Молодь 2016. Крок 6

Покликані до святості: “Блаженні чисті серцем”.

Це шостий крок програми духовних приготувань української молоді до Світового Дня Молоді Краків 2016

Чистота серця є чистотою намірів, прагнень, мотивацій, перспектив та відносин; чистота серця є умовою для здатності любити; чистота серця є умовою непомильності у виборі покликання і успішності в реалізації свого життя; чистота серця є віддзеркаленням Найвищого і відкриттям усіх тайн і Таїнств.

Розпорядок зустрічі:

• Збір
• Привітання та початкова молитва
• Гра
• Вступне славо
• пояснення для праці в групах
• Праця в групах
• «Вільний мікрофон»
• Пояснення що таке «покликання до святості»
• д/з
• молитва
• чай і щось смачненьке

Початкова молитва

Молитва розпочинається знаком хреста, молитвою «Царю небесний» та читанням Святого Письма:
(читаємо як єдиний уривок)

1 Кор 3:3: «Бо ви ще тілесні. Адже коли між вами є заздрість, суперечки й розділення, то хіба ви не тілесні, хіба ви не поводитеся по-людському?»
1 Кор 6:19–20: «Хіба ви не знаєте, що ваші тіла – це храм Святого Духа, Який є у вас і Якого ви маєте від Бога, і що ви не належите самим собі? Адже ви викуплені за ціну. Тому прославляйте Бога у вашому тілі та у вашому дусі, які належать Богові».
1 Кор 10:31: «Отже, коли ви їсте, коли п’єте чи щось інше робите, усе робіть на славу Божу».
1 Кор 12:7: «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь»

Гра

(гру краще всього зіграти під час праці в групах)
Показуха – кожен з учасників виходить на середину і не говорячи нічого старається показати жестами, що саме він розуміє під святістю, інші учасники намагаються відгадати. Мета: краще здружитися і пізнати характери учасників, їхнє розуміння святості.

Вступне слово

«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать»

Чисті серцем Бога побачать не очима тіла, очима просвіче­ного серця. «Я бачу Господа перед собою завжди, — каже пророк Давид, – бо Він праворуч мене» (Пс. 16, 8).

Чисте від гріховності серце також здатне бачити (відчува­ти) Бога, як чисте око спостерігає й бачить світло.
Серце — це духовне око, яким ми споглядаємо невидиме для наших чутливих очей і неосяжне для розуму. Наскільки серце чисте, настільки воно здатне до духовного споглядан­ня. Так, якщо ми маємо очі, які бачать різні предмети на землі, та маємо вуха, які розрізняють звуки; так само є вуха серця та очі душі, щоб бачити Бога. Але, споглядаючи чис­тим серцем Бога, тепер вони сподобляться побачити Його, як Він є в житті вічному. Святий апостол Іоани Богослов пише так: «Улюблені! Ми тепер діти Божі; але ще не відкрилося, що ми будемо, знаймо тільки, що коли відкриється, будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його, як Він є. І кож­ний, хто має надію на Нього, очищує себе через те, що Він чистий» (1 Ів. З, 2-3).

Що ж означає «чисті серцем»?

Чисте серце тихе, смиренне, нелукаве, просте, довірливе, небрехливе, непідозріле, незлобливе, добре, безкорисне, не­заздрісне, неперелюбодійне.

Не можна плутати поняття «чистосердечно» та «чистота серця».

Чистосердечність — це щедрість, за якою людина щиро каже про те, що в неї на душі, а коли щось добре робить, то не на показ, а з доброго наміру. Але це лише нижчий ступінь чистоти серця.

Повної ж чистоти серця людина досягає постійним зусил­лям над собою у виконанні Божих заповідей та щирою мо­литвою. Постійними думками про Бога та про все божес­твенне вона проганяє з серця свого все гріховне — і думки, і бажання, і тілесні пристрасті, бо все те від божественного ги­не, як темрява від світла. А головне — це постійне покаяння й причастя пречистих тайн.

