Відновити все во Христі
Це шістнадцятий крок програми духовних приготувань української молоді до Світового Дня Молоді Краків 2016
Січнева зустріч, враховуючи канікули і святкові відпустки, відбувається ближче до святкування Богоявлення. Вона є перехідною до останнього етапу підготовчого подорожування до СДМ. Тому варто підготувати її і провести в стилі ділення враженнями після свят і думками про те, як практично були задіяне або не задіяне все те, що було набуто під час підготовчих зустрічей. Треба оглянути пройдений шлях, виділити те, що найбільш запам’яталося і вплинуло на життя. Створюємо проект більшої ефективності подальших зустрічей і посвячуємо свої наміри і всіх нас Богові і Божій Матері на останній етап нашого руху до СДМ 2016.
Відновити все во Христі
«INSTAURARE OMNIA IN CHRISTO» – Відновити все во Христі: історія гасла і роздум над ним в перспективі підготовки СДМ 2016. Підведення підсумків пройденого шляху підготовки і його практичної реалізації: що вдалося, що не вдалося, що треба зробити для побільшення інтенсивності. Підготовка до СДМ 2016 в її емісійному аспекті: готуючись кликати і кличучи готуватися.
Розпорядок зустрічі
- Збір
- Привітання та початкова молитва
- Вступне слово
- Пояснення для праці в групах
- Праця в групах
- «Вільний мікрофон»
- Пояснення теми
- д/з
- молитва
- чай і щось смачненьке
Молитва
Початкова молитва: молитва розпочинається знаком хреста, молитвою «Царю небесний» та читанням Святого Письма:
1. І ви були мертві вашими провинами й гріхами, 2 в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту. 3 Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші. 4 Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, 5 мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом – благодаттю ви спасені! – 6 І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі; 7 щоб у наступних віках він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі. 8 Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. 9 Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. 10 Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили. 11 Тож пам’ятайте, ви, колись погани тілом, – яких звуть “необрізанням” ті, що звуться “обрізанням”, довершеним рукою на тілі, – 12 що ви того часу були без Христа, відлучені від прав ізраїльського громадянства й чужі заповітам обітниці, без надії і без Бога в цьому світі. 13 Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою. 14 Бо він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, – своїм тілом 15 скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, 16 і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому. 17 Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; 18 бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі. 19 Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі, 20 побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос. 21 На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; 22 на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.( Послання Апостола Павла до Ефесян 2:1-22)
Вступне слово
Відновити все у Христі Ісусі.
У Христі ми відроджуємося, оновлюємось, і це нове творіння несе духовну спрямованість, у той час, коли наше старе єство було виключно тілесним. Нове єство підтримує стосунки з Богом, кориться Його волі та присвячує себе служінню Йому. Це – дії, які стара природа не могла виконувати та навіть бажати цього. Стара природа – мертва для духовних речей і не може оживити себе. Вона мертва через переступи й гріхи (Ефесянам 2:1), і може бути оживлена лише за допомогою надприродного пробудження, яке відбувається, коли ми приходимо до Христа і Він оселяється в нас. Христос дає нам абсолютно нову та святу природу та незаплямоване життя. Наше колишнє життя, мертве для Бога через гріх, поховане, а ми відроджені, щоб з Ним «ходити в оновленні життя» (Римлянам 6:4).
“З Хреста волає Христос: “Прагну!” Жахливий крик спраги, що не походить з тіла, лише є воланням спраги душ, і власне від цього прагнення наших душ вмирає Христос.”
Ці слова святого Луїджі Оріоне знов і знов захоплюють мене, своєю глибиною вправляють мене в подив. Чим довше я їх розважаю, тим більше схиляюся до того, щоб визнати їх певним містичним досвідом, народженим під впливом благодаті та довгих років інтенсивного духовного життя отця Оріоне.
Який сенс вкладав у ці слова святий?
