Молодь 2016. Крок 13

Українська молодь перед обличчям Вічності

(на підставі соціального вчення Митрополита Андрея)

Це тринадцятий крок програми духовних приготувань української молоді до Світового Дня Молоді Краків 2016

Якою будувати нашу спільну українську хату? Наш взірець – Царство Боже, Небесний Єрусалим: які конкретні риси розпізнаємо, щоби будувати вже тут і тепер? Українська мрія і український проект, який передамо нащадкам.

Розпорядок зустрічі:

• Збір
• Привітання та початкова молитва
• Вступне славо
• пояснення праці в групах
• Праця в групах
• “Вільний мікрофон”
• д/з
• молитва
• чай і щось смачненьке

Молитва

Робимо знак хреста, залишаємо час тиші для читання Святого Письма:

Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці свої, та й пішли зустрічати молодого.

П’ять же з них нерозумні були, а п’ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці, не взяли із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки разом із своїми каганцями. А коли забаривсь молодий, то всі задрімали й поснули. А опівночі крик залунав: Ось молодий, виходьте назустріч! Схопились тоді всі ті діви, і каганці свої наготували. Нерозумні ж сказали до мудрих: Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці ось гаснуть. Мудрі ж відповіли та сказали: Щоб, бува, нам і вам не забракло, краще вдайтеся до продавців, і купіть собі. І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весілля з ним, і замкнені двері були. А потім прийшла й решта дів і казала: Пане, пане, відчини нам! Він же в відповідь їм проказав: Поправді кажу вам, не знаю я вас! Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський!

Вступне слово

Ведучий коментує подану частину Святого Письма, тісно переплітаючи із темою зустрічі:

Українська молодь перед обличчям Вічності. Якою будувати нашу спільну українську хату? Наш взірець – Царство Боже, Небесний Єрусалим: які конкретні риси розпізнаємо, щоби будувати вже тут і тепер? Українська мрія і український проект, який передамо нащадкам.

Ці відео можна подивитись на зустрічі з молоддю, а можна за ними підготуватись до зустрічі.

Матеріали до теми зустрічі

Митрополит Андрей Шептицький і українська молодь

Глибоко на дні моєї душі ясніє спогад дитинства.

Ще вчора, гарячого червневого дня 1938 pоку, y Львові, на подвір’ї “Рідної школи” ім. князя Льва на Личакові, ми довго вправлялись у відповідних рухах великими кольо­ровими кружалами до слів пісні “Боже великий, єдиний”. Моя товаришка Міля дивувалася, чому не використовуємо синьо-жовтих прапорців, але відповіді не було, хоча ми всі підтакували. А нині Львів уже наш! Від самого ранку роїться всюди дітвора у вишиванках. По вулицях, по трамваях дзвенить рідна мова, піднесений настрій — то ж Свято молоді. Ми входимо на простору площу Сокола-Батька, і я відчу­ваю, що є частиною кількатисячної громади українських дітей Львова. Лунає сурма — і на площу в’їздить лімузин із найдорожчим гостем, тоді вже калікою, митропо­литом Андреєм Шептицьким. Буря оплесків і гучне “Слава!” вітає Його, й уже до неба летять перші акорди пісні “Боже великий”, а ми, учні всіх “Рідних шкіл”, ра­зом виконуємо рухи кольоровими кружалами. Останні слова молитви: “Боже, дай волі народу на многії літа”, — ми підносимо жовті кружала, а друга половина — сині, й уже майорить у повітрі ніби живий український прапор. Щойно тієї хвилини я зрозуміла, як вдало обійшли наші виховники заборону чужої влади, бо на спіль­них пробах ми ніколи не вправлялися разом у закінченні. Гучні оплески публіки… І ось митрополичий лімузин пробирається між рядами дітей. Наближається до мене, і я, затамувавши подих, відчуваю на моїй голові дотик Його долоні, що електричним стру­мом проходить через моє тіло. Зворушення стискає горло, а сльози котяться по лиці, та погляд Його ласкавих очей наливає сонцем мою душу і гріє довгі-довгі літа…

