Покликані до милосердя: “Блаженні милосердні”.
Це сьомий крок програми духовних приготувань української молоді до Світового Дня Молоді Краків 2016
Навчитися відгукуватися в любові, відповідати любов’ю на любов і на ненависть, навчитися жити без осуду, приймати кожного, хто виходить назустріч таким, яким він є, бо саме таким він посланий до тебе Богом по любов; прийняти на себе біль і розчарування – причаститися Христові на хресному шляху; не відвертатися від потребуючого, але активно їх шукати і йти їм назустріч; знайтися у християнській жертовності – це знайтися в любові
Розпорядок зустрічі:
- Збір
- Привітання та початкова молитва
- Вступне славо
- Пояснення для праці в групах
- Праця в групах
- “Вільний мікрофон”
- Пояснення теми
- д/з
- молитва
- чай і щось смачненьке
Молитва
Робимо знак хреста, та після молитви «отче наш», залишаємо час тиші для читання Святого Письма.
І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви. А коли любите тих, хто любить вас, – яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, – яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, – яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, – і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, – добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!” (Лк. 6:31-36)
Вступне слово
Що таке МИЛОСЕРДЯ?… Соціальне явище добра, чи безкорислива любов? Чи щось інше?
Переглядаємо відео:
Папа Франциск про милосердя
«Милосердя: це найвищий і остаточний акт, у якому Бог виходить нам назустріч. Милосердя: основоположний закон, що мешкає у серці кожної людини, коли вона щирими очима дивиться на свого брата, якого зустрічає на життєвому шляху. Милосердя: ось шлях, що єднає Бога з людиною, оскільки відкриває серце на надію бути любленим навічно, попри обмеження нашого гріха.
Існують моменти, коли нас сильніше закликають вдивлятися в милосердя, щоб ми самі стали плідним знаком діянь Отця. У притчах, присвячених милосердю, Ісус об’являє Божу природу як природу Отця, який ніколи не вважає себе переможеним, доки не зробить так, що завдяки співчуттю й милосердю зникне гріх і буде подолана відкинутість. Ми знаємо ці притчі, а особливо три з них: про загублену вівцю, загублену драхму та про марнотратного сина (пор. Лк 15, 1‑32). У цих притчах Бог завжди представлений як сповнений радості, насамперед коли прощає. В них ми знаходимо суть Євангелія і нашої віри, оскільки милосердя показане як сила, що перемагає все, сповнює серце любов’ю і втішає прощенням.
Спровокований запитанням Петра, скільки разів потрібно би пробачати, Ісус відповів: «Не кажу тобі: до сімох разів, але — до сімдесяти разів по сім» (Мт 18, 22) і розповів притчу про немилосердного боржника. Той боржник, викликаний перед лице царя, аби повернув йому свій величезний борг, благає його навколішках, і цар прощає йому винне. Одразу ж, вийшовши, той боржник зустрічає іншого слугу, рівного собі, який був йому винен незрівнянно менше. Той слуга благає його навколішках про змилування, якого, однак, не отримує, і потрапляє до в’язниці. Цар, щойно почувши про те, що сталося, вельми розгнівався, викликав немилосердного боржника до себе і сказав: «Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?» (Мт 18, 33). Ісус завершує цю притчу словами: «Отак і Отець мій Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не простить братові своєму з серця свого» (Мт 18, 35).
Ця притча містить глибоку науку для кожного з нас. Ісус стверджує, що милосердя — це не тільки діяння Отця, але що воно стає потрібним, аби зрозуміти, хто Його істинні сини. Отже, ми покликані жити милосердям, оскільки то нам було насамперед уділене милосердя. Прощення образ стає найбільш очевидним вираженням милосердної любові, а для нас, християн, воно є велінням, якого ми не можемо забувати. Яким же тяжким не раз здається це прощення! Однак саме воно — знаряддя, вкладене у наші руки, аби ми були спроможні осягнути спокій серця. Покинути жалі, злість, насильство і помсту — це умови, необхідні для того, щоби жити щасливо. Тому приймаємо заохочення Апостола: «Нехай сонце не заходить над вашим гнівом» (Еф 4, 26). Слухаймо насамперед слова Христа, який представив милосердя як ідеал життя і як критерій достовірності нашої віри. «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт 5, 7). Це блаженство, яке має стати для нас натхненням.
