Християнська спільнота – запорука успішності життя у Христі.
Це перший крок програми духовних приготувань української молоді до Світового Дня Молоді Краків 2106
“Не полишу вас сиротами – прийду до вас”
Перший крок духовних приготувань до Світового Дня Молоді пов’язаний з усвідомленням того, що у спілкування зі світом, так само, як з Богом, ми вступаємо в спільноті і через приналежність спільноті. Тільки через спільнотові відносини ми можемо стверджувати ту любов, яка засвідчує наявність Бога серед нас. Мусимо досконало розуміти, чим є спільнота, навіщо вона нам, а ми їй, і як її будувати
Розпорядок зустрічі:
- Збір
- Привітання та початкова молитва
- Гра на знайомство
- Вступне славо і пояснення для праці в групах
- Праця в групах
- “Вільний мікрофон”
- Пояснення що таке “спільнота”: Хто? Що? Для чого?
- Тренінги про спільноту
- Слово митрополита Андрея Шептицького
- д/з
- молитва
- чай і щось смачненьке
Гра на знайомство
(подаємо варіанти, ведучий може вибрати декілька з них)
1. “Компот”
Залишаємося у колі. Вибирається ведучий. Відтак, ведучий в добровільному порядку показує на особу і говорить певну кількість грушок та яблук. Яблука – це особи, що праворуч від вибраної особи, а грушки – ліворуч. Наприклад, назвати 2 грушки та 3 яблука. Вибрана особа називає ту кількість імен, яку ведучий попросив здійснити.
Коли ведучий проказує «компот», всі у колі перемішуються та змінюють своє місце.
2. “Ім’я по-вартикалі”
Кожному учаснику дається маленький листок та ручку. На ньому кожен пише у вертикальному положенні своє ім’я. Відтак, написавши ім’я, особа має написати біля кожної літери прикметник, який характеризує цю особу. Відтак, ведучий може запропонувати декільком особам зачитати написане.
Сенс гри полягає в тому, аби особа підвищила ставлення до себе та могла написати та сказати про себе хороші речі.
3. “Бенґ”
Всі стають в коло, а ведучий по центрі. Перед тим як почати, кожен запам’ятовує імена своїх сусідів. Тоді гра розпочинається. Ведучий шукає жертву в яку, нібито, стріляє, кажучи « Бенґ». В кого поцілив, той швидко мусить присісти, а сусіди, що праворуч і ліворуч від жертви, повинні на швидкість назвати ім’я жертви. Хто сказав пізніше, той отримує мітку ( корок від вина, який перед тим підпалили) на лиці. А також, хто не присів вчасно або помилився в імені, теж отримує мітку.
За бажання, потім можна помінятися, перемішати місця для цікавості.
Мета гри: позабавлятися, розігріти обстановку та запам’ятати імена.
4. “Клаптики життя”
По колу передається папір, без різних пояснень для чого. Кожен, просто, відкриває як найбільше клаптиків. Потім, коли всі мають багато клаптиків, починають розповідати про себе, але один факт за один клаптик.
Вступне слово
Кожен був створений на образ і подобу Божу. Створений для життя. Створений щоб не бути сам, але діяти разом для чогось великого, краще сказати “величного”.
Присутній cвященик виголошує: Будьмо уважні! Премудрість! З Діянь Святих Апостолів читання:
Почувши це, вони розжалобилися серцем і сказали до Петра й до інших апостолів: “Що нам робити, мужі брати?” Петро ж до них: “Покайтесь”, каже, “і нехай кожний з вас охриститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа. Для вас бо ця обітниця і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог.” …Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах. І страх напав на кожну душу: багато було чудес і знаків, що їх апостоли робили. Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було. Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; хвалили Бога і втішалися любов’ю всього люду. Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися.
Питання для праці в групах
1. Для чого я створений?
2. Як можу змінити світ? І що для цього потрібно?
3. Спільнота як родина: що це?
Нижче подано матеріали для ознайомлення, на які ведучий має посилатися.
Відтак, ознайомившись, розповідати про прочитане, а не читати. Розповідь з частковим загляданням до матеріалів створюватиме кращу атмосферу, подібно до відносин “друг-друг”.
Пояснення, що таке “спільнота”: Хто? Що? Для чого?