Так, Митрополит Андрей Шептицький був електричним струмом для всієї то­дішньої української молоді. Він зарядив її силою поборювати важкі перепони на майбутній хресній дорозі України. Як добрий пастир Він указував молоді пра­вильний шлях на Божих основах, вимагав мурашиної праці в усіх ділянках жит­тя, був незрівнянним меценатом усієї молоді, від ясел до повноліття, проте спонукав усіх до самостійної ініціативи та підприємливості, оцінював і молодечі органі­зації, які взорувалися на ті напрямки виховання.
Перші монаші обітниці чину св. Василія Великого, що було Його мрією від юнос­ті, прийняв уже як Андрей сто років тому. Ставши згодом магістром новіціяту, Він виховував молодих монахів. Маючи 34 роки, посів єпископський престол у Станиславові. 90 літ тому він відразу ж наголосив на важливості справжнього християн­ського виховання всієї української молоді.

У першому слові пастиря до вірних тієї єпархії Він закликав батьків: “Ви ж, батьки, при виховуванні своїх дітей, стережіть їх від гріха і блудної неправдивої науки, наче від смерти!.. Пам’ятайте, що християнське виховання є більшим до­бром, ніж усі добра світу!” І там же: “Здобувайте собі просвіту, Мої Рідні Браття! Працюйте над нею усильно, — цініть її! — Тільки пам’ятайте, що справжня наука не може противитися науці Христа, — так, як правда не може противитися правді! Бо наука не є, прецінь, нічим іншим, як лише пізнанням правди, — а Христова Наука є якраз правдою”. А далі: “Закладайте, Мої Браття, по селах читальні і захоронки для дітей! І дбайте, щоб діти ходили до школи!” У тому ж слові пастиря він не забуває і про вчителів: “А ви, що безпосередньо працюєте над вихованням молоді, дбайте не менше над просвіченням її розуму, як над ублагородненням її сердець. Подавайте молоді таку освіту, яка навчила б її не тільки теорії, але теж і практики. Учіть її, як має жити! Збуджуйте в неї бажання й охоту до того, що є підставою багатства і сили народу. Нехай уже малі діти вчаться любити свою зем­лю, свою Батьківщину, нехай учаться працювати для неї… Виробляйте в молоді самостійність та індивідуальність! Учіть її більше числити на себе, ніж на других! Учіть не оглядатися на поміч уряду і краю, а власною ініціятивою дороблятися самостійного буття!.. Виробляйте у молоді почуття правости та сумлінної праці!”

У пастирському листі до українського народу в 1909 році Він закликає: “Нехай українська молодь у кожнім поколінні видає много людей совісної й глибокої праці, нехай видає великих учених, правдивих артистів, знаменитих письменни­ків, адвокатів, лікарів, архітектів, великих промисловців і здібних купців. Нехай кожний виростає на горожанина, праця котрого принесе народові і користь, і сла­ву”. У промові в день сорокаліття своєї єпископської праці, в червні 1939 року, Кир Андрей навчає: “В кожну працю треба вкладати ціле своє серце, цілого себе, і то в усіх званнях, бо інакше праця не дає добрих наслідків”.
До самої молоді Митрополит Андрей звертається у Слові до української моло­ді в 1932 pоці: “Служба любови, мої дорогі, не знає лаврів, як довго жертва ще не повна, а жертва однієї хвилини не заступить довголітньої муравлиної праці. Не зривами однієї хвилини, лише безупинним напруженням і безупинними жертва­ми аж до крови й смерти багатьох поколінь двигається народ”. У промові на святі “Українська молодь — Христові” у 1933 pоці: “Станьмо апостолами тієї вірности Хрис­тові, яку ви торжественно прирекли! Почуття того піднесеного духа, тієї духової вартости й рішучої волі в будучому житті бути вірним Христові — передайте ін­шим…”