Господь Ісус показує нам етапи, завдяки яким ми можемо осягнути цю мету: «Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені; простіть, і вам проститься. Дайте, то й вас дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють» (Лк 6, 37-38). Він говорить насамперед, аби не судити й не засуджувати. Якщо не хочеш, щоб тебе засудив Бог, то ти не повинен ставати суддею твого брата. Тому що люди, з їхнім засудженням, часто спиняються на тому, що зовнішнє, тоді як Бог дивиться на те, що всередині. Яке ж зло чинять слова, викликані почуттями ревнощів і заздрості! Говорити зле про брата, коли він неприсутній, рівнозначне представленню його у поганому світлі, шкоді його репутації та полишенню його на ласку й неласку пліток. Не судити й не засуджувати — це також означає, позитивно підходячи до справи, уміти помітити добро, яке є в кожній людині, й не дозволити, аби вона страждала через наше часткове засудження й наше зарозуміле всезнайство. Але й цього ще не досить для вираження милосердя. Ісус закликає також прощати й давати. Ми маємо бути знаряддями милосердя, оскільки першими отримали його від Бога. Ми повинні бути щедрими до всіх, знаючи, що також і Бог великодушно вділяє нам свою доброту.
Милосердні як Отець — таким чином, це «гасло» Святого Року. В милосерді ми маємо доказ того, як Бог любить. Він дає все своє, завжди, задарма і ні про що не просячи взамін. Приходить до нас із допомогою, коли ми Його взиваємо. Прекрасно, що щоденна молитва Церкви розпочинається словами: «Боже, прийди мені на допомогу. Поспіши, Господи, на мій порятунок» (пор. Пс 70, 2). Допомога, якої взиваємо, вже становить перший крок Божого милосердя, зроблений у наш бік. Він приходить, аби визволити нас від слабкостей, у яких ми живемо. Його допомога робить так, що ми стаємо спроможні помітити Його присутність та відчути Його близькість. День за днем, діткнуті Його співчуттям, також і ми можемо бути співчутливими до всіх.
Моє гаряче побажання — щоб християни продумали за час Ювілейного Року учинки милосердя щодо тіла і щодо духа. Це буде спосіб обудити наше сумління, часто приспане перед лицем драми убогості, а також уможливить нам щораз глибше входження у серце Євангелія, де вбогі привілейовані для Божого милосердя. Проповідь Ісуса представляє ці вчинки милосердя, аби ми могли пізнати, чи живемо як Його учні, чи ні. Відкриймо наново учинки милосердя щодо тіла: нагодувати голодних, напоїти спраглих, одягнути нагих, подорожніх у дім прийняти, в’язнів утішати, хворих відвідувати, померлих ховати. І не забуваймо про вчинки милосердя щодо духа: у сумнівах давати добру пораду, невмілих навчати, грішних напоумлювати, пригнічених утішати, кривди терпеливо зносити, образи охоче прощати, молитися за живих і померлих.
Ми не можемо втекти від слів Господа, бо ж то на їх підставі ми будемо суджені: чи дали їсти тому, хто голодний, чи дали напитися тому, хто спраглий, чи прийняли подорожнього в дім і чи вдягнули нагого, чи мали час, аби бути з хворим і в’язнем (пор. Мт 25, 31-45). Подібно також із нас спитають, чи ми допомогли вийти з сумнівів, які роблять так, що людина починає боятися, і стають джерелом самотності; чи були ми здатні подолати неосвіченість, у якій живуть мільйони осіб, а насамперед діти, позбавлені доконечної допомоги, аби вийти з бідності; чи були ми близько біля того, хто самотній і пригнічений; чи прощали тому, хто нас образив, і чи відкинули кожну форму образ і ненависті, яка провадить до насильства; чи були ми терпеливі, як Бог, який так сильно терпеливий щодо нас; і, зрештою, чи ми ввіряли Господу в молитві наших братів і сестер. У кожному з цих «найменших» присутній сам Христос. Його тіло стає знову видимим як замучене, зранене, бичоване, зголодніле, гнане,… аби ми могли його розпізнати, торкнутися й турботливо допомогти. Не забуваймо про слова св. Йоана від Хреста: «Надвечір тебе судитимуть з любові». »
Праця в групах
Для роздумів в групах
- Що таке милосердя?