Спільнота? Що це? Спільноти при парафії. Усі, хто за віком, статусом чи талантом, або за усім відразу, належить до якоїсь спільноти, розуміє, наскільки це важливо для духовного збагачення і саморозвитку, для усвідомлення себе і Божого плану щодо мене.Проте є і інша крайність. Блаженніший пише: «Кожна парафія має бути організованою спільнотою, в якій під опікою свого пароха та у співпраці з ним кожен служить іншому тим даром, що його дістав від Господа”. Виходячи з цих дарів ми належимо чи навіть організовуємо різні спільноти при парафії. Спільноти покликані своєю різноманітністю виражати життя Церкви та бути корисними різним групам, що належать до парафії.
Діяння святих апостолів показують глибоку єдність, яка існувала між членами першої спільноти Христових учнів: “Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне” (4, 32).
“Парафія є спільнотою спільнот. У ній існують різні молитовні групи, братства та молодіжні організації. Всі вони покликані укріплювати єдність і любов між членами парафіяльної спільноти”, – нагадує Блаженніший Святослав. Для чого?
Підрахуймо-но питому вагу солі в будь-якій страві. Навряд чи вона більша, ніж частка наших громад серед релігійних організацій, скажімо (вказати область). Та саме з сіллю порівнює місію Своєї Церкви Христос (Мт. 5:13). І Він же застерігає: коли сіль звітріє, її викидають геть (Мт. 5:13. Пор.: Мк. 9:50; Лк. 14:34). Церква потребує захисту. Та захисту не від справедливої критики, а від компромісів із сумлінням, від поступок світові, від подвійної моралі, від фальшу й облуди. “Ідіть, і навчіть всі народи” (Мт. 28:19), “Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте” (Мк. 16:15). І застерігає: “Перебувайте в Мені, а Я в вас!” (Ін. 15:4). А що означає “перебувати в Христі”? “Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете” (Ін. 15:10), – відповідає Небесний Глава Церкви. А водночас свідчення любови один до одного, до Церкви, до ближнього, до рідної землі і є головною місією Церкви. Адже через наш досвід братньої любови ми відкриваємо головний скарб Церкви – Божу любов. Відтак же в нашій невеличкій, але згуртованій Христовою любов’ю, мужній спільноті уприявнюється справжня природа Церкви, Царства Небесного на землі.
Кожна з парафіяльних громад по-своєму вчиться втілювати своє покликання. Її носіями покликані бути пастирі, взірець яких є вирішальним для кожної громади. Динамічне життя парафії починається з постійної праці над собою її настоятеля. Апостольська місія Церкви втілюється в служінні слова єпископа, консисторії, навчальних закладів і мирянських спільнот, але насамперед – кожної громади.
Проповідь Слова Божого поза храмом нині здійснюється нами через електронні мережі, відкриті для публікацій газети “Наша віра” й “Успенська вежа”, і лише епізодично – через інші часописи, радіо й телебачення. Це надає особливої ваги особистим зустрічам, приватним розмовам, проповідям при відправі треб.
Що для вас є спільнотою? Що для мене є спільнотою? Що це таке? Для мене спільнота є як людський організм, де кожна його частина виконує свою роль і завдання. Руки виконують одні функції, ноги – інші, голова виконує ще інші функції. Але разом вони утворюють щось одне цілісне і нероздільне. Чому я живу у спільноті? Чи задумувався над цим хтось коли-небудь? Чому я живу в цьому, а не в іншому селі, місті; серед тих, а не інших людей? Чому я і кожен з нас перебуває саме в цьому місці і саме між цими людьми.
Кожна людина покликана до життя у спільноті. Бог у своїм задумі створення зробив людину спільнотною істотою. Створивши Адама, Бог сказав: “Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього… Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка” (Бут 2; 18,22). Бо неможливо, щоб ми жили самі собою. Людина призначена до життя у спільноті. Бо навіть фактом свого народження ми творимо спільноту зі своїми батьками.
