це диво-світло, що не давало їй спокою ані вдень, ні вночі. Досягти своєї цілі було вкрай нелегко, інколи їй здавалося, що це неможливо. Але одного дня вона зібрала наплічник і пішла.

          Вона зустріла багато перешкод, але коли захоплюєшся чимось, що ті перешкоди? Її не зачіпали ні закиди перехожих на зразок, «ти ніколи туди не дійдеш», вона не відчувала, як болять ноги, бо світло, яке світило попереду, знімало геть всю втому.

          Якби ще до того, коли у неї з’явилася мрія, хтось засумнівався у її можливостях дійти до свого, вона би звісно образилася, але тепер вона було іншою. Її мрія робила її сильнішою. Коли любиш щось і світло світить попереду, ніщо не зачіпає тебе, ніщо не ображає, ніщо не болить. А навіть, якщо зачіпає і болить, ти на це не зважаєш, бо маєш у серці щось набагато цінніше, щось, за чим вірно йдеш і від того вже почуваєш себе найщасливішою людиною у світі.

          Вона йшла довго, ніщо, про що дуже мрієш, не приходить легко. По дорозі їй декілька разів доводилося звернути на іншу дорогу, аби перечекати сильний вітер чи дощ, що змочував її підошви і не дозволяв довго йти далі. Але коли дощ вщухав, взуття висихало і вітер із холодного ставав теплим, вона знову вирушала у свою дорогу.

          Друзі часто казали їй: «Повертайся додому, твоя подорож не варта аж таких зусиль». Але вона знала, що її дім – там, де бачила це сяйво. Воно завжди світило перед нею… Вона ніколи не бачила його зблизька, але самі лиш думки про зірку на вершині гори вдосконалювали її. Коли подорож геть забирала сили, вона втомлено заплющувала очі і уявляла, яким прекрасним є її світло. І це додавало їй натхнення йти далі.

          Проходив час, вона можливо дорослішала, можливо змінювалася, не один наплічник довелося замінити, але її дорога до світла і бажання прийти до своєї мрії залишалися незмінними. Сумніви не раз огортали її серце, сяйво замість того, аби наближуватися, здавалося, ще більше далеким, а іноді темними вечорами світла взагалі не було видно. Тоді вона витягувала карту, покреслену наскрізь олівцем (ним вона закреслювала всі дороги, які вже пройшла) і йшла далі. Вона постійно бачила у снах, якою прекрасною є її зірка і коли прокидалася, це знову додавало їй натхнення йти далі…

          І от одного дня вона прийшла. Підійшла до гори дуже близько… Але, на її превелике здивування, вершину гори освітлював звичайнісінький Ліхтар, а зовсім не найпрекрасніша у світі зірка, яка жила у її серці з тієї миті, коли вона вперше побачила її відблиск.

          Перед нею була звичайна лампа. Вона заплющила очі і згадала свою дорогу.

          В її спогадах постали ті, які допомагали, коли було найважче. Вона побачила людину, яка принесла їй води із своєї криниці, коли вона знемагала від спраги. Бачила маленьку дівчинку, яка подарувала по дорозі букет ромашок, бачила друга, що не один раз відмовляв її йти далі, але коли вона не погоджувалася, завжди приносив у дорогу апельсини і виноград, бачила кравця, який ремонтував її взуття, аби вона могла крокувати вперед, чула приємний шурхіт крил голубів, які прилітали щовечора і приносили листи від рідних, аби вона ні на мить не почувала себе самотньою, бачила очі тих, які вірили в неї тоді, коли вона сама вже у себе не вірила, і витрачали на її підбадьорення години свого вільного часу…

          І враз вона усвідомила, що не те яскраве незнайоме світло на вершині гори, а ця щира простота перехожих, яких зустрічала по дорозі, і освічувала її щоденні кроки до мети.

          Шукаючи ідеал, вона знайшла друзів.

