За що варто, а за що не можна карати дітей, і як правильно це робити? Давайте разом з сайтом “Калео” спробуємо знайти відповіді на ці питання.
Що б не говорили вчені, які б нові педагогічні теорії не з’являлися, за великим рахунком ясно одне: виховувати дітей — значить допомагати їм йти в потрібному напрямку і оберігати від неприємностей. Для того щоб досягти успіху в цьому, у батьків не так багато механізмів. Ми можемо хвалити, лаяти, заохочувати речами і справами, подавати приклад і карати. Ось, мабуть, і все. У цьому списку покарання стає справжнім каменем спотикання. Спробуємо розібратися, як правильно карати дитину…
Покарання — демонстрація чітких рамок поведінки
Покарання — всього лише спосіб продемонструвати дитині рамки допустимої поведінки. Пройшла мода на міркування про те, що дитя має рости в повній свободі — без обмежень і заборон.
Психологи з’ясували, що дитина потребує розуміння меж дозволеного не менше ніж режиму дня і передбачуваної поведінки дорослих.
Це дає їй почуття впевненості, звільняє від щохвилинного вибору і розвантажує нервову систему. Так що не треба лаяти себе за те, що час від часу ви щось забороняєте і за щось караєте.
Як впоратися з дитячими істериками
Розумні покарання не суперечать дитячій природі, не ставлять собі за мету придушення індивідуальності дитини і самоствердження дорослого. Вони служать тільки для позначення меж дозволеного, а не для «профілактики» або якихось інших цілей.
За що не можна карати дитину
Перш за все — за прояв природних потреб дитини. У кожному віці вони свої. Наприклад, в рік це — бути поруч з мамою, слухати її, дивитися на неї, не допустити зникнення її з поля зору. Так влаштовано природою, адже для виживання немовляті необхідна мати. У три-чотири роки головним заняттям стає гра, наслідування, дослідження навколишнього світу. А в сім-десять років — налагодження соціальних зв’язків. Якщо ми своїми заборонами суперечимо тому головному, чим заповнене життя дитини, ми не тільки шкодимо, а й даремно витрачаємо час.
Що не можна забороняти дитині
Бігати, стрибати, лазити, перекидатися і т.п. Гра і дослідження супроводжуються енергійними фізичними діями. Дитина знаходить себе в просторі світу, і заважати їй в цьому немає сенсу. Можна лише організувати її (і ваше) життя так, щоб дитяча активність не руйнувала. Але постійні «не бігай», «не кричи», «не лізь», «сиди спокійно» суперечить одній з головних дитячих потреб.
Висловлювати свої емоції. Особливо це стосується хлопчиків, яким весь час намагаються не дати заплакати під приводом «ти чоловік». Запам’ятайте: плакати можна і навіть потрібно — незалежно від статі.
Страх, радість, образа — будь-які емоції не повинні бути під забороною. Ваше завдання допомогти дитині усвідомити їх, проговорити і висловити зрозумілим чином. А вже потім можна вчити справлятися та керувати емоціями.
Наслідувати дорослих. Так-так, всі це начебто знають, але в повсякденних клопотах забувають про це. Якщо дитина намагається мити посуд і розливає воду по всій кухні, треба взяти себе в руки і відмовитися від спокуси «всипати по попі» або поставити малюка в кут. Дочка вимазала всю помаду або вилила на себе парфуми, син розібрав на частини телефон — це ще півбіди.
Але що старші стають діти, то пильніше вони за нами спостерігають. І якщо ви курите, то карати підлітка за куріння буде лицемірством чистої води. Використання нецензурних слів, обман, захоплення комп’ютерними іграми, грубість — все це вас може надзвичайно дратувати в дітях, але якщо в повсякденному житті ви робите те ж саме, то хіба у вас є право карати дітей? Гарна новина полягає в тому, що це правило працює і у зворотному напрямку: якщо ви ввічливі, чесні, ведете здоровий спосіб життя, проявляєте щиру турботу до інших людей, то дитина вбере це без зайвих слів і нотацій.
Строгі правила, від яких відступати не можна
Але, як ми вже говорили, є і речі, до яких потрібно ставитися строго. Позначаючи дитині те, що переступати не можна, ми повинні бути спокійні і впевнені, діяти не в стані збудження і злості. Найкраще пояснення правил, порушувати які не можна, засноване на стверджені «в нашій родині так прийнято». Говорячи так, ми вбиваємо одразу двох зайців — підкреслюємо приналежність дитини до спільноти (що благотворно для психіки) і позбавляємося від довгих і докладних пояснень «а чому треба робити саме так».Кожна сім’я по-своєму формулює життєві правила і межі допустимого. Але є і загальні, безумовні речі, яких необхідно уникати.
Чого не можна допускати в жодному разі
Агресії до людей. Дуже важливо показати ставлення до цього з самого початку, буквально з перших місяців життя дитини. Не можна малюкові, який вже навчився контролювати свої рухи, дозволяти бити маму чи бабусю по обличчю. Зупиніть занесену руку і опустіть дитину на підлогу — цього буде достатньо.Трирічній дитині, яка вдарила або вкусила колегу на дитячому майданчику, потрібно негайно дати зрозуміти, що ви вкрай незадоволені такою поведінкою. Вибачтеся перед тим, кого скривдила ваша дитина, відразу ж виведіть її з майданчика. Можна виробити власні сигнали, за якими ваша дитина буде розуміти, що вона поводиться погано. Реакція на агресію повинна бути негайною, твердою і зрозумілою дитині. При цьому ізолювати, позбавити іграшки — допустимо, а вдарити у відповідь — марно. Всі ці розмови «нехай сам відчує» не мають під собою психологічного обґрунтування.
Дій, які серйозно загрожують життю. Бігання по калюжах не рахується таким, якщо що. Ігри з електрикою і хімічними речовинами, небезпечна поведінка на дорозі та інші ризиковані розваги нерідко притягують до себе дітей, і завдання батьків в цьому випадку полягає в тому, щоб злагоджено і по можливості спокійно реагувати. Можна, звичайно, пуститися в довгі міркування про те, чому саме це заняття небезпечне, показати приклади страшних наслідків.Але, по секрету скажемо, якщо з ранніх років, постійно і без зайвої істерики говорити про те, що дроти чіпати не можна, що в машині треба бути пристебнутим, що переходити дорогу треба на зелене світло і так далі, то вам не знадобляться додаткові зусилля. Ці зрозумілі і обґрунтовані заборони перетворяться в глибокі внутрішні установки, порушувати які навряд чи прийде в голову, хоча б до тих пір, поки дитинка не подорослішає і не захоче самостійно експериментувати зі своїм життям.
Але це вже буде зовсім інша історія…
Джерело: kaleo.org.ua
Фото: xvatit.com.ua, ditey.com