Що може зробити людина на безлюдному острові? Дуже мало. Щоб забезпечити себе найнеобхіднішим, треба, щоб хтось допомагав. Бачимо в нашому суспільстві: одні шиють одяг, інші – взуття, ще інші дбають про харчування. А ми є лише тими, які використовують їхні надбання, натомість виконуємо певну свою роботу – функцію у цій спільноті нашого суспільства. І вся ця система залежить від того, як я виконую свою працю і що можу зробити, щоб послужити ближньому. Адже друга заповідь любові каже, що ближніх треба любити, як себе самого (пор. Мт 22;39). Кожен з нас є тією невід’ємною частиною, одиницею, від якої залежить порядок і цілісність спільноти. Якщо ми не виконуємо належно своєї праці, то це немов ланцюг без одного кільця. Він розірветься. Так само можемо побачити важливість нашої функції чи праці на прикладі людського організму. Коли якась частина тіла болить, наприклад нога, тоді терпить усе тіло. Так само в спільноті: коли хтось не виконує свого завдання чи виконує його неналежно, відчувається, що чогось бракує. Як читаємо у листі апостола Павла до Коринтян: «Та Бог так уклав тіло, що дав більше чести нижчому членові, щоб не було роздору в тілі, але щоб члени дбали однаково один про одного. І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени» (1 Кор 12; 24 – 26). Тому варто звернути увагу на те, яке місце я займаю і яку участь беру в будуванні спільноти, чи належно виконую своє завдання.
У спільноті ми дізнаємося про свої таланти. Бо як я можу побачити свою вартість, коли не порівняю її з вартістю ближнього. Так само в спільноті нас підтримають та допоможуть вийти з важкої ситуації. Не раз чуємо від своїх друзів: “Знаєш, це в тебе досить добре виходить”, “Сьогодні ти себе дуже добре проявив”, “Це було неперевершено”, “Ти чудова людина”.
Спільноти є різні за своєю діяльністю та природою. Варто розрізняти спільноту і групу людей. У перших є глибші й духовні інтереси. Вони дбають як про добро всіх, так і кожного зокрема та мають добру мету. А групи створюються для більш приватної користі. Спільнота має бути відкритою на кожного, хто бажає до неї приєднатися. Спільнота – це сукупність розумних осіб (істот), об’єднаних прагненням до спільного добра. Коли вона закривається в собі, тоді перестає виконувати своє призначення і більше не може називатися спільнотою.Як приклад я хотів би подати таку спільноту, як Церква. Взірець церковної спільноти маємо в апостольських часах, коли «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах… Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним» (Дії 2; 42 – 44). Церква є спільнотою. Якщо ми не будемо у спільноті, то не зможемо нічого зробити. Гілка (особа), котру відрубують від виноградини, всихає, губиться, і її викидають геть (пор. Ів 15;5). Коли ми відірвані від Церкви, тоді не зможемо принести плоду, так само, як ця гілка всохнемо. Також ми творимо спільноту, коли приступаємо до Євхаристії. Тоді ми стаємо членами Містичного Тіла Христового. Це означає, що ми об’єднуємось у спільноту, яка є по всьому світі і яка називається Церквою. Бо хоч кожен є окремою частиною і приступаємо до Причастя окремо, але в цей час ми є неначе пшеничними зернами, які були розсіяні по полі, а потім зібрані. З них ми випікаємо хліб. Хоча багато зерен, але вони творять одну цілісну хлібину. Так і в Євхаристії: хоча ми є різними і перебуваємо в різних частинах та закутках світу. Усі ми є одним тілом, організмом, спільнотою. Отож Церква об’єднує всіх в одне, залишаючи за кожним зокрема право на ідентичність та неповторність.Я живу в спільноті не тому, що в ній мені добре і я можу користати з неї, а тому, що можу послужити. Зробити щось, чого інші не змогли б так зробити. Оскільки ми творимо спільноту в сім’ї, в якій живемо,із сусідами, друзями, то маємо себе запитати: «Що я можу зробити, щоб людям, які мене оточують,жилося краще». Аби ці люди відчули нашу підтримку й відчули себе важливою частинкою спільноти. Бо кожен є тією невід’ємною частинкою, яка мусить бути і без якої не буде цілості. Це можемо побачити на прикладі з пазлами. Коли заберемо один пазл, тоді зображення втрачає свою цілість і красу, а інколи і зміст. Ми є тими, які мають допомагати одні одним. Чи вміємо слухати і не нав’язувати своїх думок? Кожен з нас є наче цеглиною яка мусить бути в будівлі, бо інакше буде прогалина. Як ця будівля буде виглядати? Якщо хочемо ввімкнути світло настільної лампи на деякій відстані, нам знадобиться продовжувач, інакше лампочка не засвітиться. Ми є тим продовжувачем, через який світло Христової науки передаємо іншим. Кожен з нас потребує взаємної допомоги, яка можлива лише в спільнотному вимірі.Святий Василій Великий каже, що людина, коли живе сама, не зможе належно виконати своїх обов’язків щодо любові до ближнього. А це основна заповідь, яку нам дав Господь Бог. Отож намагаймося жити в спільноті так, аби виконати свою функцію, як та цеглинка, та бути своєрідним продовжувачем, аби могли запалити ближніх світлом Христової науки та любові. Отож, кожен з нас має пам’ятати про своє призначення і місце, залишаючись автентичним та оригінальним. Треба виконувати те служіння, яке на нас покладене, і бути на тому місці, яке нам призначене.