Як Львівський Архиєпископ і Галицький Митрополит у 30-их і 40-их ро­ках дає високу оцінку українській молоді за гарячу любов до Батьківщини, деколи аж до цілковитої самопожертви, та водночас і застерігає перед відкиданням авторитету старших насильством та закликає до толерантності й любові до ближнього.
В особистих зустрічах зі своїм народом Великий Митрополит із особливою увагою, любов’ю та дбайливістю ставився до молоді й дітвори, а зокрема до сиріт. Він знаходив час для спеціальних зустрічей із ними, на яких вів розмови з кож­ною дитиною, пізнавав її турботи, бажання, і це ясним променем зігрівали спраглі уваги дитячі серця. Тож не дивно, що при різних привітаннях Кир Андрея (як-от після звільнення з російської тюрми, на святах молоді, візитаціях, місіях) дітвора та молодь у вишиванках віддано горнулися до свого Опікуна, обдаровували Його ма­сами квітів, вінками з колосся, а дрібні діточки простягали до Нього свої рученята. Вели­кий Митрополит використовував такі зустрічі для повчань, як, наприклад, навес­ні 1936 pоку: “Дорогі мої Діточки! Дивлюся на вас, як на ті квіти, що ви їх прине­сли. А знаєте, чому вони такі гарні і запашні? Бо вони завжди дивляться до неба, до сонця. Так і ви пам’ятайте про Бога, що на небі, моліться до Нього, слухайте своїх батьків, учителів, будьте добрими і багато вчіться, то й вами будуть так тіши­тись, як ви тішитеся гарними квітами”.

Щоб уберегти від злиднів священичих сиріт, Кир Андрей як член австрій­ської Палати Панів домігся постійної, хоч і невеликої, та щомісячної пенсії для вдів і сиріт священиків. У час Другої світової війни Він організував самооподаткування священиків для тієї ж мети.

Особливо Він опікувався тисячами воєнних сиріт Першої світової війни. З нагоди повернення Митрополита з російського ув’язнення в 1917 pоці галицька громада склала пожертву любові й назвала це Фондом імені Андрея Шептицького. Невдовзі Він уп’ятеро збільшив його власною пожертвою та заснував притулок для сиріт у Львові, названий Його іменем. Згодом Кир Андрей подарував для цього притулку велику посілість у Зарваниці, віддавши його під провід о. Студитів, котрі мали там також сільськогосподарську школу. Під час поїздок до Північної Америки в 1920-22 роках Кир Андрей, окрім інших завдань, інтенсивно збирав фонди для воєнних сиріт, економлячи дуже власні видатки, пов’язані з тим (наприклад, подорожував третім класом, не їздив у таксі, носив лише монашу одіж).
Митрополит Шептицький щедро допомагав також сестрам Василіянкам у фі­нансуванні їхнього сиротинця, особливо дбав про добре харчування сиріт. У 1925 році оо. Студити побудували з Його допомогою новий центр на Кайзервальді у Львові (Кривчиці), де примістили сиротинець. Митрополит заснував також перший монас­тир сестер Студиток у Яхторові коло Унева, де були також притулок і сиротинець для дітей віком до семи років. В Інституті св. Йосафата у Львові теж жили сироти, котрим щедро допомагав Кир Андрей. На утримання сиротинців Митрополит подарував майно Посічі-Майдану. Загальна сума Його власних пожертв для сиріт перевищувала півмільйона тодішніх доларів.
Як добрий пастир Він дбає про своє стадо заздалегідь. Він засновує “Порадню матерів” на Янівському передмісті у Львові, яку веде Товариство опіки над молод­дю в купленому та подарованому Митрополитом будинку “Дитячі ясла”, й “Українську лічницю” на Городоцькій, де найбідніші заробітчани та їхні діти отримували медичну опіку задармо, а часто — і допомогу на прожиття. Щоби не допустити дена­ціоналізації та деморалізації впливу вулиці, Митрополит Шептицький організовує притулки, дитячі садки для дошкільної дітвори батьків, котрі працювали. Тут сестри та світські виховательки викладали дітям моральні та патріотичні основи життя.