Тоді серце людини правдиво стає «храмом Духа Святого» (1 Кор. 6, 19), бо в ньому оселяється Бог, як сказано через пророка: «Вселюся в них і буду ходити в них» (2 Кор. 6, 16).

Тоді серце такої людини наповниться тихою святою ра­дістю і безмежною любов’ю до Бога і всього Божого. Молит­ва стає для неї мовби диханням, вона повторює ім’я Бога безперестанно, як каже пророк Давид: «Які солодкі слова Твої в устах моїх! Вони солодші за мед на язиці моїм» (Пс. 118, 103).

Не складно зрозуміти, що буде виливати з себе таке серце. За свідченням праведних, тоді для людини молитва стає великою радістю, бо вона немовби поринає в Богові та ніби сама стає часткою божественного. Серце наповнює якийсь невимовно радісний світ, лагідність і любов до всіх. Хочеться всіх обійняти та кожному зробити щось добре, по­ділитися тією святою небесною солодкістю. Які то величні прекрасні переживання.

Виникає запитання, чи є серед землян чисті серцем?

У Новому Завіті в царстві благодаті, звичайно, є чисті серцем люди, відомі Господу, як сказано: «Господь знає тих, хто Його знає» (2 Тим. 2, 19), які інколи з’являються людям, які — святі угодники Божі, ще за життя прославлені Богом дарами прозорливості й чудес, і всі незлобливі та смиренні серцем. Якщо Господь ублажає чистих серцем, то, без сумніву, такі дійсно є; але людей з чистим серцем є дуже і дуже мало, як рідко трапляється у природі чисте золото або коштовні камені. Мало їх тепер, а ще менше їх було в Старому Завіті, коли ізраїльтяни жили під законом, а не під благодаттю, і коли більшість з них була ідолопоклонниками. Усі люди зачинаються і народжуються в беззаконнях; тільки благодать Божа знімає ці беззаконня і робить деяких достой­них обранцями своїми, очищуючи їхні серця і душі. «Ось доторкнусь Я до твоїх уст, і відійде беззаконня твоє, і гріх твій буде викуплений» (Іс. б, 7), — сказав вогненний сера­фим до Ісаї, вибраного в пророки, і доторкнувся розпаленим вугіллям до вуст його, — і відійшло через цей доторк безза­коння і гріх чоловіка Божого. «Хто чистого може вивести з нечистого? – крикнув Йов багатостраждальний і продовжу­вав: — Ані один!» (Йов. 14, 4).

Святіший Отець пропонує глибоке тлумачення Блаженств про чистоту серця, пояснюючи біблійне значення слова «серце»: в єврейській культурі серце – це осередок почуттів, думок і намірів. Саме з серця починається споглядання Бога, бо серце включає людину в її цілісності, в єдності тіла й душі, з її здатністю любити і бути любленою.

Чистота серця, тобто свобода від усього, що його опоганює, стосується, насамперед, людських взаємин. Папа  Франциск пише про молодість, якій властиве багатство почуттів і звертається до молодих людей із закликом не фальсифікувати здатність до любові, долаючи менталітет «тимчасового і відносного» на користь остаточних рішень.

Він також вказує, що треба боротись проти цієї культури тимчасовості, проти поширеної тенденції баналізувати любов, закликаючи мати мужність іти проти течії і бути щасливими.

Вселенський Архиєрей вказав на важливість святої тайни Покаяння, молитви й частого читання Святого Письма, як також наголосив на зустрічі з Богом  у ближніх, зокрема найбільш забутих, бідних, голодних, спрагнених, чужинців, хворих, ув’язнених.

«Для того, щоб увійти в логіку  Царства Божого, ми повинні визнати себе убогими серед убогих», – написав Папа Франциск до молоді. Святий Отець зазначив, що зустріч з Богом є також місцем, де можемо почути голос покликання до сімейного життя, до священства чи богопосвяченого життя. «Не забувайте: Божа воля є нашим щастям!»

