“Світло Христове просвічує всіх”.
Це двадцятий крок програми духовних приготувань української молоді до Світового Дня Молоді Краків 2016
Народність українських світочей: життя, як дар для всіх. В Україні немає «зайвих людей» – ми єдиний рід і спільнота співпричетних – ми єдина Київська Церква. Відповідальність за брата і сестру в серці кожного українця. Захищати і просвічувати – сутність нашого життя во Христі. «Поклич в дорогу тих, хто стоїть осторон – поділись життям, як хлібом – поділись здобутою радістю!»
Розпорядок зустрічі
- Збір
- Привітання та початкова молитва
- Вступне слово
- Пояснення для праці в групах
- Праця в групах
- «Вільний мікрофон»
- Пояснення теми
- д/з
- молитва
- чай і щось смачненьке
Молитва
Робимо знак хреста, та після молитви «Отче наш», залишаємо час тиші для читання Cвятого Письма.
33 Послали ви були до Йоана, і він посвідчив правду.
34 Я ж бо не від людини свідоцтво приймаю, але кажу вам це, щоб ви спаслися.
35 Той був світич, який палає і світить, тож ви й побажали на часинку з світла повтішатись.
36 Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове: діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, – ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав.
37 І Отець, який послав мене, свідчить за мене, лише ви ані голосу його не чули, ані виду його не бачили ніколи.
38 І слова його не маєте, що перебувало б серед вас, – ви бо не віруєте в того, кого він послав.
39 Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, – а й вони свідчать за мене!
40 Але ви не бажаєте до мене прийти, щоб жити життям вічним.
41 Слави не приймаю я від людей.
42 Та я спізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога.
43 В ім’я Отця мого прийшов я, а ви не приймаєте мене. Прийшов би інший у вашому імені, ви б такого прийняли.
44 Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте?
45 Не гадайте, що я перед Отцем винуватиму вас: Мойсей – ось обвинувач ваш, отой, на якого ви сподівання покладаєте.
46 Бо якби вірили ви Мойсеєві, то й мені б ви вірили: про мене бо писав він!
47 Не віривши ж його писанням – як моїм словам повірите?» (Йо 5:33-47).
Вступне слово
Як ми маємо знайти дорогу до світла Ісуса і не сходити з неї? Як просвітило світло Христа святих? Які поради нам дають святі, щоб не ходити темними стежками?
«Світло Христове просвіщає всіх». Народність українських світочей: життя, як дар для всіх. В Україні немає «зайвих людей» – ми єдиний рід і спільнота співпричетних – ми єдина Київська Церква. Відповідальність за брата і сестру в серці кожного українця. Захищати і просвічувати – сутність нашого життя во Христі. «Поклич в дорогу тих, хто стоїть осторонь – поділись життям, як хлібом – поділись здобутою радістю!»
Праця в групах
- Що означає «бути відповідальним»?
- Що Господь Ісус Христос каже про відповідальність?
- Що вимагає відповідальність?
- Що потрібно для того, щоб бути єдиними?
- Наведіть приклади з життя відомих українців.
Вільний мікрофон
Презентація праці кожної з груп
Можна використовувати різний спосіб презентації; ватман, малюнок, театральна постановка і т.п.
Пояснення теми
Прожектор з неба
“Я світло світу” (Іо. 8, 12)
З погляду “об’єктивного”, немає ні життя, ні смерті, ні верху, ні низу, ні світла, ні пітьми. Є електромагнітні хвилі різної довжини, і частину діапазону людина довільно позначає як світло, частину – як пітьму. Стосовно себе (свого внутрішнього вуха) людина визначає верх і низ, і вважає смертю те, що з погляду бактерій, черв’ячків і рослин є початком їхнього життя. Якщо, звичайно, не зробити бактеріям, черв’ячкам і рослинам аборт, відправивши себе в крематорій.
Закон – Божий закон – є спроба Бога дати людині іншу точку відліку. Життя є не виживання-розмноження, а любов до Бога і любов до людини. Якщо людина приймає життя за Божим Законом, це така ж революція в її житті як у дитини – від лежання до повзання. Які обрії відкриваються!