Водночас Митрополит Андрей щедро допомагав приватному народному семикласовому шкільництву, яке вели сестри Василіянки і товариство “Рідна школа”. Він подарував йому чотири будинки у Львові: “Рідній школі” ім. князя Льва — на Личакові, де була також читальня “Просвіти”, а школу ім. Бориса Грінченка примістив на Святоюрській горі. Ці приватні українські школи були також великим заборолом перед денаціо­налізацією, бо якби їх не було, то єдина міська українська школа ім. Маркіяна Шашкевича не змогла б умістити всіх українських дітей Львова, тож решта розпливлася б у польському шовіністичному морі. Саме товариство “Рідна школа” не змогло б утримувати їх, бо більшість учнів була з таких бідних родин, що не могла платити за навчання, а часто не мала навіть елементарного шкільного приладдя, а то й теплого одягу. Там здобували вони справжнє релі­гійне та патріотичне виховання щиро відданих учителів, нерідко навіть висококваліфікованих. Тож не дивно, що шкільна дітвора Львова на щорічних Святах молоді на площі Сокола-Батька сердечно вітала свого Опікуна.

Спеціально дбав великий Архипастир і про подальшу долю бідної молоді й уможливлював їй фахову ремісничу освіту, щоби вона скоро могла себе утримати. І так Він заснував і утримував у Львові ремісничу школу при Городоцькій вулиці, дівочу кравецьку школу “Труд”, хлоп’ячу ремісничу бурсу на Пасіках, дяківську школу з бурсою, в якій учили, між іншим, диригентської майстерності, а навіть книгознавства, засад коо­перації та господарювання громадським добром і ремесла. Поза Львовом він був фундатором першої української сільськогосподарської школи товариства “Просві­та” в Миловані коло Галича з відділами молочарським, садівничо-городничим і господарським, а також першої сільськогосподарської школи для сільських господинь у Коршеві Коломийського повіту, де була і садівнича школа. Як уже згадано, Кир Андрей подарував оо. Студитам маєток у Зарваниці для ведення великого сиротинця та ремісничої школи, а опісля в Уневі коло Перемишлян уможливив оо. Студитам вести шевську, різьбярську та гарбарську школи, далі — в Дорі — вчити гуцульську молодь столярства, кравецтва, шевства, а у Скнилові коло Львова — ро­бітні для науки ремесла та механіки. Ті школи були переважно і бурсами, де учні жили. У Львові також Митрополит заснував велику бурсу “Рідної школи” для молоді, яка ходила до гімназії чи інших шкіл, а крім того, Інститут ім. св. Йосафата. У той час багато українських молодих дівчат працювало служницями в польських і жидівських домах. Аби вберегти їх від релігійних, національних, економічних і моральних збитків, Шептицький купує у Львові дім для їхнього товариства “Будучність”, що опікується ними.

Як бачимо, Кир Андрей хотів відродити колись чисельний і знаний стан укра­їнських ремісників та вишколити новітніх працівників сільського господарства, відтак економічно піднісши народ. Зазвичай при тому він давав ремісничим шко­лам маєтки, щоби вони були самодостатні, й тим учив також самоуправління.
Не занедбував Митрополит і виховання провідної верстви в середніх школах. Уже в 1906 році Він фінансував жіночу гімназію, а згодом і вчительську семінарію під проводом СС. Василіянок та подарував їм чудовий будинок із великим городом. У 1919 pоці заснував хлоп’ячу гімназію класичного типу “Мала семінарія” з інтернатом, що виховувала у християнському дусі майбут­ніх студентів теології. Багато її випускників, однак, обирало подальші світські студії, часто за кордоном на стипендіях самого Митрополита, бо польська влада не визнавала такої матури. Під час пацифікації в 1930 році поляки закрили 7-ий і 8-ий класи в кількох гімназіях, і Кир Андрей створив матуральні класи для них, а також заснував другу “Малу семінарію” в Рогатині. Там знаходили притулок також усі вигнані з державних шкіл за політику, особливо за членство в ОУН. До тих “Малих семінарій” приймали також православних із Волині, до яких ставилися з великою толерантністю. Шептицький запросив до Галичини Чин Редемптористів, купив їм майно на Збоїськах і Голоску, де вони вели вищу виховну діяльність для хлопців.