- Що означиє «бути милосердним»?
- Що Господь Ісус Христос каже про милосердя?
- Що потрібно для милосердя?
- Що воно вимагає?
- Наведіть приклади милосердя.
Презентація кожної групи
Вільний мікрофон – презентація праці кожної з груп
(можна використовувати різний спосіб презентації; ватман, малюнок, театральна постановка і т.п.)
Пояснення теми
о. Ростислав Пендюк, Голова Комісії у справах молоді УГКЦ, про милосердя
Слово “милосердя” для українців впродовж останнього року набуло нового змісту. Це слово перестало бути просто одним із ряду гарних слів, які для багатьох людей не мають реального наповнення. Тепер ми значно частіше про нього говоримо, а що більше – частіше його практикуємо. Раніше ми просто знали, що таке поняття існує, інколи навіть з’являлась потреба його “по практикувати”.
В Україні сьогодення милосердя стало одним із фундаментів, який дозволяє існувати багатьом людям, а навіть цілому народові. Звісно, все ще залишилось немало таких, які окрім власного носа та особистих потреб нічого не бачать. Вони навіть готові принижувати інших задля особистої користі. Але сьогодні не про них.
Переконаний, що абсолютна більшість людей в Україні (і не лише) є щирими та відкритими, люблячими та жертвенними. Хоч, звісно, у кожного бувають свої “погані” дні чи хвилини. Саме для цих людей пропоную кілька думок про милосердя:
1. Милосердним може бути кожен. Зовсім не має значення стан Твого рахунку чи наявність особливих здібностей. Невелика матеріальна пожертва, трохи часу, присвяченого потребуючим, уважне ставлення до людей поруч, прощення – ці дрібні знаки уваги дуже потрібні тим, хто у скруті. А усе це, помножене на тисячі, створює неймовірний ефект у цілому суспільстві.
2. Милосердя потребує кожен. Кожна людина, безвідносно до її матеріального становища, статусу, посади, стану здоров’я, має якусь потребу, а Ти часто маєш те, що та людина потребує. Просто потрібно помітити та почути ту людину.
3. Милосердя є обов’язком. Проходимо повз чийсь плач чи мовчання, чиюсь потребу чи надію, бо нема настрою, не сьогодні, сам/а собі порадить, а хто йому/їй винен, …. А Христос сказав: “Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6, 36) а також: “Я милосердя хочу, а не жертви” (Мт 12, 7). Це не лагідне прохання, це – Господній наказ.
4. Милосердя повинно бути мудрим. Не йдеться про те, щоб “кинути” свою пожертву. Дуже важливо спробувати довідатись, якою є справжня потреба людини і на що буде використано Твій внесок, як поведуться з Твоєю чуйністю та відкритістю. Звісно, не завжди є можливість мати 100% певність. Але кинути щось у скриньку у вуличних збирачів далеко не завжди є милосердям: інколи це проста “відмазка”, заспокоєння внутрішнього голосу сумління.
5. Потребуючим є Бог. У притчі “Про Страшний суд” Господь виразно говорить, що у кожному потребуючому це Він до нас приходить. Він заглядає у Твоє серце, чи воно відкрите на потреби та очікування тих, хто поруч. І навіть якщо Ти помилишся і допоможеш не тому чи не так, але матимеш щире прагнення виявити добро і допомогти – Господь прийме Твою жертву.