Питання до всіх: Що так святість? …..і перед працею в групах  можемо подивитись відео: що перехожі думають про Святість та Духа Святого.

Праця в групах

Для роздумів e групах:

• В чому полягає чистота серця? а що ні?
• Мета нашого життя ? Що таке святість ?
• Особистості, які можуть слугувати прикладом святості (в світі, та Україні зокрема)

Презентація кожної групи

«Вільний мікрофон»

Пояснення – що таке – «покликання до святості»

“Святість не є чимось, що ми здобуваємо
завдяки власним здібностям, але — Господнім даром”.
Папа у Франциск катехизі під час загальної аудієнції 19 листопада 2014.

Оскільки святість означає «віднайти себе у спільності з Богом, в повноті Його життя і любові», то вона не є прерогативою якихось окремих людей, але «даром, запропонованим для всіх».

«Це допомагає нам зрозуміти, що для того, аби бути святим, не обов’язково бути єпископом, священиком чи богопосвяченою особою. Ні, всі ми покликані ставати святими!», — сказав Святіший Отець, зауваживши, що іншою спокусою є вважати, що «святість призначена лише для тих, хто має можливість зректися щоденних занять, присвятивши себе виключно молитві». Навпаки, саме «живучи в любові та даючи християнське свідчення серед щоденних занять» ми покликані ставати святими. «Завжди й на кожному місці можна стати святим, тобто, відкритися на благодать, що діє у нас всередині та веде до святості», — наголосив Папа.

Далі він заохотив слухачів відповісти у своєму сумлінні на запитання про те, «як ми досі відповідали на Господнє покликання до святості»? Адже дорога святості полягає у тому, щоби прагнути ставати кращими, поводитися більше по-християнському. «Коли Господь запрошує нас ставати святими, то не кличе до чогось обтяжливого, сумного… Навпаки! — підкреслив Святіший Отець. — Це запрошення ділитися своєю радістю, з радістю переживати та жертвувати кожну мить свого життя, перемінюючи його у дар любові для людей, які поруч з нами. Якщо ми зрозуміємо це, тоді все змінюється та набирає нового, прекрасного, значення, починаючи від малих щоденних речей».

«Кожен крок до святості, — підсумував Папа, — вчинить нас кращими, вільними від егоїзму та замкненості у собі самих, відкритими на ближніх і на їхні потреби». І на цій дорозі ми не самотні, ми йдемо нею разом «в єдиному тілі, яким є Церква, яку полюбив та освятив Господь».

Папа Франциск: Джерело: CREDO

Засоби для досягнення чистоти серця

(наступне пояснення можна подати у формі презентації, наприклад, PoverPoint)

У нас є вірні засоби, за допомогою яких можна очистити себе і своє серце від усякої гріховної погані. Які ж це засоби?

1. Це благоговійне прикликання імені Господа Ісуса Хрис-та. «Іменем Моїм демонів будуть виганяти» (Мр. 16, 17), — сказав Сам Спаситель. Іменем Ісуса Христа виганяються з серця мисленні демони, гріховні помисли, злі наміри. Тому й свята церква примушує нас безперестанно звертатись до Спасителя: «Ісусе, очисти наш розум від помислів суєтних; Ісусе, збережи наше серце від похоті лукавої».

Багато спостережень свідчать, що коли ми часто звертає­мось із вірою та благоговінням до імені Ісуса Христа в так званій «молитві Ісусовій», можна не тільки вигнати з серця християнина всі нечисті помисли, а й наповнити його висо­ким блаженством, небесною радістю і миром. Розповідають про одного восьмирічного хлопчика, якого батьки примушу­вали часто повторювати молитву Ісусову: «Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене, грішного!» Спочатку йому не хотілось молитися, але з часом він звик до того, що завжди і скрізь, без примусу, потрібно молитися. Коли його запитували, чому це йому так полюбилася молитва, то він відповідав: «Коли я молюсь, то мені стає дуже добре!» Коли його питали: «Як це, дуже добре?», то він відповідав: «Не знаю, як сказати, весело мені дуже…»

«Весело й добре» — більше нічого не міг сказати блажен­ний отрок про ту благодатну втіху, яку відчула його чиста дитяча душа! Але на його місці кращого нічого не сказав би й наймудріший старець. Весело, добре; те ж саме говорили апостоли на горі Фавор: «Господи, добре бути нам тут» (Мф. 17, 4).