Вимагаючи від усіх відданої праці, Великий Пастир розуміє також вагу здорово­го відпочинку серед чудової природи в рідному довкіллі, серед повних посвяти вихователів, котрі посилюють релігійно-патріотичне виховання молоді на дозвіллі. Тож він зобов’язує товариство “Просвіта”, передаючи йому маєток у Миловані над Дністром, приймати бідних дітей на літній відпочинок. Зазвичай їздили туди та до Коршева зі своїми вчительками двома партіями по 50 шкільних дітей. Немічних дітей-школярів посилали до Підлютого в Карпатах, а дошкільнят — до Унева, до монастиря СС. Василіянок, або до Ворохти в Карпатах. Займалося тим Україн­ське товариство вакаційних осель.

Митрополит Андрей був великим добродієм “Пласту”. Частину своїх маєтків у Карпатах Він подарував на пластові табори: гору Сокіл — на юнацький табір, якому подарував дерево на будівництво колиб, а площу коло своєї літньої резиденції в Підлютому — на табір новацтва Остодір, названий Його іменем. Часто любив Він перебу­вати серед пластунів, говорити з ними, вислуховувати їхні проблеми, тому пластуни збудували спеціальні ноші, щоби виносити Його на плечах до свого товариства. Коли польська влада заборонила “Пласт”, Кир Андрей ініціював Католицьку асоціяцію української молоді “Орли”, що продовжувала працю з молоддю наближеними до пластових методами та проводила літні табори у Крилосі коло Галича, на Соколі, у Страдчі коло Янова й у Михайлівцях коло Рогатина. Табір Остодір продо­вжував свою діяльність під опікою Українського товариства вакаційних осель. Тож не дивно, що бачимо Митрополита на знімках серед пластунів, соколів і дітвори загалом.

Кир Андрей розумів вагу друкованого українського слова для молоді, тому сприяв видавництву журналу-місячника “Наш приятель” для дітей, серії книже­чок “Бібліотека “Нашого приятеля”, “Цікаві оповідання”, журналів “Поступ” (для молоді середнього шкільного віку) й “Українське юнацтво”.

У 1933 році у Львові з Його ініціативи відбувся багатотисячний здвиг “Українська молодь — Христові”, до програми якого входили польова Служба Божа на площі Сокола-Батька з присягою на вірність Христові та маніфестаційний похід на Святоюрську гору і дефіляда перед Князем нашої Церкви.

Підсумовуючи багатогранну діяльність Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, мусимо визнати, що велику частину її займала праця над майбут­нім українського народу, праця над молоддю. Як монах Він спеціально присвячу­вав увагу найбільш покривдженим — сиротам і бідним. Він прагнув піднести свій народ не лише вихованням провідної верстви, але також поширенням фахової, ре­місничої, сільськогосподарської та технічної освіти серед усієї молоді. Релігійно-патріотичне виховання Він заохочував посилювати під час заслуженого відпочин­ку в таборах молоді серед чудової природи та забезпечував той відпочинок головно найбіднішим. Дбав, аби молодь могли виховувати також відповідні журнали та кни­жки.

Джерело

Про Боже Царство

Покликавши апостолів бути свідками Божої любові, учасниками Його радості і щастя в небі, Христос кличе кожного з нас до свого щастя. Покликання перших апостолів Петра і Андрія свідчить про те, що ініціатива щодо добра і щастя людини походить від Бога. Він перший виходить назустріч людині і запрошує її йти з Ним дорогою, яка надійно провадить людину до правдивого щастя. Таким чином Ісус Христос прикладом свого життя пропонує людині стати надійною основою її життя і щастя.

Для здійснення цього запрошення – будувати життя з Богом, Христос подає нам сьогодні кілька важливих порад.

