Покликані до здійснення надії.
Третій крок програми духовних приготувань української молоді до Світового Дня Молоді Краків 2016
Молодь шукає шляхи до щастя. Примари світських заманливих обітниць і надійність нового життя, дарованого Богом…
Христос кличе Апостолів, Апостольский заклик збирає Церкву, Церква збирає дітей Божих з усіх кінців землі. Покликання, яке надає сенс життю і створює мирні братерські відносини – це покликання до вічного життя во Христі. Щаслива та молодь, яка відгукнулася на голос Церкви. Велетень Святитель Митрополит Андрей кличе українську молодь до вірності Христові. Великий Вселенський Святитель кличе молодь усього світу бути разом во Христі
Розпорядок зустрічі:
- Збір
- Привітання та початкова молитва
- Вступне слово
- Пояснення для праці в групах
- Праця в групах
- “Вільний мікрофон”
- Пояснення, що таке “надія”
- Гра
- д/з
- молитва
- чай і щось смачненьке
Вступне слово
Надія
У моторошні часи, коли страх і хаос довкола нас можуть затьмарити спокій у нашому серці, притупити гостроту та витонченість багатої палітри людських почуттів, коли смуток і розпач можуть спотворити наше сприйняття дійсності та позбавити нас можливості належним чином оцінювати ситуацію й ефективно відповідати на усі іі виклики, тільки світло надії здатне розсіяти непроглядну, здавалося б, темряву людського відчаю.
У Біблії читаємо слова апостола Павла з його послання до римлян: “Надією бо ми спаслися. Надія ж, – каже апостол, – коли бачить, не є надією, бо хто що бачить, чому б того й надіявся? А коли надіємося на те, чого не бачимо, то очікуємо з терпеливістю.” (Рим 8, 24).
Отож, шлях до розуміння, до розв’язання проблем, до внутрішнього спокою, до світла, до, зрештою, перемоги як того, чого щиро сподіваємося, торується, у християнському розумінні, саме нашою терпеливістю! А значить – Надією, яка стає постійним діяльним, активним, щирим і щедрим виявом нашої віри в остаточну перемогу добра над злом, правди над брехнею, у звитягу світла над темрявою. Щиро і щедро, вірно і віддано виконуючи свої обов’язки, терпеливо долаючи усі труднощі на нашому шляху, стаємо справжніми свідками переображуючої сили надії . Вона єдина здатна освітлювати наш шлях, коли всі інші світила гаснуть у темряві, коли усі можливі GPS-и та інші прилади й системи орієнтування у просторі й часі людського буття виснажують свій ресурс. Надія – це глибока Віра у те, що Любов таки сильніша за смерть, це – нездоланне переконання, що за справжнє добро таки вартує боротися!.. (о. Андрій Зелінський)
Дивимось відео “Що львів’яни думають про надію”
Праця в групах
Користуючись Святим Письмом, роздумуємо, дискутуємо та відповідаємо на запитання:
- Що таке надія? Для чого вона потрібна?
- Надія як покликання.
- Як поширювати надію в сучасному світі (в Україні)?
Цитати: Еф: 1, 3-14; 2,Еф: 2, 19-22; Еф: 2, 11-18.
Вільний мікрофон
Кожна з груп презентує напрацювання. Разом на ватмані малюємо, пишемо висновок.
Пояснення, що таке надія
Покликані до здійснення надії
Надія– це очікування чогось позитивного від майбуття, що одночасно підтримувало б наше сьогодення, нерідко сповнене браком задоволення та успіху. На чому спирається наша надія? Аналізуючи історію ізраїльського народу, подану в Старому Заповіті, бачимо появу навіть у найважчі моменти, як, наприклад, під час вигнання, постійного елементу, викликаного особливо пророками: пам’яті про обітниці, дані Богом патріархам. Це усвідомлення вимагає наслідування взірцевої постаті Аврама, який, як згадує апостол Павло, «всупереч надії повірив надії, що стане батьком багатьох народів згідно з тим, що було написано: таким буде твоє потомство» (Рим 4, 18)
Втішна і освітлююча правда, що випливає з цілої історії спасіння – це правда про вірність Бога щодо завіту, до якого Він зобов’язавсь і який відновлював щоразу, коли людина порушувала його через невірність та гріх, почавши від потопу (пор. Бут 8, 21-22) аж до виходу з Єгипту і перебування на пустелі (пор. Втор 9, 7). Це вірність Бога, що поєдналася в новому та вічному завіті з людиною в крові Божого Сина, вбитого та воскреслого для нашого спасіння.