          У неї була мрія… Але лише сьогодні вона зрозуміла, що справжня любов занадто яскраво не світить…

          Джерело: ДивенСвіт

          Підсумок

          Підсумовуючи наш цикл зустрічей, хочемо висловити Вам подяку за пройденим нами шлях. Процес підготування до будь-якої події вимагає від нас не лише зовнішнього клопоту, але внутрішнього настрою. Оноре де Бальзак свого часу сказав: «Щоб дійти до мети, треба перш за все йти». Духовне підготування до Світового Дня Молоді і було тим шляхом, який ми пройшли за цей час. Хтось скаже, що ми дійшли до мети – поїдемо в Краків, а отже цей шлях пройшли. Можливо, цього достатньо. Але це не головна мета нашого мандрування. Сьогодні ми на крок ближче до цієї події і наші серця горять бажанням провести цей час зі світовою громадою. Однак, запитаймо себе – подія відбудеться, але що залишиться після неї? Безліч фото та нові друзі в соціальних мережах? Сувеніри на холодильник? Це можна було отримати і без цієї програми підготування. Наша мета полягала у тому, щоби духовно налаштувати кожного з тут присутнього не до зустрічі як збору людей зі всього світу, але як подію, де можемо сміливо заявити одними устами зі всією Церквою – Христос наша дорога, правда і життя. Заради цього ми готові на величі речі.

          Через місяць ми всі зустрінемося в Кракові. Для того, щоби залишити слід опісля цієї події, ми пропонуємо виконати невеличке, але домашнє завдання. Воно і буде нашою особистою відповіддю на сенс та зміст наших зустрічей.

          Домашнє завдання

          На малих листочках просимо вдома підготувати собі відповіді на такі запитання і вже після СДМ порівняти їх з враженнями:

          а) що я очікую від СДМ?;

          б) чи це була справді «всесвітня тусівка»?;

          в) які духовні плоди я очікую одержати?;

          г) що зміниться після того, як я візьму участь у Світовому Дні Молоді?;

          ґ) як тепер я маю провадити своє парафіяльне життя?;

          д) за що хочу висловити подяку (можливо комусь)?

          Ці листки ми зберігаємо до того часу, коли повернемося в Україну. Можна запропонувати молоді зібратися опісля десь на чашку чаю або кави та поділитися своїми очікуваннями та чи вони справдилися. Окрім цього, це д/з дозволить нам оцінювати свої можливості та емоційно пережити цю подію.

          Завершальна молитва

          Робимо знак хреста та після молитви «Отче Наш» мовимо наступну молитву:

          Коли Апостоли Твої, Ісусе Христе, були на морі під час бурі, Ти прийшов до них, і сказав: Не бійтеся, – і втихомирив бурю та привів їх спокійно до берега. Так, Господи, і мене бережи в моїй подорожі, будь помічником і захисником для мене перед усіма небезпеками, допомагай мені в труднощах і охороняй від усіляких негараздів, які можуть мені зустрітися в дорозі. Я передаю себе під Твій Всемогутній Покров, а Ти веди мене Своєю Всесильною Рукою і приведи до щасливого завершення моєї дороги.

          На Твою допомогу я сподіваюся і до Тебе безперестанно буду звертати очі свої. А коли небезпека наблизиться до мене, Ти захисти мене і приведи до місця безпечного і землі праведної.

          Амінь.

          Опісля цієї молитви стаємо в коло. Для проведення молитви необхідно: свічку, яку б можна було передавати з рук у руки; інстументальна музика для фону.

          Вмикаємо легко музику і, слухаючи її, роздумуємо над тим, що ми хочемо отримати від цієї мандрівки, за що хочемо попросити. Опісля цього, пропонуємо кожному, отримавши від свого сусіда свічку, подякувати за щось чи за щось попросити.

          Після того, як всі бажаючі висловляться, ми творимо Іскру любові.

          Спілкування за чашкою кави або чаю та ділення враженнями з пройденого шляху

           <<< Крок 25             Карта “Молодь 2016”

          Знайшов помилку? Допоможи виправити! Виділи фрагмент тексту та натисни Ctrl+Enter.

          Читай також

        • Все про СДМ у Панамі: з’явився офіційний сайт!
        • Затверджено логотип майбутнього СДМ у Панамі
        • Панама вже готується до прийняття паломників СДМ-2019
          • Оціни

            0
            0

               

               

              Підпишись на новини

              Напиши відгук