2. Другий засіб для очищення серця — щира молитва. «Серцем скорботним і смиренним Бог не погордує» (Пс. 50, 19), — говорить один, який очищував своє серце. Свята мо­литва зігріває серце, збуджує благоговійне розчулення і притягує благодать, яка очищує і освячує серце. Так і свята церква навчає нас очищувати серце теплою та щирою молитвою.

Якщо в наше серце починають входити гріховні помисли, то до молитви нас закликають святі отці, наші наставники в благочесті. Преподобного Мойсея один брат запитав: «Що робити чоловікові, коли нападає на нього спокуса або воро­жий помисел?» Старець відповів йому: «Тоді чоловік пови­нен із слізьми благати Господа про допомогу; і він скоро заспокоїться, якщо буде просити розумно, як Писання гово­рить: “Господь — мій помічник, і я не боюся, що зробить ме­ні чоловік”» (Пс. 117, 6).

І преподобний Пімен Великий дає відповідну пораду про те, як боротися із спокусливими помислами, які впливають на чистоту серця. «Це потрібно до того, — каже він, — так, якби в чоловіка у лівій руці був вогонь; він бере з чаші во­ду і гасить вогонь. Вогонь — це спокуса ворога, а вода — щи­ра молитва перед Богом».

3. Постійне спостереження за серцем і стримування його від злих жадоб і пристрастей. «Сину, — навчає божественна премудрість, — серце своє стережи» (Пр. 4, 23), тобто дивись, щоб серце твоє було подалі від гріха і зберігалось у невин­ності й чистоті таким, яким воно вийшло з купелі хрещення.

Ось декілька порад подвижників, досвідчених у зберіган­ні серця від будь-якої погані: «Коли горщик підігрівається вогнем знизу, — говорить преподобний Пімен, — то ні муха, ні інша комаха не може доторкнутись до нього. Те ж саме бу­ває з людиною: якщо вона перебуває в духовних ділах, ворог не може уразити її».

Від неуважності до зберігання чистоти серця, головним чином, і походить моральне падіння людини. Один із под­вижників — преподобний Орисій — так зображує погибель­ні наслідки неуважності: «Я думаю, що якщо чоловік не бу­де зберігати чистоти свого серця, то все, що б він не почув, буде осідати в його серці, і тоді ворог завжди знайде в ньому собі місце, а пізніше знищить його. Коли підготують і запа­лять лампадку, то якщо не будуть в неї підливати масло, то мало-помалу світло почне згасати і, нарешті, зовсім згасне. Буває й таке, що миша ходить біля неї і хоче з’їсти світиль­ник, але поки він не погасне, вона цього зробити не зможе; якщо побачить, що лампадка погасла та охолола, то тоді ба­жаючий з’їсти світильник може повалити лампадку. Якщо лампадка глиняна, то вона розіб’ється, а якщо мідна, то господар її поставить знову. Те ж саме буває з недбайливою душею: мало-помалу відходитиме від неї Дух Святий, доки вона не втратить своєї теплоти, і тоді ворог поступово зни­щує схильність душі до добра, а саме тіло опоганюється злом. Узагалі, якщо чоловік не зовсім охолов у любові до Бога і дійшов до недбайливості лише за своєю духовною слабкістю, то милосердний Бог, посилаючи в душу його страх Свій і нагадування про муки, збуджує в ньому силу духу аж доти, доки Сам не вселиться в нього».