В усіх ситуаціях, особливо у складних, саме вірність Господа, ця справжня рушійна сила історії спасіння, зворушує серця чоловіків та жінок, зміцнюючи їхню надію на осягнення якогось дня «Обіцяної землі». Тут знаходимо основу кожної надії. Бог ніколи не залишає нас самотніми і дотримує даного слова. З цього приводу в складних ситуаціях можемо зберегти надію, молячись з псалмоспівцем: «Тільки в Бозі відпочине душа моя, бо від Нього надія моя!» (Пс 62, 6) Мати надію означає довіритися вірному Богу, Який дотримується обітниць завіту. Віра ж і надія стисло між собою пов’язані.
Енцикліка Spe salvi
Дорогі брати та сестри, на чому ж полягає вірність Бога, якій маємо вірити з непохитною надією? На Божій любові. Бог, Котрий є Отцем , за справою Святого Духа вливає в наше нутро свою любов (пор. Рим 5, 5) Саме любов, що в повноті об’явилася в Ісусі Христі, є закликом для нашого існування і вимагає відповіді стосовно того, що ми хочемо вчинити зі своїм життям і чим можемо пожертвувати, щоб це життя в повноті реалізувати. Божа любов іноді йде несподіваними шляхами, але завжди доходить до тих, хто дозволяє себе знайти. Надія живиться певністю: «А ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас». (1 Йн 4,16). Ця любов вимоглива, глибока, перевищує все поверховне, додає відваги, приносить надію на сьогодення та на майбутнє, дозволяє нам мати довіру до самого себе, до історії та до ближніх. Особливо хочу звернутися до вас, дорога молоде, і повторити вам: “Яким було б ваше життя без цієї любові? Бог піклується про людину від створення аж до кінця часів, коли виконає свій план спасіння. У Воскреслому Господі маємо певність нашої надії”.
Іван Павло ІІ: Молодь – надія світу.
Промова до молоді єпархії Сан Маріно-Монтефельтро, 19 червня 2011
Молоде України, Христос запрошує тебе йти проти течії! Запрошує вас бути захисниками Його закону та виявляти його послідовною поведінкою у щоденному житті. Любіть Церкву! Вона є вашою родиною та духовним храмом, живим камінням якого ви покликані бути. Ви станете у Церкві новим поколінням святих вашої землі, вірних Богові й людям, станете апостолами Євангелія, насамперед серед ваших ровесників. Вашою духовною поживою нехай буде Євхаристійний Хліб, нехай буде Христос. Приймаючи Його у Пресвятій Євхаристії, назавжди залишитеся у Його любові й принесете щедрі плоди. І якщо іноді дорога стане крутою, якщо дорога вірності Євангелію буде здаватися вам занадто зобов’язуючою, бо вимагатиме жертви і відважних виборів, пригадайте про нашу зустріч – ПАПА з ВАМИ. Дорога молоде, Христос має «слова життя вічного». Його слова тривають навіки і понад усе, відкривають двері вічного життя. Десять Заповідей Божих – це немов компас, який у бурхливому морі не дозволяє втратити маршрут, аби доплисти до причалу… Український народе, з довір’ям дивись у майбутнє. Це час сприятливий! Це час надії та відваги! Українці, в родючу землю ваших традицій заглиблюється коріння вашого майбутнього! НЕ БІЙТЕСЯ!
Оксана Шеремета. “Етичне вчення Андрея Шептицького про надприродні чесноти”
Надія є «тим розположенням душі, яким очікуємо сповнення Божих обітниць» [1, с. 194]. Шептицький вважає, за очевидне, що чеснота надії вимагається самою сутністю Божого одкровення. Він пише: «У Божому об’явленні треба розрізнити три речі чи три сторінки: 1. науку, правду, відслонену об’явленням, 2. Божу обітницю, дану об’явленням, і 3. Божий закон, проголошений об’явленням. Першій сторінці об’явлення відповідає віра, другій надія, третій любов» [Там само]. В протестантській теології відповіддю людини на Божі обітниці є сама віра («жива віра», віра-довіра, faith). В томізмі обітниці є тим майбутнім, на яке людина надіється [1, с. 191]. Це пояснюється тим, що майбутні блага, хоча й обіцяні Богом, є даром. На майбутні дари можна надіятися, вірити же потрібно Богу, який обіцяв ці дари. Досягти цих благ можна бути лише через дар Бога. На обітниці ж Бога відповіддю є надія. Бог обіцяв надприродних благ, обіцяв Царство Боже. Людина може лише прагнути їх. Бог чекає від людини такого прагнення. У цьому прагненні полягає надія, за яку Бог нагородить людину, так само, як і за інші чесноти. Християнська надія, як і надія взагалі, не стосується тих речей, які самі собою закономірно мають відбутися. Шептицький пише: «ніхто не надіється добра, котре може мати із цілковитою певністю і без всякого зусилля, як сходу сонця» [Там само]. Предметом надії є таке благо, яке розум вважає об’єктивно вірогідним, з огляду на досвід чи обіцянки Бога. Звичайна надія є прагненням благ, що «трудні до осягнення» [Там само]. Так само і християнська надія спрямована на блага, які можна досягти лише за допомогою Бога. Але ця допомога буде відповіддю на великі прагнення людини, на практичні зусилля націлені на здобуття обіцяних благ. Християнська надія є «смисловим почуванням» [1, с. 192]. Вона народжується в розумі, що вирішує надіятися, вірячи обіцянкам Бога. Це рішення підтверджується волею. А власне надія як чеснота є напруженням людської емоційності, що називається в томізмі афективністю душі («гнівливістю») [Там само]. Участь людської емоційності в чесноті надії відрізняє цю чесноту від віри, яка породжується виключно розумом і волею людини.
