Материнська мудрість України.
Це десятий крок програми духовних приготувань української молоді до Світового Дня Молоді Краків 2016
Софія Київська – собор і спільна скарбниця цілісної і неподільної України. Оранта «Стіна Непорушна» – захисний знак з Неба на всі часи. Йдемо через віки, тримаючись материнської руки Богородиці. Українські святині, світі місця і пам’ятники історичних святинь (з наголосом на святині даного регіону). Прочанський дух українського благочестя
Розпорядок зустрічі:
- Збір
- Привітання та молитва
- Вступне славо
- Пояснення теми
- Пояснення для праці в групах
- Праця в групах
- “Вільний мікрофон”
- Руханка-банс
- д/з
- молитва
- чай і щось смачненьке
Початкова молитва
(Від Івана 17:18-24)
Молитва за Українську Церкву
Господи Iсусе Христе, наш Спасителю i Найвищий Учителю! Щиро благаємо Тебе за увесь свiт та за народи свiту цього. Нехай не буде вже серед нас неправди, ворожнечi, кровопролиття, а нехай запанує в усьому свiтi Твоя свята правда та наука в заклику до згоди, рiвности, братерства та єднання.
Згадай, Спасителю наш, i про Церкву Святу Твою, яку Ти Своєю Святою Кров’ю Непорочною здобув i освятив, а князi вiку цього свавiльно роздiлили, роз’єднали та зневажили. Нехай скоро об’єднаються в Єдине Святе Тiло Твоє всi Церкви всiх народiв свiту, що в Тебе, Єдиного Бога, вiрують, молитвами i побожними дiлами Тебе прославляють.
Церкву нашу Святу Українську Православну в одне тiло з Церквами всiх православних народiв з’єднай, щоб усiма мовами славили всесвяте iм’я Твоє, у Тройцi Єдиного Бога, Отця, i Сина, i Святого Духа, нинi, i повсякчас, i на вiки вiкiв. Амiнь.
Вступне слово
Зі Спільного пастирського послання Митрополита Андрея, єпископів Галицької Церковної провінції Констанстина ЧеховичаТа Григорія Хомишина до духовенства «О Солідарності».
У своїх Архиєрейській молитві під час Тайної вечері Ісус молився про єдність своїх учнів, а в «Символі віри» ми молимся «За єдину, святу, соборну і апостольську Церкву», яка повинна бути зовнішнім знаком внутрішньої єдності дітей Божих. Наша єдність має бути заснована на єдності Отця, і Сина, і Святого Духа, котра випливає з Божої любові і прямує до неї. Ісус сказав : «По тому пізнають усі, що ви учні мої, як будете мати любов між собою»(Ів. 13:35). У зв’язку з цим кожне покоління християн покликане плекати ту єдність, про яку молився Ісус, та усильно благати Господа відновити єдність там, де її ослаблено через нашу гріховність і слабкість.
Митрополит Андрей говорив: «Чим більше будуємо Церкву, ту Христову Невісту і нашу Мати, пізнавати, чим більше будемо пізнавати Духа, що, даний Апостолам, Церквою радить і Церков веде до побіди, тим більше перейняті тим самим духом, будемо самі ставитися мухами Божими, мужами духа церковного. А кожний крок на тій дорозі буде нас і до себе взаємно зближати. Чимраз більше будемо одною душею і одним серцем. Здійсниться в нас ідеал Христа: «Щоби всі були одно» (Ів.17:21). І тоді зможемо, дасть Бог, успішно працювати над місією, Богом неначе порученою нашому народові і нашій церкві, над місією «соєдиненія святих Божих Церквей»(Прохання мирної ектенії).
Львів, 31 січня (13 лютого) 1905 р.
Матеріали для розкриття теми
За романом Павла Загребельного «Диво»
Де шукати витоки духовності? В історії свого роду, в його прадавніх коренях. Десять століть тому було збудовано Софіївський собор у Києві, а його куполи ще й досі радо вітають сонце. Софія Київська — велич українського народу, втілення його мудрості й сили, таланту й слави, символ духовного єднання нації.