Ісус пропонує своїм учням іншу дорогу до щастя, ніж пропонує світ – шукати найперше Царство Небесне. Життя людини у цьому світі у великій мірі пов’язане з земними добрами, які людина здобуває важкою щоденною працею. Вони забезпечують їй життя і здоров’я. Однак ці Божі дари є обмежені у своїх можливостях і не можуть задовольнити всіх потреб людини, особливо духовних. Тому вони не повинні бути основною метою її життя, перетворюватися у правило життя – жити, щоб мати.

Хто хоче будувати своє життя з Богом, під надійною його охороною і отримати щастя від Нього, той повинен поставити Царство Небесне основною метою свого життя. Іншими словами – головне завдання в житті кожного християнина – бути з Богом тут і у вічності. Чітка мета дає стимул до життя, духовної боротьби, наводить людину на добру дорогу до Бога. Тоді людина допускає менше помилок, у неї виникає менше трудностей на дорозі до Бога.

Якщо подивитися на духовне життя християн з практичної сторони, їх можна поділити на дві групи:
– особи релігійні, які кажуть –  вірую в існування Бога;
– особи практикуючі, які кажуть – Бог мене любить.

Хто вірує в існування Бога лише розумом, а не конкретними вчинками, не перетворює свою віру у відносини любові, той не отримує належних плодів віри: мир і радість у душі. Хто вірує в існування Бога не лише розумом, а всім серце і старається жити кожним словом Божої науки, той користає з плодів неба вже тут на землі: „Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово й вірує у того, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерті перейшов у життя” (Ів. 5, 24).

Коли одного разу слухачі питали Спасителя, коли прийде Царство Боже, Він сказав: „Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: Ось воно тут! Або: Он там! – бо Царство Боже є між вами” (Лк. 17, 21). Царство Боже є там, де є Ісус, де панує його любов і правда між людьми. Немає любові без правди. „Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому” (1 Ів. 4, 16). Отже, Царство Небесне для християнина починається тут на землі, із добрих відносин з ближніми, наповнених духом правди і любові.

Шукати Царство Боже, це шукати Бога, тобто дбати найперше про добро душі, бо тіло після смерті піде в землю, а душа буде з Богом вічно. Шукати Царство Небесне, дбати про добро душі, означає шукати передусім духовні, Божі цінності у житті: любов, милосердя, правду, справедливість, чесність, доброту, лагідність. У цьому переконує нас апостол Павло: „Бо Царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі” (Рим. 14, 17).

Кажуть у народі, що людина має зробити три речі на землі: посадити дерево, збудувати дім і виховати сина. І це справді важливі завдання у житті. Але ніхто цього не бере з собою до неба. Добрі речі є важливі у земному житті, але вони мають справжню користь для людини, коли виконані в згоді з Божою волею, приносять добро ближнім, а не власній славі, тоді вони служать також добру її душі. Роздуми про духовні цінності, як ключ до неба, зроджують запитання: Які цінності, який приклад життя лишаємо своїм дітям, що вони візьмуть з собою до неба?

Людина багато речей не може зрозуміти, тому у її серце часто закрадається сумнів і розчарування… Одного разу монах, прибувши зі свого пустинного монастиря до найближчого міста, побачив, як там урочисто, з великими земними почестями хоронили одного достойника, який був знаний своїм гріховним життям. Він подумав собі, за що такий грішний чоловік удостоївся такої великої честі. Серед роздумів і сумнівів він повернувся у свій монастир. Йдучи недалеко від монастиря, побачив на дорозі настоятеля – благочестивого старця, якого роздерли дикі звірі. Знаючи святе життя старця, не знав що навіть думати. З волі Божої йому з’являється ангел, який відкриває йому причину, чому грішний достойник був гідний такої почесті при своїй смерті, а святий старець загинув так безславно.

Достойник із міста хоч насправді був людиною грішною, але в нього було одне добре діло – і за це він отримав таку почесть при похороні, але після цього його очікує справедливий Суд Божий. А святий старець, який був виставлений на страшну смерть, мав один гріх, за який заслужив ось таке покарання, щоб з’явитись перед Богом очищеним і оправданим. Після цього, що відкрив йому ангел, він був дуже вдоволений і спокійно продовжував подвиг свого монашого життя.