Вони з’явилися в листі 25.02.1939, в контексті опису справи Віднови і Об’єднання. Гадаю, що дві ці справи, дуже широкі та всебічно розбудовані, займали особливе місце в серці святого Луїджі-священника та Луїджі-містика, коли він розважав над міжособовими відносинами людини і Бога. Він сприймав цей зв’язок у дуже широкому спектрі, не спроваджував ці відносини лише до сфери особистого, інтимного, укритого в тайниках душі. Вони виходять далеко поза наведені рами і торкаються всього обшару відносин, в якому порушується людина, тобто розширюються також на всі контакти людини з іншими, близькими чи далекими для неї особами, пронизують суспільне життя, виходять на рівень глобальної битви світоглядів в актуальному світі, але одночасно наповнюють собою постійний ритм щоденних праць і монотонію занять, щиру чи удавану поставу кожної окремої людини.
Що ж, саме гасло Оріоне: “Instaurare omnia in Christo” в контексті його духовності і духовності заснованого ним Згромадження можна перекласти як: “Відновити все у Христі” або як: “Об’єднати все у Христі” (паралелі можна побачити в різних перекладах цього уривку Листу до Ефесян, напр. Вульгата — переклад Хоменка).
В першому випадку отець Оріоне розумів справу Віднови цілісно. Відновлення, виправлення створіння стає неможливим без відновлення суспільних зв’язків, загоєння ран нинішньої культури. Але це виправлення також неможливе без особистого навернення, а радше початку постійного процесу “невпинного навернення”, що, в свою чергу, може статися лише на дорозі відновлення особистого зв’язку з Христом, зусилля пізнання Його. Також можна зауважити, що подібна Віднова в усіх своїх проявах є певним невпинним процесом, чимсь живим, динамічним. Вона є дорогою, де можна йти, бігти, падати, від якої можна відхилитися, з якої можна з’їхати до рову, завернути геть або всістися та відпочити, набрати сил. Але на ній ніколи не вдасться пасивно існувати в одному пункті, окопатись на “власній території” – бо це дорога, а на дорозі завжди є рух, який за своєю природою знесе всі статичні перешкоди: пхне вперед, викине на узбіччя або просто затовче в землю.
Погляд на усі особисті відносини (які зрештою багато в чому формують світогляд, систему цінностей і переконання) в світлі власних відносин із Христом дозволяє людині відкрити, на думку отця Оріоне, необхідність дати відповідь на заклик Об’єднання. Воно є природнім наслідком справи Віднови. Адже людина, що стала на шлях власної віднови, не може не побачити потреби виправлення того, що тепер цій віднові перешкоджає, а — як підповідає якесь внутрішнє відчуття — не було таким від свого початку, тобто піддалося якійсь шкідливій зміні, певній деструкції, роз’єднанню, розпорошенню. Звичайно, ця шкідлива зміна, яку кожна людина вбачає в собі від свого початку, ставить свій відбиток спочатку на її “Я”, а невдовзі і на її “Ми”, тобто неодмінно проникає в сферу відносин. Суспільна сфера людини також потребує виправлення — вистачить поглянути на наші поділи, брак “відкритості на”, споживацьку поставу у всіх типах відносин. Більш за все суспільна слабкість проявляється в роз’єднанні, певному різновиді самоізоляції, яке може мати різні щаблі і різні зовнішні прояви, відноситься до різних суспільних рівнів: від родини до міжнародних відносин. Отець Оріоне можливість виправлення на шляху Об’єднання.
Таким чином, ці два терміни (більше ніж терміни — дві підставові дороги людини) в певному пункті перетинаються, щоби далі вже часто переплітатись і приходити собі на допомогу. А цим пунктом є їхнє спільне джерело — Христос. Його погляд на мене і мій погляд на Нього.
risu.org.ua/ua/index/blog/~jurafdp/36532/
Деякі матеріали, які цікаво знати
ПАПА ПІЙ Х – (саме він мав девіз «відновити все в Христі»)
Святий Пій Х (Джузеппе Мельхіорре Сарто), народився в області Тревізо 2 червня 1835 року і був другим з десяти дітей. Батько майбутнього Папи працював кур’єром в міському управлінні, а у вільний час займався маленьким городом. Вже змалку Джузеппе мав сильний характер і тверду волю; він спокійно переносив всі позбавлення, які доводилося терпіти в зв’язку з бідністю. Протягом декількох років хлопчик щодня проходив пішки, інколи босоніж, дорогу, що сполучала рідне Рієзе з Кастельфранко, де знаходилася школа.