6. Потребуючим є Ти. Ти інколи намагаєшся спасти увесь світ, усіх врятувати, усе направити. А як з Твоїми потребами? В Тебе їх також немало. Але якщо Ти їх ретельно приховуєш, то як хтось зможе допомогти Тобі? Тому важливо бути милосердним до інших, але дозволь іншим виявити їх милосердя до Тебе, поділись.
Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя!
http://dyvensvit.org/articles/104990.html
Чи передбачає милосердя винагороду у відповідь?
Виголошуючи Нагірну проповідь, Христос сказав такі слова: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5, 7). Почувши це, можна поставити запитання: «А коли вони зазнають милосердя наввзаєм?» Здавалося, напрошується миттєва відповідь: «У Царстві Небесному, адже Господь є найбільшим Милосердям». Проте чи не передбачає милосердя зворотної відповіди від ближнього вже зараз? Зрозуміло, що негативним буде наставлення заздалегідь очікувати віддяки за милосердя. У такому випадку наш вчинок не можна буде навіть назвати цим величним словом, адже милосердя автоматично виключає прагматичні цілі.
У житті ми неодноразово могли досвідчити, що в ситуації великого горя иншої людини ми стараємося, в міру можливости, допомогти вирішити цю проблему і зовсім не задумуємося над власними потребами. Для прикладу пригадаймо собі розповідь Христа про доброго самарянина: «Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов й, побачивши його, змилосердився» (Лк. 10, 33). Він перев’язав рани потерпілого і доглянув його, а наступного дня оплатив господареві будинку витрати на догляд і лікування недужого. Чи задумувався самарянин над тим, що це за людина попала в біду? Чи аналізував він ступінь власного ризику, конфесійну або соціальну приналежність побитого чоловіка? Напевно, що ні! Він одразу прийшов з допомогою. Не роздумуючи над нюансами ситуації, самарянин кинувся рятувати людське життя. Саме воно є головним мотивом більшости діл милосердя. Гідність людської особи взиває до нашої совісти і вимагає рішучих дій. Проте варто сказати, що не лише допомога вмираючим є актом милосердя. Життя закликає нас щодня проявляти цю чесноту до рідних, друзів і навіть ворогів. Христос промовив такі слова: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять» (Лк. 6, 31-32).
Милосердя можна проявляти до померлих фізично і до вмираючих духовно. Наприклад, молитися за тих, хто вже відійшов у вічність, навертати грішників, давати добру пораду тим, що перебувають у сумнівах. Наше милосердя визначається і в ставленні до потребуючих, до недужих, до всіх, що взивають про допомогу. У цих випадках ми визначаємо своє ставлення до инших і до гідности їхньої особи, яка створена на образ і подобу Божу.
Христос заповів своїм учням: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви мені зробили» (Мт. 25, 40). Цими словами наш Спаситель дає зрозуміти, що гарантом відповіди за вчинене нами милосердя буде Його особистість. Христос сповна винагородить кожному відповідно до міри зробленого добра. Господь, який знає про кожен наш вчинок, про всі мотиви і передумови наших дій, вповні винагородить за щоденні діла милосердя і жертовности. Божественний Учитель, живучи на землі, власним прикладом постійно показував безмежне милосердя Небесного Отця і вчив нас бути милосердними. Слід запам’ятати, що саме Бог перший проявив милосердя до нас. «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти» (Йо. 3, 16-17). Христос прийшов показати найбільшу Любов – любов Пресвятої Трійці – і закликав нас дати на неї відповідь. Спаситель жив серед нас, навчав своїх учнів перебувати в любови і милосерді до ближніх. Сам неодноразово проявляв милосердя: зціляв недужих, прощав гріхи розкаяним грішникам, воскрешав померлих і помер за нас на хресті. Проте як світ реагував на Його милосердя? Фарисеї звинувачували в недотриманні приписів щодо суботи, критикували за спілкування з грішниками, мешканці Геразинської околиці просили покинути їхні околиці, коли Він вигнав демонів з чоловіка. Ці люди не бачили чуда, яке на їхніх очах чинив Христос, і не помічали, яке велике милосердя Спаситель проявляв до них. Невже вони були нечуйними і немилосердними? Можливо, проблема полягає в тому, що були ці люди пасивними спостерігачами і не відкривали своїх очей на горе ближнього та велику любов Божу. Натомість цікавою є реакція чоловіка, над котрим Христос змилосердився: «А чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути з ним» (Лк. 8, 38) Цей чоловік побачив Божу любов і відкрився на неї.