“Я – світло світу” сказано Ісусом у суперечці з тими, хто чудово навчився плазувати. Це – нова точка відліку. Як від повзання до ходьби. Зрозуміло, “світло” – метафора. Ісус використовує відразу три пари образів, абсолютно взаємозамінних: верх/низ (Іо. 8, 23, 28) , світло/тьма, життя/смерть (Іо. 8, 21).
“Світло Христове просвіщає всіх”. Тим часом, про Ісуса можна повторити сказане Ісусом про Іоанна: “Він був світильник, що горить і світить; а ви хотіли малий час порадіти при світлі його” (Іо. 5, 35). Ісус – збіг абсолютного світла й абсолютного жару.
Безглуздо просити Ісуса “просвітити” щодо звільнятися з роботи чи ні, замовляти в ресторані севрюгу або йти мітингувати за конституцію із хріном. Купувати лотерейний квиток або торгувати лотерейними квитками. Світло Христове просвіщає всіх і все. Це не свічка, з якою повзають по кімнаті в пошуках загубленої монети. От Бог нас шукає саме так, а ми не шукаємо Бога – чого Його шукати. Ми ж Сонце не шукаємо. Просити зцілення від сліпоти, щоб бачити все, як воно є насправді. Тоді, може, і загублену монету шукати не будемо – як у гуморесці запитують, скільки повинно бути грошей у людини, щоб він не нахилявся підбирати загублене іншим.
Інша справа, що світло Христове – пунктуальне явище. Точкове, прицільне. “Світло в пітьмі світить” – як прожектор, що шукає літак. А коли літак попадає в промінь прожектора, льотчик немов сліпне, він летить туди, куди його ведуть із землі. У світлі Христовому теж іноді летиш, а куди – не бачиш. І пітьми не бачиш. Слава Богу за таку сліпоту – не бачити тьму й летіти крізь неї не тому, що домовився, пристосувався, уклав з тьмою компроміс, поставив Божий пароплав на сатанинські рейки й рухаєшся потихеньку, а тому, що шлях Творця став твоїм шляхом.
Автор: Яків Кротов
Джерело: chorna-gora.at.ua/news/prozhektor_z_neba
«Зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих» (Єв 10,24).
1. “Зважаймо”: відповідальність за ближнього.
Перший елемент – це запрошення «зважати»: грецьке слово, яку тут вжите – це katanoein, що означає добре спостерігати, бути уважними, придивлятись свідомо, спостерігати дійсність. У Євангелії його зустрічаємо тоді, коли Ісус закликає учнів «поглянути» на птиць небесних, які хоч і не орють, але перебувають під дбайливою опікою Божого провидіння (пор. Лк 12,24), а також «звернути увагу» на колоду в своєму оці, перш, ніж дивитися на скалку в оці брата (пор. Лк 6,41). Зустрічаємо його також і в іншому уривку з того самого Послання до Євреїв, як запрошення «вважати на Ісуса», апостола та первосвященика нашої віри. Отож, дієслово, яке врозпочинає наше напоумлення, запрошує зосередити погляд на ближньому, насамперед – на Ісусі, та бути уважними одні на одних, не проявляти байдужості, незацікавлення долею ближніх. Навпаки, часто переважає протилежна поведінка: байдужість, незацікавленість, які породжені егоїзмом, прикритим удаваною пошаною до «приватної сфери». Також і сьогодні сильно лунає Господній голос, що кличе кожного з нас дбати про іншого. Також сьогодні Бог запрошує нас бути «сторожами» своїх братів (пор. Бт 4,9), творити стосунки, позначені взаємною турботою, увагою до добра ближнього й до його повного добра. Велика заповідь любові ближнього вимагає та заохочує усвідомити відповідальність за того, який, як і я, є Божим створінням та дитиною: бути братами й сестрами у людській природі, а в багатьох випадках, також і у вірі, повинно схилити нас до того, щоб бачити у ближньому справжнього alter ego (другого я), безмежно любленого Богом. Якщо розвиваємо такий братерський погляд, то солідарність, справедливість, як також милосердя і співчуття, природно випливатимуть з нашого серця. Слуга Божий Павло VI стверджував, що сучасний світ страждає, насамперед, з приводу відсутності братерства: «Світ хворий. Його недуга полягає не так в розтраті ресурсів чи загарбанні їх з боку небагатьох, як у відсутності братерства між людьми та народами» (Енц. Populorum progressio п. 66).