Величний образ собору, цього незвичайного дива, «що ніколи не кінчається і не переводиться», змальовано у романі П. Загребельного «Диво». Софія Київська схвилювала письменника, тому він не міг не звернутися до далекої і сивої історії.
І зламуються перед читачем глухі паркани між сучасністю й минулим, звучать вічні загальнолюдські питання життя і смерті, тлінного і вічного. Бо вивчати історію — значить думати про майбутнє. Романом «Диво» П. Загребельний стверджує, що наші предки були не лише умілими майстрами, а й людьми високої духовної культури. І це передовсім полонить читача, западає в душу.
Чи можна втекти від краси, побачивши її бодай раз? — ставить автор запитання. Чи можна її знищити? Ні! І таким незнищенним та вічним у своїй величі й красі є Софія. «Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для бога — він сприймався як надійний притулок людського духу, … і кожен намагався зітерти його з земної поверхні, але собор стояв, несхитно, вічно, так ніби небудований був, а виріс із щедрот київської землі, став її продовженням, гучним її криком, її співом, мелодією, барвою. Диво!»
Зодчим цього дива став «роб» Сивок, який з глибин лісу пробився до людей, побачив красу Києва, барви церкви Богородиці, що пробудили його творчі сили. Він мав талант від Бога, що йшов з глибин народної мудрості, з невичерпних скарбниць народного досвіду.
Сивок звів храм, рівного якому не було в світі. І прославить це творіння, це диво народ слов’янський, його державу — Русь Київську навіки. І схилятимуть голови перед цим витвором душі народної друзі і недруги наші, й ніхто й інколи не зможе заперечити самобутність і самостійність витоків культури предків народу українського. Це була неповторна культура, якої світ ще не бачив. Не випадково на зауваження князя Ярослава Мудрого, який, спостерігаючи за роботою Сивоока, сказав: «Незвично кладеш», той відповів: «Ото й тільки мистецтво, як незвичне… Владі це не до вподоби. Владі миле усталене. А краса лише в неоднаковості».
Сивоок не просто збудував собор, а створив поезію в камені — величну Софію, яка стала духовним надбанням українського народу, доказом талановитості українських народних умільців.
Софія Київська — не просто культова споруда. Вона — символ української нації, її незламності, незнищенності. І ми, нове покоління, пишаємося цією коштовною перлиною, доземно вклоняємося перед його творцями. Які секрети ховають в собі стіни цього храму, його дивовижні мозаїки і фрески? Софіївський собор — нетлінна святиня українців, оберіг наших душ.
Із сайту Ukrtvory
Таємниця віку Софії Київської
Цей храм лише на перший погляд видається простим і зрозумілим. Після розкішного барокового дива дзвіниці Софія Київська здається приземкуватою і трохи незграбною. Та варто пригадати, що перед нами застигли в камені десять століть — і незграбність обернеться надійністю та нашаруванням історичних віх. Варто зайти досередини — і назавжди зникне відчуття приземкуватості, бо змінювати, збільшувати простір вмів не лише булгаківський Воланд, а й давньоруські майстри.
Чи не найбільша загадка Софії — її вік. Зовсім недавно розсипалася традиційна гіпотеза про заснування головної київської церкви в першій половині ХІ ст. Помилився Новгородський літописець, який зафіксував в 1017 р. наступне: «Ярослав іде до Берестя (нині білоруський Брест). І була закладена Софія Київська». І навіть сивий Нестор був неправий, коли датував заснування храму 1037 роком: «Заклав Ярослав місто велике Київ і церкву Святої Софії». Відшукати правду історикам допомогли… графіті. Так-так, далекі «предки» сучасних написів, які часом прикрашають, але найчастіше капарять наші вулиці, паркани і стіни будинків. Виявляється, вже жителів Київської Русі доби її розквіту так і тягнуло залишити «автограф» або малюнок на фресках церкви — хоч і було це, як і нині, заборонено. Такий «грішок» був не лише за простими киянами, а й за князями і митрополитами. Серед них і самЯрослав Мудрий, і сини князя Святослав і Всеволод, єпископ Лука Білгородський, воєвода Ставр Городятинич… Саме в такий спосіб жителі княжого Києва скріпляли клятви, просили вищі сили про допомогу та навіть «підписували» договори купівлі-продажу.