бр. Йосафат Герляк, ЧСВВ
Християнський молодіжний часопис «Господь і я» №1 (13), 2012
“Я – Ти”, а потім “Ми”
Передбачається, що така спільнота формується в якійсь групі по принципу безпосередніх стосунків “я-ти”, а потім “ми”. ЇЇ розмір залежить від раніше згаданого обмеження кількості відносин, які людина може пережити. Отже, це група з кількох людей, де кожен знає один одного по імені. Ця основна спільнота є проміжним етапом в будуванні спільнотового зв’язку в більшій групі, якою є Церква. В такій спільноті можна досвідчити еклезіальний[1] вимір “ми”, і як результат також живу Церкву.Без таких малих спільнот не можливо реалізувати спільнотову модель парафії, і як наслідок також досвіду Церкви, як спільноти. Тільки створення і розвиток таких спільнот, їх свідоцтво та участь в апостольстві, може привести до відновлення парафії в її спльнотовому вимірі.
“Єдність у розмаїтті”
Створення спільнот ПОВИННО (!!!), за своєю природою, опиратися на їх різноманітності. Одним з “чудес” Церкви є те, що кожен може знайти в ній своє місце. Це повинно перекладатися на велику кількість спільнот у парафії. Вони не є конкурентами між собою, хіба що мотивують один одного до більших зусиль. Звичайно, вони не можуть боротися, або конкурувати за людей. Крім того, не потрібно розмножувати групи подібні за характером, а радше творити свого роду “федерації” для окреслених завдань. Також мова не йде про те, щоб належати до як найбільшої кількості груп, ніби колекціонуючи членство.
“Серце спільноти – Воскреслий Ісус”
Спільнота не тільки для того, щоб діяти. Найбільшим даром спільноти є факт переживання особистих та спільнотових відносин з Ісусом, проголошення та реалізації Церкви. Таку роль виконують спільноти Церкви. Вони об’єднують людей різного віку, з різними умовами життя, з різною освітою, інтересами і т.д., які не пов’язані між собою іншими узами крім віри, адже Церква збирає тих, хто вірить. Ці спільноти мають також характер катехуменальний – ведуть до християнської зрілості, через навчання, яке базується на дарі таїнства хрещення. Тільки в таких спільнотах, Церква сьогодні може фактично виконувати свою катехуменальну функцію. З іншого боку, важко знайти важливішу мету існування спільнот, як впровадження в життя Церкви, в персональні і особисті відносини з Христом. Не всі руху та спільноти в Церкві, можна назвати еклезіальними. Адже зустрічаємося з рухами, які мають особливе и спеціалізоване апостольське завдання. Однак що важливо, серед них є такі, які виконують свої завдання не відмовляючись від інтегрального навчання для своїх членів, з метою досягнення спільноти з Богом і людьми, і базують на цьому навчанні. Приналежність до спільноти, яка має характер навчальний, яка поглиблює особисті відносини з Отцем через Христа в Святому Дусі, повинна бути фундаментом. Це свого роду «дім» християнина, в якому він живе і розвивається. З нього він “виходить” для дій, на користь спільноти, чи то мала, чи велика – парафіяльна, єпархіальна.
До зрілої віри!