Уважність до ближнього вимагає бажати йому чи їй добра під усіма його аспектами: фізичним, моральним та духовним. Сучасна культура, здається, втратила відчуття добра і зла, тому слід переконливо наголошувати на тому, що добро існує та перемагає, тому що Бог є «добрим і чинить добро» (Пс 119, 68). Добро – це те, що викликає, захищає та поширює життя, братерство та спільність. Відповідальність за ближнього означає, отже, бажати чинити добро ближньому, прагнучи того, щоб також і він відкрився на логіку добра; цікавитися ближнім означає відкрити очі на його потреби. Святе Письмо застерігає перед небезпекою мати серце заскорузле свого роду «духовним знечуленням», яке вчиняє сліпими до страждань ближніх. Євангелист Лука наводить дві притчі Ісуса, які вказують на два приклади такої ситуації, яка може виникнути в серці людини. В притчі про милосердного Самарянина священик та левіт з байдужістю «пройшли мимо» повз людину, пограбовану та побиту розбійниками (пор. Лк 10,30-32), а в притчі про багача ця людина, пересичена різними благами, не звертає уваги на стан бідного Лазаря, який вмирає з голоду під її дверима (Лк 16,19). В обох випадках маємо справу з протилежністю «зважати», дивитись з любов’ю та співчуттям. Що ж стоїть на перешкоді цьому людяному та люблячому поглядові на ближнього? Часто цим є матеріальне багатство та достаток, але також віддавати перевагу своїм інтересам та власним турботам. Ми ніколи не повинні бути нездатними до «милосердя» щодо страждаючого, наше серце ніколи не повинно бути настільки поглинутим нашими справами та проблемами, щоб залишатися глухим щодо волання убогого. Навпаки, саме покора серця та особистий досвід страждання можуть виявитися джерелом внутрішнього пробудження до співчуття та співпереживання: «Праведний знає справу бідних, а розбещений не має зрозуміння» (Пр 29,7). Таким чином можна зрозуміти блаженство «тих, що плачуть» (Мт 5,4), тобто тих, що спроможні вийти з себе самих, щоб зворушитися терпінням інших. Зустріч з іншим та відкриття серця на його потреби є нагодою до спасіння та блаженства.
«Зважати» на ближнього включає також і дбання про його духовне добро. І тут бажаю пригадати один аспект християнського життя, який, як мені здається, канув у забуття: братерське напоумлення задля вічного спасіння. Сьогодні, загалом, з великою чутливістю підходиться до питання опіки й милосердя щодо фізичного та матеріального блага інших, але майже повністю замовчується усе, що стосується духовної відповідальності за ближніх. Не так було в Церкві первісних часів та в насправді зрілих у вірі громадах, в яких беруть до серця не лише тілесне здоров’я співбрата, але також і здоров’я його душі з огляду на його остаточне призначення. У Святому Письмі читаємо: «Докоряй мудрому, – він тебе полюбить. Дай мудрому пораду, він стане ще мудрішим; навчи праведника, і він знання побільшить» (Пр 9,8-9). Сам Христос наказує звернути увагу братові, який чинить гріх (Мт 18,15). Дієслово, вжите для окреслення братнього напоумлення, – elenchein – є тим самим, яке вказує на пророчу місію властиву християнам – оскаржувати покоління тих, які поблажливі до зла (пор. Еф 5,11). Традиція Церкви зарахувала серед діл духовного милосердя «напоумляти грішників». Важливо відновити цей вимір християнського милосердя. Не слід мовчати перед обличчям зла. Тут маю на увазі поведінку християн, які з остраху перед