У школі відразу помітили здібності хлопчика, і на прохання деяких священиків і навіть самого Патріарха Венеції, який був родом з того ж Рієзе, Джузеппе дозволили безкоштовно навчатися в Падуанській семінарії. В ті часи вона вважалася найкращою семінарією в Італії. І тут, на новому місці, вихователі і вчителі незабаром переконалися в неабияких здібностях, а також великій врівноваженості юного кандидата в священнослужителі.
Коли йому виповнилося 17 років, помер його батько, і міське управління, бажаючи допомогти багатодітній сім’ї покійного, запропонувало Джузеппе зайняти звільнену батьком вакансію. Але його мати – її звали Маргеріта – відмовилася, вона була переконана, що її син повинен був слідувати священичому покликанню. Прийнявши таке героїчне рішення, Маргеріта вдень і вночі займалася пошиттям одягу, щоб забезпечити сім’ю.
У 23 роки Джузеппе був рукоположений в священики і відразу ж призначений капеланом в маленьку сільську парафію недалеко від Падуї. Тут він провів цілих дев’ять років, набуваючи дорогоцінного апостольського і пастирського досвіду. У 1867 році його призначили парохом в Сальцано, велике селище біля Венеції, де він також провів дев’ять років. Молодий священик володів на рідкість міцним здоров’ям, невичерпною енергією і неабиякою здатністю спілкуватися з іншими людьми. Всі ці якості від віддавав на служіння парафії, чим заслужив вдячність і пошану не лише парафіян, але і побратимів-священиків.
У листопаді 1875 року єпископ Тревізо закликав отця Джузеппе в свою Курію і поставив його каноніком катедрального собору, одночасно назначивши канцлером єпископської Курії і духівником місцевої семінарії. 40-річний пресвітер проводив весь ранок в Курії, а другу половину дня – в семінарії, виконуючи свої обов’язки з самовіддачею і працюючи навіть ночами. У цьому йому допомагало і чудове здоров’я, завдяки якому для відновлення сил йому було достатньо 4-5 годин сну. Характер отця Джузеппе, розуміння, з яким він відносився до інших, велика любов і увага до бідних заслужили на любов і повагу оточуючих, і ніхто не здивувався, коли в 1884 році Папа Лев ХІІІ звів його в сан єпископа для опікування єпархією Мантуї.
Треба зазначити, що ця єпархія тоді переживала не найкращі часи – і в духовному житті, і в стосунках з владою. Несподівано скромний священик Джузеппе Сарто виявився блискучим проповідником, оратором, натхненим євангельською любов’ю, лідером, для якого був характерним дух реалізму, здатний осягати саму суть проблем і знаходити практичне рішення. Новий єпископ був добродушним і привітним, але коли було потрібно, супроводжував ці якості непохитною твердістю.
Він показав велике вміння примиряти душі і почав глибоке оновлення християнського життя у всій єпархії. Його погляди сформувалися при Папі Пії ІХ і в революційній атмосфері Габсбургської монархії, якій підкорялася область Венето аж до 1866 року. Монсеньйора Сарто вважали принциповим і непримиренним в тому, що стосувалося лібералізму і сучасного менталітету. Це і недивно: все це торкнулося і Церкви, що переживала період після Папської держави. Модернізм починав проникати в різні області італійського суспільства, і всередині єпархій протистояли різні ідеології, при поблажливому або ж, навпаки, непримиренному відношенні до цього єпископів.
У вдячність за пастирську роботу Папа Лев ХІІІ звів монс. Сарто в сан кардинала 12 червня 1893 року, а 15 червня поставив його Патріархом Венеції, що переживала тоді особливо важкі часи. Але його інгрес відбувся лише в листопаді 1894 року, оскільки до цього Італійський Уряд не давав своєї згоди. Король Італії Умберто І наполягав на своєму праві обирати Патріарха через древній привілей Венеціанської Республіки, але врешті-решт, через 17 місяців був досягнутий компроміс.