Найдавніше графіті віднашли лише нещодавно на фресці, що зображує св. Василя, і датується воно 1022 р. Отже, в той час храм був не лише збудований, а й розписаний. За Нестором, до побудови Софії залишалося ще 15 років.
Тепер можна впевнено стверджувати, що заклав митрополичий собор не Ярослав Мудрий (роки правління 1019-1054), а його батько, Володимир Великий (роки правління 980-1015). Що за дивний збіг: після хрещення великий князь взяв собі християнське ім’я Василь! І загальний тон фресок в цілому прославляє якраз князя-хрестителя, а не його мудрого сина: у південних хорах збереглося зображення князя Володимира поруч із імператором Візантії на константинопольському іподромі, а на північних хорах зображена коронація дружини правителя, візантійської принцеси Анни. Тепер версія вчених наступна: Софію заклали 4 листопада 1011 р. за князя Володимира, а завершили за сім років, 11 травня 1018 р., вже за Ярослава.
Папа Франциск про Пресвяту Богородицю, як захисницю
Першим елементом Її віри є те, що віра Марії розв’язує вузол гріха. Що це означає? Папа звернувся до вислову святого Іринея, який вказує, що вузол непослуху Єви був розв’язаний послухом Марії. «Вузол» непослуху, «вузол» невіри. «Коли дитина не слухається мами або тата, можна сказати, що утворюється невеликий «вузол», – сказав Папа. – Таке стається тоді, коли дитина усвідомлює те, що робить, особливо, якщо у цьому замішана брехня, то в таку хвилину дитина недовіряє мамі і татові. Ви знаєте, як часто це відбувається! В такому випадку стосунки з батьками повинні бути очищені від цього і, очевидно, проситься прощення, щоб наново настала згода та довір’я. Подібне стається і в наших стосунках з Богом. Якщо Його не слухаємось, не виконуємо Його волю, виконуємо конкретні дії, в яких виявляємо брак довіри до Нього – а це є гріхом – в нас утворюється немов вузол. Ці вузли позбавляють нас миру та спокою. Вони небезпечні, бо з великої кількості вузлів може створитись клубок, розв’язати який буде дедалі болючіше та важче».
Папа Франциск наголосив, що для Бога немає нічого неможливого. Божа ласка розв’язує найскладніші вузли. І Марія, за словами Святішого Отця, Своєю відповіддю «ТАК»,відчинила Богові двері, щоб розв’язати вузол прадавнього непослуху. Вона є Матір’ю, яка терпеливо і ніжно провадить до Бога, щоб батьківським милосердям Він розв’язав вузли нашої душі. Папа запросив кожного замислитись, які вузли є в нашому житті і просити в Марії, щоб допомогла довіряти Божому милосердю, щоб розв’язати усі вузли, щоб змінитись.
А другий елемент віри Марії: Вона дала Ісусові людське тіло. Марія зачала Христа спочатку у вірі, а потім у тілі, коли сказала «так» Божому звіщенню, яке Бог звернув до Неї через Ангела. Це означає, що Бог не бажав стати людиною, ігноруючи нашою свободою, Він бажав пройти через добровільну згоду Марії.
Те, що сталось із Пресвятою Дівою в унікальний спосіб, в духовний спосіб стається також і з нами, якщо ми щирим серцем приймаємо Боже слово і втілюємо його у життя. Святіший Отець закликав запитати себе самих, чи, можливо, думаємо, що Христове воплочення є тільки минулим фактом, який не стосується нас особисто? Вірити в Христа – означає віддати Ісусові наше тіло, з покорою і відвагою Марії, щоб Він міг і надалі бути серед людей. Означає дати Йому наші руки, щоб пестити найменших і убогих; наші ноги, щоб виходити назустріч братам; наші рамена, щоб підтримувати слабких і трудитись у Господньому винограднику; наш розум, щоб думати і планувати у світлі Євангелія, а понад усе – пожертвувати наше серце, щоб любити і приймати рішення згідно з Божою волею. Все це стається завдяки дії Святого Духа. І, таким чином, стаємо Божим знаряддям, щоб Ісус діяв у світі через нас.