людським осудом або задля звичайної вигоди, пристосовуються до загальної ментальності, замість того, щоб перестерігати своїх ближніх від таких способів мислення чи поведінки, які суперечать істині та не йдуть шляхом добра. Християнське напоумлення, однак, ніколи не є спонукуване духом засудження чи оскарження; воно завжди спонукуване любов’ю та милосердям і випливає зі справжньої турботи про добро ближнього. Святий Павло стверджує: «Коли б хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу» (Гал 6,1). У нашому світі, просякнутому індивідуалізмом, необхідно наново відкрити важливість братнього напоумлення, щоб разом прямувати до святості. Навіть «праведник упадає сім разів» (Пр 24,16), – говорить Писання, – а ми всі є слабкими й недосконалими (пор. 1 Ів 1,8). Тому, допомогти та прийняти допомогу у сприйманні себе самих у істині, є великим служінням для того, щоб покращити своє життя та дедалі прямолінійніше крокувати Господньою дорогою. Завжди існує необхідність у погляді, який любить та виправляє, який знає та визнає, який розпізнає та прощає (пор. Лк 22,61), як це Бог учинив та чинить стосовно кожного з нас.
2. “Один на одного”: дар взаємності.
Таке «оберігання» інших суперечить ментальності, яка, зводячи життя лише до земного виміру, не сприймає його в есхатологічній перспективі, приймаючи будь-які моральні вибори у ім’я індивідуальної свободи. Суспільство, таке, як сучасне, може стати глухим як до фізичних страждань, так і до духовних та моральних потреб життя. Але не так повинно бути в християнській спільноті. Апостол Павло заохочує дбати про те, що веде до «миру та взаємного збудування» (Рм 14,9), будучи корисним «ближньому на добро, для збудування» (там же 15,2), не шукаючи користі для себе, але «лише для багатьох, щоб спаслися» (1 Кор 10,33). Це взаємне виправлення та напоумлення, в дусі покори та любові, повинно бути частиною життя християнської громади.
Господні учні, з’єднані у Христі через Пресвяту Євхаристію, живуть у сопричасті, яке їх пов’язує одних з одними, як членів одного тіла. Це означає, що ближній приналежить до мене, його життя та його спасіння пов’язані з моїм життям і моїм спасінням. Тут заторкуємо дуже глибокий елемент спільності: наше існування взаємопов’язане з існуванням інших, як у доброму, так і в злому; і гріх, і діла любові мають також суспільний вимір. У Церкві, містичному Христовому тілі, досвідчуємо цю взаємність: спільнота не перестає чинити покаяння та благати прощення гріхів своїх дітей, але також постійно та з радістю втішається свідченням чеснот та любові, що в ній розквітають. «Щоб члени дбали однаково один про одного» (1 Кор 12,25), – закликає святий Павло, тому що ми є членами одного тіла. Милосердна любов до ближніх, вираженням якої є милостиня – типова великопосна практика разом з молитвою та постом, вкорінена в цій спільній приналежності. Також через конкретне дбання про убогих кожен християнин може виразити свою участь в єдиному тілі, яким є Церква. Уважність до інших у взаємності є також визнанням добра, яке Господь чинить в них та подякою разом з ними за чуда благодаті, які Добрий і Всемогутній Бог не перестає чинити у своїх дітях. Коли один християнин розпізнає в іншому діяння Святого Духа, то не може не радіти цим і не віддавати хвалу небесному Отцеві (див Мт 5,16).
3. “Заохочуючи взаємно до любові й до діл добрих”: разом крокувати у святості.