Найкращою винагородою за милосердя є залишитися у милосерді і бути милосердним. Учитель настановляє: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36). Наше ставлення до инших є відповіддю на безмежне Боже милосердя. Приймаючи любов Божу, ми покликані її передати нашим ближнім. Коли ми приймаємо Господа і несемо Його в світ, то стаємо співробітниками Бога у ділі спасіння всього людства. Милосердям ми засвідчуємо усвідомлення того, що наш ближній носить у собі Божий образ, що певна особа є цінною не лише в очах Господа, але і в наших очах. Коли ми так підходимо з допомогою до инших, то вони в особливий спосіб це помічають і одразу хочуть дати свою відповідь на любов Бога і нашу любов. Така характеристика особистости як людяність, формується і зростає саме на фундаменті милосердя, яке передбачає обмеження себе і велику віддачу иншому. Як дар за таку самопожертву приходить особливе прийняття. Кожен може засвідчити, що з особою, яка є людяною, нам дуже приємно спілкуватися, спільно проводити час, тому хочемо якнайшвидше з нею подружитися. До такої людини ми приходимо з проханням допомогти і вже заздалегідь знаємо, що не будемо відкинені. З таким другом не страшно вирішувати складні проблеми, бо є підстави вірити, що він не підведе. Існує приказка: «Забудь про себе, коли ти з иншими, а инші не забудуть тебе».
Однак у сучасному світі діла милосердя є недооцінені, навіть часто висміяні, а цінність такого вчинку знівельована. Замикаючись в собі люди часто не хочуть помічати инших. Відгороджуючись своєю егоїстичністю і створюючи бар’єр, вони начебто хочуть зберегти свою індивідуальність, але втрачають визначальні риси людської особи, які були даровані Господом.
Коли ж не отримаємо належної відповіді на милосердя, не треба засмучуватися, адже Христос, передбачивши це, сказав такі слова: «Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити» (Лк. 6, 26). Ніколи не варто переставати чинити милосердя, особливо тоді, коли у відповідь не чути слів подяки, а лунають насмішки і, можливо, навіть звинувачення. Спаситель, перебуваючи серед людей, неодноразово зустрічався з подібними ситуаціями, наприклад, історія про оздоровлення десятьох прокажених, лише один із яких повернувся до Ісуса, щоб подякувати Йому. «Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати» (Лк. 17, 15-16). Чи після цього випадку Христос перестав чинити діла милосердя? Чи розчарувався Він в людях через закам’янілість їхніх сердець? Спаситель пішов далі і продовжував зціляти недужих, навертати грішників, виявляти Божу любов і милосердя. Бог пішов до кінця і у відповідь на принесену любов дозволив Себе розіп’яти на хресті, щоби в такий спосіб дати життя і спасіння для всього людства.
Підсумки
Хай кожен напише 5-10 прикладів діл милосердя які на його думку можна втілювати в життя вже зараз.
(після цього, анонімно, можна скинути все в один мішечок і ведучий може їх прочитати для всіх… )
Ведучий каже: Отож, для чого потрібно милосердя?… хіба не краще: «моя хата скраю, нічого не знаю!..»?
Переглядаємо відео:
Домашнє завдання
Як спільнота обираємо одне з діл милосердя для тіла і одне для душі і стараємось реалізувати разом.
Молитва
Робимо знак хреста та, після молитви «Отче наш», залишаємо час тиші для читання Святого Письма.
І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви. А коли любите тих, хто любить вас, – яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, – яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, – яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, – і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, – добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!” (Лк. 6:31-36)
Закінчуємо піснею «Сокруши і зламай» та благословенням священника.
Ну а зараз чай та щось смачненьке