4. Труд тілесний ослабляє напад на душу нечистих помис­лів і сприяє збереженню серця в чистоті. Одного разу запи­тали преподобного Агафона, що важливіше — тілесний труд чи збереження серця? На це старець відповів: «Людина по­дібна до дерева; труд тілесний — листя, а збереження серця — плід. Але так, як по Писанню, «кожне те дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й у вогонь буде вкинуте» (Мф. З, 10), то очевидно, що ми повинні більше турбуватись про плід, тобто про збереження серця. Взагалі для нас важливе і листяне вбрання, тобто труд тілесний».
5. Піст є одним із вірних засобів досягнення чистоти  серця.
«Піст приборкує наші пристрасті, гнуздає погані звички, пильністю серце пом’якшується, чистота думок збе­рігається, погані думки проганяються», — каже святий Іоанн Ліствиничник.

6. Бути на самоті — один із засобів для очищення серця. Чистоті серця багато допомагає усамітнення. Позбувшись різних спокус і всяких розваг, воно дає повну можливість увійти в себе, спостерігати за всіма внутрішніми рухами сво­єї душі, відчувати її слабкі місця, ясно бачити свої гріхи і не­безпеку з боку духовних ворогів.

Яким з вищенаведених засобів я найчастіше користуюся ?

truechristianity.info

Святі мученики
(ми подаємо життя деяких святих, які можна застосувати при поясненні, та катехези)

1. Трирічний мученик. Святого Кирика, якому було три роки, можна назвати християнським мучеником. Коли його маму Іуліту мучили, били жилами, хлопчик схопив за руку ката і промовив: «Я — християнин». Тоді жорстокий мучи­тель (Дометіан), милуючись дитячою вродою хлопчика, від­кинув його із суддівського помосту. І хлопчик, падаючи з ка­мінних сходів, обагрив їх невинною кров’ю і помер ще рані­ше за свою матір-мученицю.

2. Святі Віра, Надія, Любов і мати їхня Софія. У II ст. за часів царювання імператора Адріана жила в Римі вдова-християнка на ім’я Софія. У неї було три дочки, яких вона назвала іменами християнських чеснот: Віри, Надії й Любо­ві. Вона виховувала дочок у страхові Божому, навчила чита­ти Євангеліє, вселяючи в них твердість духу і віру в Госпо­да нашого Ісуса Христа. До імператора дійшли чутки, що вдова — християнка. Він покликав її до себе. Довідавшись від самої Софії, що вона та її діти — християни, він доручив наглядати за ними жінці-язичниці й через три дні викликав Софію на суд.

Ці три дні Софія провела у молитві та в розмовах з дітьми. У ті часи лиха доля чекала на християн, їх жорсто­ко переслідували за те, що вони не визнавали язичницьких богів.

У призначений день Софія з дітьми прийшли до Адріана. Побачивши юних святих дів (Вірі було 12 років, Надії — 10, а Любові — 9 років), імператор почав умовляти їх поклони­тися ідолам. Він обіцяв навіть удочерити їх, якщо вони ви­конають його прохання. Але сестри були непохитними, вони твердо стояли на тому, що в них один отець — Бог, і вони з радістю готові постраждати та вмерти за Христа.

Тоді імператор звелів піддати жорстокому катуванню старшу сестру. Вона зазнала страшних мук, але просила сестер і матір молитись і бути вірними Богу до кінця. Знісши пекельні муки, вона залишилася здоровою і неушкодженою, за наказом свого мучителя поклала голову на плаху. Кат від­рубав їй голову. Сестри наслідували її приклад. Молились, страждали й славили в молитвах єдиного Бога. їм обом та­кож відрубали голови.