Цей вислів з Послання до Євреїв (10,24) спонукає нас звернути увагу на загальне покликання до святості, невпинне крокування духовним життям, прагнучи до більших харизм та дедалі вищої й пліднішої любові (пор. 1 Кор 12,31-13,13). Взаємна уважність має за завдання взаємне спонукування до дедалі більшої, дієвішої любові, «як світло зірниці, що світить дедалі ясніше, поки день не стане повний» (Пр 4,18), в очікуванні жити незахідним днем у Бозі. Час, який даний нам у нашому житті, є цінним для того, щоб відкривати та сповнювати добрі діла у Божій любові. Завдяки цьому Церква зростає й розвивається, щоб осягнути повну зрілість у Христі (пор. Еф 4,13). У цій динамічній перспективі зростання вміщається наш заклик спонукувати одні одних до того, щоб осягнути повноту любові та добрих діл.
На жаль, завжди існує спокуса байдужості, спокуса гасити Духа, відмова від «використання талантів», що нам дані для добра нашого і добра ближніх(пор. Мт 25,25). Усі ми отримали духовні чи матеріальні багатства, корисні для сповнення Божого плану, для добра Церкви та особистого спасіння (пор. Лк 12,21; 1 Тм 6,18). Вчителі духовного життя пригадують, що у житті віри той, хто не чинить поступу, відступає назад. Дорогі брати й сестри, приймімо постійно актуальне запрошення прагнути до «високого рівня християнського життя» (Іван Павло ІІ, Novo millennio ineunte, ч. 31). Мудрість Церкви у визнаванні і проголошуванні блаженств та святості деяких зразкових християн, має на меті також і пробудити бажання наслідувати їхні чесноти. Святий Павло закликає: «Пошаною один одного випереджайте» (Рм 12,10).
Перед обличчям світу, який вимагає від християн оновленого свідчення любові та вірності Господові, нехай же всі відчувають невідкладність змагання у любові, служінні та добрих вчинках (пор. Єв 6,10). Цей заклик особливо сильно лунає під час святого періоду приготування до Пасхи. З побажаннями святої та плідної Чотиридесятниці, ввіряю вас заступництву Пречистої Діви Марії та від щирого серця уділяю Апостольське благословення.
Автор: Папа Венедикт XVI
(переклад української редакції Радіо Ватикану)
Джерело: http://www.ofm.org.ua/library/message_5.html
Митрополит Андрей Шептицький про життя говорив так:
Хай там що, а життя є своєрідним мистецтвом, себто різниться від того мистецтва, що полягає на витворюванні зовнішніх гарних і добрих творів. Життя – це мистецтво, а його твори – це дiла розуму й волі, цілої людської душі. Як у мистецтві артистів, так і в мистецтві мудреців лиш мало коли може чоловік спиратись на певні розумування та докази, зате частіше має до діла з якимись досвідом, думками, інтуїцією, враженнями, що їх трудно брати під норму математичних формулок. Як приклад нехай послужить те, що мені колись великий артист оповідав. Малював образ жанру, представляючи нутро кімнати. В кімнаті стояв стіл, при столі сиділи різні особи, артист бився з гадкою, чи не поставити на столі вазонок з квітами. Вже кілька разів і перемальовував вазонок, а тепер на столі не стояло нічого. До робітні прийшов купець образів, а треба знати, що вони бували незрівнянними знавцями мистецтва. Хвилинку дивиться на образ і, звертаючись до маляра, каже: “Знаєте, я порадив би вам на тому столі вималювати вазонок з квітами”. Тисячу разів у житті приходить чоловікові і самому йти за такою інтуїцією, і, річ очевидна, вміти тією інтуїцією чужих людей користуватися – це велика й дуже цінна прикмета. Та тільки не знати, чи слово “понятливість” цілком передає ту гадку, бо воно передовсім висловлює здатність розуміти річ і приймати стислу правду, подавану вчителями. Що це не та понятливість чи тямучість, про яку говоримо, – це річ ясна. Питання лише, як передати вразливість на гадку, досвід чи раду людей мудрих?
Джерело: dobre.org.ua/knyhy/mitropolit-andre-sheptitski-zhittya-tse-mistetstvo
Підсумки теми
Можна намалювати будинок. Сказати, що кожен з нас є частиною його фундаменту (чи чогось інакшого) і якщо хоч одну з них забрати, то будинок може завалитися. Для цього можна використати цитату: «Ми різні – і в цьому наше багатство! Ми разом – і в цьму наша сила».