Монс. Сарто мав дружні почуття до Франца-Иосифа, австрійського монарха своєї молодості, яких не розділяла Курія. Не дивлячись на це, Патріарх зайняв примирливу позицію по відношенню до Королівського Дому Савойя і молодого Італійського королівства, будучи переконаним, що назад все одно вже немає дороги.
Майбутній Папа вважав за необхідне підготувати грунт для поступового зближення нової Італії зі Святим Престолом, вирішивши так зване «Римське Питання». Він зберігав незайманими всі ті моменти позиції Пія ІХ після окупації Папської держави, які були важливі з духовної точки зору, але залишив все, що мало тимчасовий, перехідний характер. Такої ж позиції дотримувався і Лев ХІІІ.
Не звертаючи уваги на критику і навіть здивування деяких, він схвалював альянс венеціанських католиків з помірними лібералами, створений для підриву позицій масонської міської адміністрації, яка відмінила викладання катехизму в школах і веліла прибрати розп’яття з лікарень. Патріарх Сарто багато уваги приділяв католицькому друку; всі зроблені ним кроки були продиктовані пастирським реалізмом, але у жодному випадку не симпатією до ліберально-модерністської ідеології, яку він особисто завжди відкидав.
У Венеції процвітали чернечі спільноти , катехизація дорослих, зростали релігійні асоціації і рухи. Особлива увага приділялася підготовці дітей до Першого Причастя і Миропомазання; богослужіння збагачувалися урочистими співами. У ці роки Патріарх Венеції познайомився з молодим Лоренцо Перозі і оцінив його музичний талант. Кард. Сарто допоміг йому на шляху до священства і доручив йому провести реформу літургійного співу – спочатку у Венеції, а потім в Римі.
Майбутній Папа з особливою турботою відносився до бідних і віддавав їм все, чим володів. І сам жив досить скромно, про що свідчить немало фактів. Він, наприклад, не захотів шити собі кардинальський одяг, вважаючи за краще користуватися одягом своїх попередників, а бідним віддав суму, призначену для пошиття одягу.
При своєму негативному відношенні до соціалізму і лібералізму, він завжди цікавився умовами праці і життя робітників і заохочував створення «парафіяльних робочих кас», Товариств взаємодопомоги, народних бірж праці. Для того, щоб залучити до всіх цих питань увагу духовенства, він в 1895 році заснував катедру суспільно-економічних наук при духовній семінарії. У Венеції кардинал Джузеппе Сарто також заслужив на загальну любов.
20 липня 1903 року у віці 93 років помер Папа Лев ХІІІ, що провадив Церкву більше 25 років, і кардинал Сарто відправився до Риму. На вокзалі його оточив натовп бажаючих попрощатися, і зворушений кардинал пообіцяв: «Повернуся, живим або мертвим!». І виїхав до Риму з квитком туди і назад.
Його слова виявилися пророчими: Патріарх Сарто більше не повернувся до Венеції – його вибрали Папою. Але один з його наступників, Іван ХХІІІ, також колишній Патріарх міста-лагуни, розпорядився про перенесення ковчега з мощами вже Святого Пія Х, що і відбулося 12 квітня 1959 року. Ковчег був виставлений в соборі Св. Марка і залишався у Венеції до 10 травня, для шанування численними віруючими.
Конклав, на якому був вибраний Пій Х, був одним з найнапруженіших: адже це був останній конклав, на якому діяло вето католицьких держав, – тобто, право монархів на відвід неугодного їм кандидата на Папський Престол.
В будь-якому разі, конклав тривав 4 дні, і 3 серпня 1903 року Патріарх Венеції був вибраний новим Римським архиєреєм, не дивлячись на його прохання не голосувати за нього. Врешті-решт, він все ж дав свою згоду, взявши ім’я Пій Х.