Чеснота надії є у всіх людей – як “жадоба душі, котра звертається до добра, оскільки його пізнає людський розум як правдиве і найвище добро” [1, с. 194]. Християнська надія має власну специфіку, бо є вивищенням звичайної надії, її суттєвим уточненням. “Християнська надія це та жадоба, з якою душа звертається до найвищого Добра – себто до Бога, як добра, що його можна хоч із трудом осягнути, за поміччю Божої благодаті й на підставі Божого об’явлення” [1, с. 194]. Звичайна чеснота надії, яка є у всіх людей містить в собі прагнення спільного блага, можливість якого пізнана розумом (розвагою) та до якої прагне душа через справедливості. Християни теж мають цю надію, природну для всіх морально розвинутих людей, що мають розважливість і справедливість своїми чеснотами. І ця надія, як прагнення до загального блага, до справедливого і розумного суспільного устрою, може бути основою для співробітництва християн і не-християн в соціальній сфері. Але самі християни мають і вище прагнення – прагнення Царства Божого. Це прагнення є бажанням здійснення кінцевої справедливості. Християнське вчення про настання в майбутньому Царства Божого та про Страшний суд передусім є вченням про кінцеву справедливість. Надія на таку справедливість відрізняє християн від інших людей. І тому християни не прагнуть досягти справедливого і розумного устрою на землі будь-якою ціною. Адже ця ціль як загальне благо підпорядкована для них цілі ще вищій – досягненню Царства Божого, обіцяних Богом благ. Така трансцендентна перспектива робить християн більш толерантними до земних несправедливостей і нерозумностей у суспільному житті.
Згідно із вченням Шептицького, надія є прагненням до можливого загального блага, яка є, однак, трудним в здійснені. Це надія на те, яким повинне бути реальне суспільство, яке відповідало б загальному благу реальних людей, що складають таке суспільство. Загальне благо – ідеал реалістичний, а не утопічна фікція, що має лише регулятивне значення. Реалістичність полягає у можливості досягнення, здійснення ідеалу, хоча і в нескінченінй перспективі. Церковна дійсність за самим своїм символічним утвердженням рівності та братства, любові та взаємоповаги, є образом майбутнього суспільства. Таким чином, знаходимо, що реалістична філософія надії Шептицького в оцінці суспільного ідеалу відрізняється від філософії надії Е. Блоха із його апологією утопічного мислення. І все ж потрібно зважати, що будь-які суспільні ідеали здійснюються лише в нескінченній історичній перспективі і в цьому полягає їх регулятивне значення. Віра і надія закономірно знаходять власне продовження в найбільшій християнській чесноті – в любові.
Гра-тренінг
Кожному чіпляється на спину один аркуш паперу (А4) та кожен отримує фломастер. Тоді під музичний супровід, в хаотичному порядку, кожен кожному пише, на спині, поради для вдосконалення дару надії. :) Тоді наприкінці ділення написаного нема, але кожен забирає свій аркуш паперу як дороговказ друзів.
Д/З: по можливості, готуємо чування в своїх осередках для молоді та всіх бажаючих, за мир та єдність держави.
Молитва
Молитва розпочинається знаком хреста, та читанням Святого Письма – Послання Св. Апостола Павла до Римлян: 8, 18-25:
Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас.
Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих,
бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії,
що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих.
Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі.
Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.
Надією бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся?
А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю”.
Залишаємо кілька хвилин на роздуми в тиші, тоді молимося господню молитву «Отче наш» і «Богородице Діво» з благословенням отця.
Відео
На завершення дивимося відео «Hope – An Encouraging Christian Video»
Амінь.
А тепер чай та щось смачненьке