Ми – єдина країна і кожен з нас має відповідальність один за іншого, кожен має захищати і просвічувати, ділитися здобутою радістю.
Гра
Можна зіграти гру: поділитися на команди. Кожна команда із сірників складає колодязь. Пермагає та команда, в кого він найвищий і простоїть довше.
Домашнє завдання
Як спільнота обираємо один із прикладів, як бути світлом для світу, і стараємось реалізувати.
Молитва
Робимо знак хреста, та після молитви “Отче наш”
Царю Небесний, Утішителю, Душе правди, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші. Зглянься на нас, що припавши на коліна, з повною надією благаємо Тебе: освяти, просвіти і попровадь наш народ дорогою Божих заповідей.
Дай йому, передусім, зрозуміти вагу святої віри в єдність з Апостольським Престолом, закріпи в його серцях прив’язання до неї, яке мав він від самого початку християнства в Україні. І, хоч втягнений опісля в розбрат, вернувся до єдности, то нині знову є загрожений у тому.
Щоб він міг віддавати Тобі честь і славу назавжди в святій єдності, хоч треба би понести i мученичу смерть; додай сил тим, що постійно її держаться, скріпи малодушних і тих, що сумніваються. Промов до сердець тих, що відпали, змали їхні закам’янілі сумління, опам’ятай і приверни їх на лоно Католицької Вселенської Церкви як вістунів Твого гніву і прощення. Просвіти нез’єдинених, щоби без упереджень пізнали її правдиву науку і з’єдинилися з нею навіки.
Будь виховником української молоді, щоб вона виростала в дусі християнської католицької віри і дорожила Твоїми небесними скарбами. Проникни своїм Божим духом і зверни очі з землі до неба тих, що працюють на ріллі, на фабриках і копальнях, в управах, школах і в наукових установах, тих, що бережуть лад і порядок, та благослови їхній труд і працю рясними плодами. Святий Душе, Ти, що є найчистішою Божою любов’ю, уділи її всещедро українському народові, злучи нею всіх, а передусім страждаючих, до взаємної помочі.
Спали вогнем любови його гріхи, вольні і невольні, усунь з його душ злі схильності, виплекай у ньому геройські чесноти і прикраси його своїми дарами та борони його перед людською несправедливістю. Приверни єпископів і священників до свого стада; батьків і матерів, дітей і кровних – до своїх родин; поверни другів і сусідів, усіх, що опинилися далеко за горами і водами, до їхніх затишних осель.
Душе Божий, Ти, що на початку віків уносився над безплідною землею і створив на ній життя, прикрасив її дібровами і наповнив тваринами, зроси і українську землю благодатним дощем, щоби зазеленілись її ниви і принесли сторичний плід та не голодували її жителі; наповни моря і ріки рибами, ліси і гаї, гори і доли – звірятами і птицями, які хвалили б Тебе й оспівували Твою славу; прибери травою і квітами сіножаті і пасовища, щоби випасалися на них череди корів і отари овець, гарцювали табуни коней і бриніли бджоли на пасіках – як образ української трудящости, пильности і запопадливости.
Заклич увесь народ до удосконалення свого життя, до розвинених комунікаційних сіток залізничних доріг, самоходів, кораблів і літаків; вкажи щасливі винаходи і відкриття та нахили народ до здвигнення на Твою славу подиву гідних пам’ятників високої культури, яка більше п’яти тисяч літ цвіла на його землях.
А тепер і на майбутнє отри, Всеблагий, пекучі сльози з його очей і гарячий піт із його чола і хорони його від журби недостатку, від тілесниих болів і душевних страждань, щоб зажив він праведно і щасливо вже тут, на землі, і в кончині свого життя став безпорочним Твоїм угодником. Амінь.
(з послання Патріарха Йосифа Сліпого на Зіслання Святого Духа, 1947 р.)
Джерело: kyrios.org.ua
Закінчуємо благословенням священника.