Понтифікат Папи Пія Х тривав 11 років – так порушилася його вже майже традиція займати всі пости по 9 років: 9 років він пробув в семінарії, 9 років капеланом в Томболо, 9 років в парафії Сальцано, 9 – на посаді каноніка і директора семінарії в Тревізо, 9 – єпископом Мантуї і 9 – Патріархом Венеції. На Папський Престол Пій Х зійшов у віці 68 років. Він продовжив лінію своїх попередників Пія ІХ і Лева ХІІІ, і особливо це стосувалося політичної сфери. У той же самий час, новий Папа зробив кроки до того, щоб порвати з деякими стереотипами, наприклад, будучи сам з бідної сім’ї, він відмовився від традиційних привілеїв для рідних, а також виступав з гострою критикою непотизму і фаворитизму, вельми поширених в ті часи (і не лише).
Держсекретарем Папа призначив кардинала Меррі дель Валь, що присвятив себе затвердженню прав Церкви і відновленню соціального ладу згідно з задумом Бога.
Перед лицем стрімкого прогресу лібералізму, переважно антирелігійного, матеріалістичного соціалізму і сайєнтизму, Пій Х усвідомлював необхідність протистояння сучасному менталітету і присікав всі спроби компромісу між католиками і новою культурою. У енцикліці «Pascendi» 1907 року Пій Х засудив «модернізм», а в політичній сфері продовжив непримиренну лінію Пія ІХ, вважаючи відділення Церкви від держави блюзнірством по відношенню до Бога, якому слід віддавати славу не лише приватно, але і публічно.
20 січня 1904 року Пій Х постановив, що жодна світська влада не може накласти вето на обрання Пап, а кардинали-посланці вказівок або рекомендацій світської влади на адресу Церкви, підлягали відлученню.
Пій Х був людиною високої культури, володів чудовим художнім смаком, і завдяки цьому йому вдалося зберегти багато скарбів Церкви; він був також великим цінителем музики і особливо літургійного співу.
Пій Х жив Богом і жив з Богом, він проявляв християнські чесноти аж до героїзму, жив в простоті і міцно вірив в Божественне Провидіння. Все це було причиною його внутрішнього спокою і рівноваги, якою всі захоплювалися.
Девізом Пія Х було «Instaurare omnia in Christo». І це відновлення, цю реставрацію суспільства в Христі він почав з Церкви, глибоко реформувавши Римську Курію і різні Конгрегації. Пій Х розпорядився про створення нового Кодексу Канонічного Права. Серед введених ним нововведень можна назвати часте причастя і причастя дітей. Папа Сарто прибрав з Місалу багато зайвого, повернув недільне річне коло, замінивши ним літургійне коло Святих; багато що зробив для ширшого використання музики і співу під час богослужінь. Пій Х ввів також обов’язкову катехизацію дітей і дорослих, на основі тексту, названого згодом «Катехизмом Пія Х».
Останні роки його понтифікату були затьмарені війнами в Європі, які охопили багато католицьких держав. На їх фоні посилилася і хвороба, якою страждав вісімдесятирічний Папа — подагра. Фізичний стан його постійно погіршувався, і Пій Х помер від запалення легенів в ніч з 20 на 21 серпня 1914 року. Він був похований у Ватиканських Гротах.
Ще за життя його називали «святим Папою»: люди розповідали про зцілення хворих, що доторкнулися до його одягу. Але сам він у відповідь на ці розповіді посміхався: «Мене звуть Сарто, а не Санто».
Папа Пій Х був зарахований до лику Блаженних Пієм ХІІ в 1951 році, а в сонм Святих він увійшов три роки опісля. Його мощі зберігаються у ватиканському Соборі святого Петра.
переклад Milites Christi Imperatoris
а також -http://stud.com.ua/46654/religiyeznavstvo/religiyniy_modernizm_modernizm_katolitsizmi
http://pc.studyty.org.ua/content/view/10/13/
Праця в групах
Рекомендовано провести в стилі ділення враженнями після свят і думками про те, як практично були задіяне або не задіяне все те, що було набуто під час підготовчих зустрічей. Та обдумати те, як можна було б у подальшому вдосконалити зустрічі.
Для цього можна провести мозковий штурм (усі учасники подають свої ідеї, кожна з яких записуються на дошку чи ватман, опісля кожну з ідей потрібно обговорити та вибрати найбільш підходящі для вашої спільноти.