Третім елементом, на який вказав Єпископ Риму, є віра Марії як шлях, як паломництво. Другий Ватиканський Собор стверджує, що «Марія крокувала паломництвом віри». Тому Вона випереджує нас у цьому паломництві, його супроводить і підтримує.
У якому сенсі віра Марії була шляхом? Протягом усього Свого життя Вона йшла слідом за Своїм Сином: Він, Він, Ісус – це дорога, Він – це шлях! «Поступ у вірі, прямування вперед цим духовним паломництвом, яким є віра, це ніщо інше, як слідувати за Ісусом, слухати Його, дозволити, щоб нами керували Його слова, – сказав Папа. – Бачити, як Він поводитись і ставити наші ноги в Його сліди, мати Його почуття і поведінку: покору, милосердя, близькість, але також і рішуче відкинення лицемірства, лукавства, ідолопоклонства. Шлях Ісуса – це шлях любові, вірної аж до кінця, аж до пожертви життя – це дорога хреста».
Святіший Отець підкреслив, що Марія від початку зрозуміла, що дорога віри проходить через хрест, адже Ірод хотів вбити новонародженого Ісуса. Потім хрест став ще важчим, коли Ісус був відкинутий: Марія завжди була з Ісусом, слідувала за Ним серед народу, чула плітки, ненависть тих, які Його не любили. Вона несла цей хрест! Тоді віра Марії зустрілась із незрозумінням та презирством, а під час Христових страстей віра Марії була немов вогник серед ночі. Вона чувала у Велику суботу. ЇЇ вогник, маленький, але ясний, був запалений аж до світанку Воскресіння. Коли стало відомим, що гріб порожній, серце Марії наповнилось радістю віри, християнської віри в смерть і воскресіння Ісуса Христа. Бо віра завжди провадить да радості, а Марія – це Мати радості: Вона вчить нас прямувати шляхом радості і жити цією радістю. Кульмінаційний момент – це зустріч Ісуса і Марії. Це кульмінаційний момент паломництва віри Марії і всієї Церкви .
«Якою є наша віра? – запитав Папа Франциск. – Чи, як Марія, підтримуємо її запаленою навіть у важкі хвилини, в хвилини темряви ? Чи відчуваємо радість віри? Цього вечора, о Мати, дякуємо Тобі за Твою віру і наново ввіряємось Тобі, Мати нашої віри».
Оранта
Син князя Володимира Ярослав, якого прозвали Мудрим, надумав збудувати храм Святої Софії, тобто Премудрості Божої, щоб красою не поступався константинопольським храмам. Запросив майстрів він вправних: мулярів, теслярів, іконописців — і наказав їм звести такий храм. Старанно виконували майстри наказ князя, бо працювали не лише для нього, передусім для Бога. Тож, року Божого 1037 постав посеред Києва храм краси досі небаченої. Був прекрасний він і зовні своїми білокамінними стінами та золотими банями, а коли люди потрапляли всередину, то здавалося їм, що вони вже на небі. Чудові мозаїки прикрашали стіни, стелю й навіть підлогу церкви, вигравали всіма барвами веселки. Але найперше погляд линув до величного надвівтарного образу Пресвятої Богородиці, Яку князь Ярослав вважав своєю Заступницею і Якій присвятив цей храм. Адже Софія — це одне з імен, яким величають Царицю Небесну. Князь Ярослав Мудрий так шанував Пречисту Діву, що під час освячення Благовіщенської церкви на Золотих воротах у Києві посвятив Їй увесь руський народ. І, напевно, щоб скріпити цю посвяту, наказав іконописцям створити з мозаїки над вівтарем Софіївського собору величний образ Пресвятої Заступниці, Яка підносить руки в молитві.
Ось як описував цей чудотворний образ відомий мандрівник Муравйов: «Зріст Богородиці величезний, як і всі Її діяння на Русі. Вона стоїть на золотому камені, покладеному в непохитну основу для всіх, хто прибігає під Її захист. Небесного кольору Її хітон, червлений пояс і на ньому висить черезплічник, яким Вона висушує стільки сліз. Блакитні поручі на Її зведених до неба руках. Золоте покривало опускається з голови та перекинуте, як мофорій на ліве плече, на знамення Її покрову, ширшого за хмари, за гласом церковних пісень. Світла зірка горить на чолі Богоматері та дві зірки на раменах: бо Вона Сама Мати Невгасимого Світла, була для нас Зорею Невгасимого Сонця».