Софію не катувати. Адріан вирішив, що досить з неї того, що вона бачила муки та смерть своїх дочок. Він переконав­ся, що ніякі катування не похитнуть її віри, тому відпустив і дозволив забрати тіла закатованих дочок. Софія поховала їх, а на третій день сама померла на їхній могилі від велико­го материнського горя.
3. Святий Лаврентій. У 257 р. по Різдву Христовім було велике гоніння на християн імператором Валеріаном. Тяжкі гоніння випали на долю служителів вівтаря. У числі інших християн став перед судом і святий Лаврентій, диякон рим­ської церкви. «Де скарби вашого храму?» — запитав Валері­ан. «Приходь, государю, і я покажу тобі їх!» — відповідав святий Лаврентій, а потім показав на вбогих, удів, сиріт, слі­пих і кривих, додавши: «Ось вони, ці скарби, від яких нічо­го ціннішого у світі немає та яких не зможуть і не захочуть залишити нас і самі тирани». Пізніше, засуджений до спален­ня, святий Лаврентій здивував своєю твердістю сучасників і дивує нащадків. Перед його очима розпалили багаття, розі­гріли залізну решітку, на яку поклали святого в кайданах. Невеликий вогонь примножував муки стражденного, але об­личчя його сяяло незвичайною величністю: навіть муки не примусили його поскаржитись на нестерпний біль і ніхто не почув від нього жодного стогону. Коли вогонь обпалив один бік його тіла, святий Лаврентій з дивною твердістю і надзви­чайним терпінням сказав сторожі: «Спеклось, час обертати!» Яке дивне терпіння! От що можуть зробити істинна віра і палка любов до Спасителя.

4. Свята мучениця Потамієна була рабою язичника і за його доносом, після різних мук, її опустили в киплячу смолу. Під час катування один воїн, на ім’я Василид, зворушений її стражданнями, намагався захистити жінку від образ і лайки розлюченого народу. У подяку за це Потамієна пообіцяла після своєї смерті молитися Богу про його навернення на путь спасіння. Через три дні після смерті Потамієна явилася Василидові вві сні, поклала йому на голову вінець і сказала, що він постраждає за ім’я Христове. Василид після цього опинився у в’язниці; там він прийняв Святе хрещення і скоро закінчив життя мучеником.

5. Святий Великомученик Юрій (слов’янське ім’я – Геор­гій) Переможець був сином багатих і благочестивих батьків, які виховали його в християнській вірі. Відомо, що він наро­дився у місті Бейруті, в давнину — Беліті, розташованому біля підніжжя Ліванських гір.

Ставши дорослим, Юрій пішов служити до війська, де серед воїнів вирізнявся розумом, хоробрістю і фізичною силою, військовою виправкою й красою. Цар Діоклетіан, який не знав про належність Юрія до християн, за бездо­ганну службу і хоробрість удостоїв його чину воєводи та коміта, тобто старшого військового начальника, який су­проводжував імператора в його подорожах. Діоклетіан був фанатичним шанувальником римських богів і поставив со­бі за мету відродити в імперії язичництво, яке вже на той час почало занепадати. Винними в цьому цар вважав лише християн і тому розпочав на них жорстокі гоніння по всій країні.

Одного разу, коли Юрій переконався, що свій огидний за­дум цар не збирається відміняти, що все більше й більше християн потерпають від люті та жорстокості язичників, він вирішує виступити перед царем на захист невинних. Перед­бачаючи, що і його чекатимуть страждання, воєвода Юрій роздає своє майно убогим, випускає на волю рабів, які пра­цювали в його маєтку, оголошує себе християнином і приходить на царський суд. У своїй промові перед царем і високими вельможами святий Юрій визнає Христа Єдиним Богом, указує цареві на хибність його релігійних переконань і підступність указів, які дозволяють війську піддавати тор­турам і смерті невинних людей. Смілива промова Юрія була повною несподіванкою для імператора. Він цінував Юрія за мужність, військовий талант і молодість, тому й не хотів йо­го втрачати. Цар сподівався вмовити Юрія обіцянками, якщо ні, то хоч і тортурами, але примусити його зректися христи­янської віри.
Святого Юрія закували в кайдани і кинули до в’язниці, де поклали на підлогу, а груди придавили величезним ка­менем. Святий мужньо зносив страждання, не переставав, потерпаючи, прославляти Господа. Не зламавши його одними тортурами, кати брались за інші. Його прив’язали до великого колеса і, прокручуючи, підставляли дошки, в які було вбито цвяхи та гострі шматочки металу. Пошматова­не тіло Юрія стало кривавим місивом і здавалось, що він уже помер. Але вночі з’явився ангел Божий і зцілив його тіло від ран. На ранок Юрій стояв перед імператором здо­ровим і таким же незламним. Тоді нечестивий цар звелів вкинути Юрія до ями, наповненої негашеним вапном. Але й ця мука не знищила святого, бо милість Божа перебува­ла з ним. Божий порятунок не переконав мучителів Юрія в його правоті. Вони вважали спасіння його за чаклунство, яким він нібито володів, і продовжували знущання. На Юрія одягали чоботи із цвяхами всередині та примушува­ли в них бігти, били волячими жилами, потім примусили випити отруйний смертельний напій, але він не завдав ні­якої шкоди здоров’ю мученика. Тоді імператор, так і не зламавши християнський дух святого, наказав відрубати йому мечем голову. Так відійшов святий страдник до Христа у Нікомідії 303 р.