Вільний мікрофон
Під час вільного мікрофону кожна з групок презентує свої ідеї. Усі разом вибирають одну чи декілька ідей, які в подальшому спільнота намагатиметься в тілити у своїх зустрічах.
Але залишаючись при основній темі «відновити все в Христі», тому що ми мусимо зрозуміти що воно означає!
Якщо ми належимо Христові, то ми з’єднані з Ним і більше не є рабами гріха (Римлянам 6:5-6); ми оживлені з Ним (Ефесянам 2:5); ми подібні до Його образу (Римлянам 8:29); ми вільні від осуду та ходимо не за тілом, а за Духом (Римлянам 8:1), і ми є частиною Тіла Христового, з іншими віруючими (Римлянам 12:5). Віруючий тепер володіє новим серцем (Єзекіїла 11:19) і благословенний «усяким духовним благословенням на небесах» (Ефесянам 1:3). Ми можемо дивуватися, чому так часто нам не вдається жити так, як описано вище, навіть незважаючи на те, що ми віддали своє життя Христу та впевнені у своєму спасінні. Причина в тому, що наша нова природа перебуває в старих тілах, і вони знаходяться в протистоянні – одне з іншим. Стара природа мертва, натомість нова продовжує боротися зі старою «оболонкою», в якій живе. Зло та гріх усе ще присутні, але віруючий тепер бачить їх з нової перспективи і вони більше не керують ним, як раніше. У Христі ми можемо вибирати протистояння гріху, в той час як стара природа не була здатна на таке. Тепер ми маємо вибір – підкріпляти нове єство Словом, молитвою та послухом, або ж тлінне тіло – зневагою цих речей.
Коли ми в Христі, у «всьому перемагаємо – завдяки Тому, Хто нас полюбив» (Римлянам 8:37), і можемо радіти в нашому Спасителі, Який зробив усе це можливим (Филип’янам 4:13). У Христі ми прощені та захищені. У Христі ми прийняті, виправдані, викуплені, примирені та обрані. У Христі ми – переможці, наповнені радістю та миром, і володіємо істинним значенням у житті. Яким прекрасним Спасителем є Христос!
( http://www.gotquestions.org/ukrainian/Ukrainian-who-in-Christ.html).
Молитва
Як завершальну молитву у тих спільнотах у яких присутній священик пропунуємо провести відновлення обітниць хрещення:
Відновлення обітниць Хрещення
Багатьох із нас після народження батьки принесли до храму, щоб похрестити. Тоді вони зобов’язались виховати нас у вірі й навчати нас жити так, як належить жити Божим дітям.
Тепер ми можемо самі визнати віру і зректися зла. Відновити обітниці Хрещення можна з нагоди дня Ангела (іменин) чи дня народження, або річниці Хрещення. Робимо це при запаленій свічці, яка колись горіла під час таїнства Хрещення.
С. Чи відрікаєшся від гріха, щоб жити у свободі Божих дітей?
У. Відрікаюся.
С. Чи відрікаєшся від усього, що веде до зла, щоб гріх не запанував над тобою?
У. Відрікаюся.
С. Чи відрікаєшся від сатани, котрий є першопричиною гріха?
У. Відрікаюся.
С. Чи віруєш у Бога, Отця Вседержителя, Творця неба і землі?
У. Вірую.
С. Чи віруєш в Ісуса Христа, Сина Його Єдинородного, Господа нашого, народженого від Діви Марії, розп’ятого й похованого, котрий воскрес із мертвих і сидить праворуч Отця?
У. Вірую.
С. Чи віруєш у Святого Духа, святу вселенську Церкву, сопричастя Святих, відпущення гріхів, воскресіння плоті й життя вічне?
У. Вірую.
С. Чи обіцяєш за допомогою благодаті Божої вірно дотримуватись Божих і церковних заповідей?
У. Обіцяю.
С. Такою є наша віра. Такою є віра Церкви, сповідування якої є нашою гордістю в Ісусі Христі, Господі нашому.
У. Амінь.
Та молимось молитву «Вірую»