Не всі спільноти в приході мусять робити щось дуже помітне, вражаюче. Велика небезпека полягає у введенні до життя Церкви, особливо до її діяльності людей, які не переживають віру як фундамент свого життя. Такі “старі люди” (не говоримо тут про вік, але про ставлення до життя), які не оновилися в Христі, раніше чи пізніше призводять до спотворення місії Церкви, часто роблячи її клаптиком для догляду за своїм его. Іноді трапляються і такі, які намагаються якимось чином “випливти” в християнських колах, блиснути, заіснувати, і все це для власної користі. Тому так важливе є значення катехументальних спільнот, які виконують роль школи, в якій формується зрілість християнина. Роль таких спільнот є навчання, а не дія. У кожній парафії повинні бути катехуменальні спільноти, адже вони є фундаментом, для розвитку всіх інших. Катехументальне завдання не здається повним чарівності та блиску, адже відбувається в таємниці, триває багато років і часто не приносить блискучих результатів, але … без нього не буде нічого. Якщо ці спільноти допоможуть в досягненні зрілості віри, то як результат буде служіння і то набагато плідніше, адже збудоване на фундаменті Христа. На закінчення хотів би підкреслити, що малих спільнот, особливо тих еклезіальних, не належить розуміти як альтернативу для місцевих спільнот – парафій, а як реалізацію в їх рамках дійсності Церкви-спільноти. Еклезіальні спільноти служать місцевим спільнотам, не через просте віддання себе у їх розпорядження, але, збагачуючи їх своїм харизматом. Еклезіальні рухи, в свою чергу, якщо є справжніми і покірними дії Святого Духа, повинні прямувати до єдності Церкви, діючи в єдності з єпископами та інших пастирями, які повинні бути гарантами та опікунами єдності Церкви. Еклезіологія Собору чинить, що можлива повна інтеграція між парафією та діючими на її території еклезіальними рухами. Останні через свою євангелізаційну та навчально-катехуменальну діяльність та пробудження і підготовку до служіння різних харизматів, можуть виконувати основні життєві функції місцевої спільноти. Процес натурального поглинання рухів місцевою спільнотою, було б тоді чимось дуже позитивним і бажаним (там же).
Тренінг для спільноти
“Підтримка”
Всі спочатку стають по одному, в хаотичному порядку та пробують присісти на землю і підвестися на ноги без допомоги рук. Потім, всі стають по парах і продовжують в такий спосіб, тільки тепер тримаються за руки.
Так само повторюємо по-троє, по-четверо і так, поки всі не стануть в одне коло.
Мета: показати, наскільки є важлива довіра і сила спільноти.
Домашнє завдання
Розіграти таємного приятеля до наступної зустрічі: окремо на маленьких листочках записуються імена всіх присутніх на зустрічі та складаними по-одному листочку до глибокої посудини (капелюх, кепка…). Перемішуються, відтак кожен витягує по одному листочку де, власне, є написано ім’я приятеля.
Завдання кожного – зберегти таємницю свого таємного приятеля та протягом того часу, анонімно і у різний спосіб, приділяти увагу, дарувати подарунки, підтримувати, одним словом зробити щось дуже приємне. Ще одне: якщо хтось витягнув своє ім’я, то повертає його назад і тягне ще раз.
Мета: дати можливість кожному дбати про когось.
P.S. А на наступній зустрічі буде вгадування, хто ж кого був таємним приятелем.
Молитва
Молитва починається словами ведучого:
Коли у 1932 році Митрополит Андрей Шептицький скликав українську молодь, щоби створити єдину всеукраїнську спільноту християн завтрашнього дня, він звернувся до юнаків і дівчат з наступними словами, в яких окресли мету нашого поєднання у спільноту:
Слово Митрополита Андрея до української молоді:
Будь завжди вірним Христові!
Вірність Христові – у цих двох словах програма цілого нашого життя. Вірність Христові – це всі християнські обов’язки. Вірність Христові – це християнський світогляд, це ціла релігія, зв’язок людей з небом, це дочасне щастя і вічне спасіння. Бути вірним Христові – це високо носити прапор віри й обов’язків щодо Бога. Бути вірним Христові – це любити Бога і ближніх задля Бога, бо вони Божі діти. Бути вірним Христові – це давати Богові перше місце в усьому. Бути вірним Христові – це високо цінити християнську молитву та до неї щодня, в кожній важливій потребі, вдаватися. Бути вірним Христові –це пам’ятати про потреби ближніх і по змозі давати милостиню.
Нехай це звернення Велетня Святителя сьогодні, зараз поведе і наші спільноти молитовним шляхом…
Співаємо разом
Вибираємо на свій вибір пісню ( її можна вибрати в рубриці “Молодь 2016: аудіоматеріали” ).
Молитву продовжуємо в такий спосіб:
Запалюємо свічку. Відтак, всі стають в коло, передаючи свічку по колу. Кожен, хто тримає свічку, каже про що або за кого хоче помолитися, скласти подяку, прохання і т.п. і далі передає свічку наступному.
Наприкінці священник уділяє всім присутнім благословення або ведучій говорить слова Молитви Господньої (Отче наш…) і після того “Молитвами Святих отців наших Господи Ісусе Христе помилуй нас!”