Великомученика Юрія за мужність і духовну перемогу над мучителем, який так і не зміг примусити його відмови­тись від християнства, а також за чудодійну допомогу лю­дям під час небезпеки, називають ще Юрієм Переможцем (рос. Победоносцем). Мощі святого Юрія знаходяться в палестинському місті Ліда у храмі, що носить його ім’я. А голова святого зберігається в Римі у храмі, збудованому на його честь.

6. Великомученик Пантелеон, названий Пантелеймоном, був приведений до християнської віри святим проповідни­ком Єрмолаєм і служив лікарем при царському дворі у Ні­комідії. Закликаючи ім’я Господа Ісуса Христа, він зціляв різні хвороби безкоштовно і лише вимагав, щоб ті, хто зці­лився, вірували в Ісуса Христа. Чутка про чудесного цілите­ля, якого народ прозвав Пантелеймоном-всемилостивим, поширилася всюди і викликала заздрість інших лікарів. До­відавшись, що молодий лікар християнин й іменем Христа зціляє хворих, вони донесли про це імператорові Максиміа­ну. Той звелів прикликати до себе Пантелеймона і, гамуючи свій гнів, прийняв його ласкаво.

«Я чув про тебе, Пантелеймоне, — сказав він, — що ти ганьбиш богів, а вихваляєш розп’ятого Христа. Я не хочу цьому вірити і сподіваюсь, що ти негайно принесеш жертву нашим богам». Тоді Пантелеймон, не боячись мук, які на нього чекали, заявив імператорові, що він відрікся від богів язичників і вірить в єдиного істинного Бога і Його Сина Ісу­са Христа.

Щоб довести силу своєї віри, він запропонував Максимі­анові, щоб той звелів принести невиліковно хворого і по­кликати жерців, аби вони молили богів про його зцілення. Імператор згодився. Принесли хворого, але як не старалися жерці, хворому не ставало краще, а тільки гірше. Тоді Пан­телеймон відіслав жерців, прочитав молитву, підійшов до вмираючого і сказав: «В ім’я Господа Ісуса Христа, встань!» Хворий тут же підвівся і відчув себе майже здоровим. «Ве­ликий Бог християн!» — вигукували присутні й багато з них почали вірувати в Христа. Але імператор приписав силу свя­того Пантелеймона чаклунству і, слухаючи наклепи жерців, звелів піддати його страшним тортурам. Ніякі катування не шкодили святому юнакові: ні кипляче олово в котлі; ні мо­ре, куди кинули його з каменем на шиї; ні голодні звірі, до яких його вкинули; ні колесо з гострими ножами, до якого він був прив’язаний. З вірою в Бога, котрий йому з’явився під час страждань, святий ішов на смерть радісно, оспівуючи милість і силу Божу. Пантелеймон сам подав знак, щоб поча­ли страту, бо воїни, яким було наказано відрубати святому голову, впали до його ніг, визнаючи Христа, і благали муче­ника простити їх. Коли страта була завершена, маслинове дерево, до якого був прив’язаний мученик, раптом вкрилося свіжими плодами. Побачивши це, багато присутніх наверну­лося до істинного Бога, але благодать не торкнулася серця Максиміана: він звелів зрубати це дерево і спалити тіло мученика. Проте тіло залишилось цілим у вогні й було благочестиво поховане християнами.