Відтоді серед киян поширився переказ, що місто їхнє не загине доти, доки тримає над ним руки Божа Мати в Софіївському соборі. І справді, коли віра в людях підупала, коли вони забули про покаяння та зашкарубли в гріхах, коли князі стали шматувати рідну землю на малі вотчини й лити кров у братовбивчих усобицях, прийшла покаранням на київські землі орда хана Батия. Татари спалили Київ, сплюндрували Софіївський собор. Але стіна, на якій викладено чудотворний образ Божої Матері з піднятими в молитві руками, залишилася неушкодженою. Так само непохитно простояла вона дев’ять віків — витримала всі руйнації та перебудови храму. Тому цей образ і стали називати «Нерушимою Стіною».
А ще називають його Орантою. З грецької мови це слово перекладається як Молитвениця. Богородицю-Оранту зображають з піднятими в молитві руками та долонями, розкритими назовні. Це жест заступницької молитви. Колись у Давньому Римі, ще в дохристиянські часи, існував звичай: рано-вранці кожна матрона (жінка-господиня, мати родини) починала день із заступницької молитви за свою сім’ю — ставши, як оранта, вітала вона сонце. Цей звичай перейняли римські християнки — тільки молилися вони вже не поганським богам, а Господу Ісусові Христу, Сонцю Правди. А ще вони вірили: як кожна мати молиться за свою родину, так Мати Божа молиться за всіх Божих дітей.
Київську Оранту зображено без Предвічного Дитятка. Таке трапляється рідко. Частіше Богородицю-Оранту зображають разом із Богодитиною. Зображення Христа розташовують у круглому медальйоні або напівпрозоро на рівні грудей Матері. На наших теренах цей іконографічний тип отримав особливу назву — «Знамення». При цьому головне значення образа перемістилося від заступницької молитви до здійснення пророцтв Старого Завіту («Ось, Діва прийме в утробі і народить Сина… [Іс. 7,14]) і до Благовіщення.
Божа Мати-Одигітрія — найпоширеніше зображення Богородиці, така ікона обов’язково є в кожному храмі. Передання оповідає, що першим Одигітрію написав Євангеліст Лука. Від інших ікон цей тип відрізняється тим, що маленький Ісус, Який сидить на руці Матері, однією ручкою благословляє молільника, а в другій тримає сувій. При цьому Богородиця вказує на Спасителя рукою. Саме тому образ і називається Провідниця — Пресвята Богородиця вказує на Шлях Життя, Яким мають іти люди. Син і Мати на таких іконах не прихиляються одне до одного, а сидять прямо й статечно. Головний зміст ікони: Небесний Цар і Суддя прийшов у світ, люди мають поклонитися Предвічному Дитяткові.
А ще обов’язково навідайтеся до Софіївського собору, щоб поглянути на чудотворний образ Київської Оранти, помолитися перед ним у старовинному храмі й зрозуміти: поки за нас заступаються Христос і Пречиста Матінка, жодне лихо не зможе нас здолати. Вони — наша Нерушима Стіна. Тож тримаймося Їх з усіх наших сил — і не загинемо.
Праця в групах
«Україна»
Роздрукувати й вирізати по областях карту України (але без підписів, назв, обласних центрів), 1 копію на групу (10 людей). Завданням для кожної групи є з’єднати всі області, підписати обласні центри. Після цього роздати фото 3-4 найбільших святинь УГКЦ, або тих які є в цих областях, і їх розставити на карті. Можна користуватися Інтернетом. На завершення всі групи звіряються між собою. Підсумком цієї праці є те, що Україна багата на святині, а також те, що вони є зосереджені не лише в Києві, але й по всій території України.
Вільний мікрофон
Підсумовуємо працю презентаціями груп
Руханка-банс
“Україна – єдина” (флешмоб дітей з “Веселих Канікул з Богом”, автор – Роман Демуш)
Домашнє завдання
Кожного дня впродовж місяця за можливості збираємось на вервичку. А також шукаємо та читаємо про святині України.