Думка про Царство Небесне говорить нам про основну мету життя – Бога, моє перебування з Ним у вічності. А мета вказує на дорогу, яка провадить до неї – Божі заповіді, наука Христа і засоби, які допомагають тою дорогою йти – приклад Ісуса Христа і молитва.

Господь Бог, створивши людину, сказав до неї у раю такі слова: „Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі” (Бт. 1, 28). Хто увірував в Ісуса, іноді очікує легкого вирішення всіх справ, сповнення своїх бажань від Нього, кажучи сама до себе: „Я вірую в Бога, тому Він має дати мені це і це”. Такою думкою людина бере всю ініціативу на себе у побудові власного життя.

Навчаючи людей про Царство Небесне, Христос сказав: „Отож не турбуйтеся, кажучи: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться” (Мт. 6, 31-33).

Цими словами Ісус пропонує тим, хто шукає правдиве щастя з Богом і у Бозі, усю надію покласти на Бога, який освячує людину, а не на власні зусилля, які не можуть гарантувати людині вічну радість. „Не можете Богові служити – і мамоні” (Мт. 6, 24). Як не можливо їхати одночасно на двох конях, так християнин не може мати дві надії у житті – покладати одночасно надію на Бога і на речі світу. І хоч Євангеліє Ісуса Христа проповідується у світі вже дві тисячі років, однак багато людей і навіть християн живуть за духом світу, багато уваги і часу присвячують земним речам: становищу або зовнішньому вигляду. Такі особи усправедливлюють себе переконанням: сьогодні всі так живуть, чому я маю відрізнятися від інших; коли я здобуду високу посаду, поважне становище у житті, буду мати заробіток, достаток, або матиму гарний зовнішній вигляд, одяг, взуття чи прикраси, тоді я буду мати вартість у житті, мене будуть любити і шанувати.

Та як показує життя, таке людське розуміння щастя і власної гідності рано чи пізно розчаровує людину, залишає її один на один з проблемами життя. Бо якщо людина вважає, що її гідність залежить від земних речей – становища, зовнішнього вигляду, то це означає, що вона на них покладає свою надію у житті. Однак мертві речі не можуть дарувати особі глибокі почуття любові і впевненості. Коли та чи інша річ, гарна і приємна зовнішньо, не сповняє бажань людини, не оправдовує її сподівань, тим виявляє свою неправдивість і вводить особу в обман. Якщо людина вибирає фальшиву дорогу до щастя, то сама себе обманює і розминається з правдивим щастям, хай не дивується, що не може знайти щастя у житті, яке може дарувати тільки Бог. „Лише у Бозі душа моя має спочинок, в ньому моє спасіння” (Пс. 62, 2). „Лише у Бозі спочивай, душе моя у ньому бо моя надія” (Пс. 62, 6).

Дорогі мої! Вірмо твердо в Божу опіку і в терпіннях не нарікаймо, бо вони можуть принести нам спасіння. У Божому Провидінні вся наша надія, бо „без Бога ні до порога”. В Ньому наша сила, наша мудрість, і наше життя і щастя! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Праця в групах

Якою будувати нашу спільну українську хату? Наш взірець – Царство Боже, Небесний Єрусалим: які конкретні риси розпізнаємо, щоби будувати вже тут і тепер?

Кожна з група отримує аркуш із написаною темою. На цю тему група повинна скласти певного роду соціальний проект. Цей проект повинен бути добре обґрунтований, діючий та добре запрезентований.

Вільний мікрофон

Кожна група презентує свій варіант проекту.

Домашнє завдання

Протягом місяця збираємось для того, щоб відновити та покращити щось потрібне в своєму місці, парафії, селищі, тощо

Молитва

Робимо знак хреста та в намірі за Україну молимось Ісусову молитву. По закінченні на декілька хвилин робимо момент тиші, для того щоб кожен записав собі постанову до наступної зустріч, яку виконає в якомусь соціальному напрямку, щоб змінити щось довкола себе на краще.

А тепер – чай та щось смачненьке

<<< Крок 12              Карта “Молодь 2016”        Крок 14 >>>