Святий великомученик Пантелеймон помер 27 липня 305 р. у Нікомідії. Частину його мощів було перенесено на гору Афон у руський монастир Святого Пантелеймона, де вони зберігаються донині. Віруючі й сьогодні звертаються до небесного лікаря Пантелеймона про зцілення від тяжких не­дуг і небесне його заступництво за хворих.

7. Великомученик Федір Стратилат був розіп’ятий на хресті й прибитий до нього цвяхами. Крім цих страждань, він терпів ще й інші страшні катування. Уже знесилившись і духом, і тілом, він вигукнув: «Господи, Господи, Ти проро­кував мені, що Ти зі мною; для чого Ти нині залишив мене? От прийшов час допомоги! Допоможи мені, оскільки я пере­ношу усі ці страждання ради Тебе, і з любов’ю до Тебе тер­плю такі муки. Укріпи мене, Господи, або забери мою душу від мене, бо вже більше терпіти не можу». Сказавши це, му­ченик замовк. Мучитель Ликій із цього мовчання зробив висновок, що святий помер і звелів залишити тіло на хресті до ранку, а сам пішов із місця страти. Опівночі з’явився ангел Господній, знявши тіло святого з хреста, обцілувавши його, й сказав: «Радій, Федоре, воїне Христовий! Дерзай і зміцнюйся іменем Христа, істинного Бога, бо з тобою Бог. І для чого ти говорив, що Він залишив тебе? Закінчиш тру­ди свої і прийдеш до Господа, взявши приготований для те­бе вінець». Сказавши це, ангел став невидимий, а святий став хвалити і дякувати Богу.

Тут наведені лише окремі приклади мучеництва за Ісуса Христа, але таких прикладів є багато. Мільйони мучеників отримали велику нагороду на небесах.

Так, щодо страждань Своїх, у цій дев’ятій заповіді бла­женств Господь відзначив сумну долю Своїх послідовників, але утішив, щоб не сумували під час гонінь, а раділи й весе­лилися, бо нагорода їм велика на небесах.

У міру того, як праведні за свою правду терплять на землі ганьбу, гоніння, прикрості, зростає і їхня нагорода на небе­сах; тут вони часто втрачають усе, там отримають із надлиш­ком невмирущу славу, нетлінний вінець, безмежні скарби, постійну радість, нескінченне царство, яке дасть Господь благодаттю, щедротами і любов’ю до людини Єдинородного Сина Свого, Якому з Отцем і Святим Духом честь і слава нині й повсякчас і на віки віків!

Домашнє завдання

Цього разу пропонуємо два завдання для спільноти:

• Разом переглянути фільм про Івана Павла II «Людина, що стала папою » (1,2,3 частини)
• Взяти як постанову одне діло милосердя як спільнота (наприклад; відвідини сиротинця, інтернату, будинку пристарілих і т. п.)

Молитва

Розпочинаємо знаком хреста та піснею «Сокруши і зламай», за тим разом молимось наступну молитву.

Душе Христова, освяти мене
Тіло Христове, спаси мене
Крове Христова, напій мене
Водо з ребра Христового, обмий мене
Страсті Христові, скріпіть мене
Ісусе добрий, вислухай мене
Рани світі свої скрий
І від ворога злобного,душевного так і тілесного сохрани мене.
Не віддали ж, мій Спасителю, Себе від мене,
Але дозволь мені разом зі святими твоїми тебе вихваляти.

АМІНЬ.

 <<< Крок 5                               Карта “Молодь 2016”                                    Крок 7 >>>