Молитва
Молимось разом Молитву Андрея Шептицького “За Україну і український нарід”
Саме Митрополит Андрей в 1933 році організував перший З’їзд “Українська Молодь – Христові”. Таким чином започаткував традицію, яку було відновлено в Україні з’їздом “Шукаю Христа” в 1990 році. На з’їзді дарувався молитвенник, в якому було зібрано зразки молитов, випробуваних століттями в різних обставинах і культурах. Однією із них є Молитва Слуги Божого Митрополита Андрея “За Україну і український нарід”.
Всемогучий Боже і Царю всесвіту, спасителю наш, Ісусе Христе, що всім серцем любиш увесь людський рід і своїм безмежним промислом опікуєшся кожним народом зосібна!
Споглянь милосердно і на наш український нарід, і на кожний інший нарід, що з повною надією припадає до Тебе як до свого найліпшого Отця і премудрого Царя. Ми, діти цього народу, покірно послушні Твоїй святій волі, любимо всі народи, що їх Ти відкупив Своєю святою кров’ю на хресті, а передусім любимо щирою християнською любов’ю наш український нарід. Тим то з любови до нього, а радше з любови до Тебе, наш Боже, благаємо:
Прости йому всі провини, поправ всі його злі нахили, а скріпи добрі нахили; змилосердися над ним у всіх його потребах. Борони його перед усякою кривдою й несправедливістю ворогів.
Зливай на нього безнастанно Твоє щедре благословення.
Благаємо Тебе, наш Боже, про особливу опіку і поміч для нашого народу, щоб серед усіх переживань і спокус з боку світу, диявола і його слуг він міг завжди зберегти небесне світло віри, перемагати витривалістю у добрім всякі труднощі і завжди належати до благословенного Твого Божого Царства, і тут на цім світі і в небесній батьківщині.
Дай нам ласку, щоб ми всі до одного, залучені єдністю віри і союзом любови під Твоїм проводом і проводом святої Вселенської Церкви, йшли завжди дорогами правди і справедливості, любови та спасення. Пішли українському народові святих, великих своїх слуг, щоб прикладом і словом були його мудрими провідниками у всіх царинах нородного, суспільного й громадського життя.
Провідникам нашого народу дай світло Твоєї премудрости з неба, дай йому численне і добре та святе духовенство!
Заопікуйся його молоддю, щоб не тратила ласки святого Хрещення, щоб одержувала в родині й школі основне християнське виховання і виходила на пожиточних синів свого народу. Благослови всі наші родини, щоб батьки були зразковими й певними християнами, а матері визначались мудрістю, побожністю й дбайливістю у вихованні дітей. Заохоти багатьох із нашого народу до життя досконалішого, до святости. Поклич багатьох, у кожному поколінні, до монашого стану, до геройських жертв за справи Церкви й народу.
Просвіти всіх нас, нахили всі серця, щоб усі якнайліпше пізнавали й цінили святу католицьку віру і, визначаючи її, почували себе щасливими, стояли в ній непохитно, хоч би треба було понести й мученичу смерть, та й щоб по законах святої віри уладжували своє життя.
Благослови також і дочасне добро нашого народу.
Дай йому волю, щоб міг свобідно розвивати свої природні, Тобою дані, сили. Обдаруй його правдивою незіпсованою просвітою. Благослови його працю на всіх ділянках науки, мистецтва й добробуту та благослови всіх і все, щоб наш нарід, живучи мирно та щасливо, міг добре Тобі служити, а з Твоєю поміччю одержати вічну небесну Батьківщину.
А Ти, Пресвята Богородице, Непорочно Зачата, Мати і Царице України, Святий Обручниче Йосифе, покровителю Вселенської Церкви, святий Архангеле Михаїле і ви всі, покровителі українського народу, опікуйтеся завжди цим народом, щоб він став народом святим, щоб сповнив своє Боже післанництво, щоб навернув увесь Схід до світла віри, щоб причинився до світлого добра людського роду, щоб був поміччю і потіхою святої Вселенської Церкви та щоб приносив Вічному Цареві Безперестанну славу, честь і поклін на віки вічні.
Амінь.
Ну а зараз чай та щось смачненьке
