Kerygma Project проголошує Добру Новину для учасників Ювілею Молоді

Kerygma Project — це проєкт нової євангелізації. Саме таке значення має слово kerygma — «проголошення доброї новини», тобто проголошення правди спасіння. До складу проєкту увійшли люди, які своїми піснями несуть цю Добру Новину світові. Зароджений у 2015 році, Kerygma об’єднав талановитих авторів, вокалістів і музикантів, які не мали власних сольних проектів, але мали спільне покликання — служити Богові через музику.

Команда створила унікальне українське звучання госпелу, що несе в собі живу слов’янську душу. Всі учасники виконують власні твори, які проходять творче оформлення в студії Ceciliarec. Про те, з чим вони поїдуть на Ювілей Молоді до Рима і що означає для них бути паломниками надії, розповідає співзасновниця й учасниця Kerygma Project — Христина Підлісецька.

Що ви хочете сказати європейській молоді з України через свій виступ у Вічному місті?

― Найперше — повертайтеся додому, коли тут буде все мирно і безпечно. Бо нашу країну треба будувати і розбудовувати свідомим людям — тим, які мають віру в Бога в серці, які мають добрі стержні — моральні, релігійні. Саме таких людей потребує Україна, щоб її відбудувати, перезавантажити. Ми маємо великий багаж кривавої історії, а маємо дати країні ще один шанс на процвітання, розвиток і відновлення — через навернення, через молитву, через шлях Бога.

Чи готуєте щось особливе, ексклюзивне саме для виступу в Римі?

― Ми хочемо показати, що християнська музика та молодіжна культура в Україні розвиваються, має автентичний шлях. Для нас самих шлях навернення до Бога тісно пов’язаний із музикою. Це і є наша мрія, яку Бог втілює. Кожен має свою мрію, і якщо вона щира — через неї промовляє Бог. Не забувайте мріяти, йдіть за цими мріями!

Що означає для вас виступати перед молоддю з усього світу саме у цей історичний момент?

― Кожен концерт — для нас, як свято. Це момент єдності, любові, творення. Під час війни, до того — під час пандемії — ми створили багато нових пісень, які дуже відрізняються від нашого першого «канівського» репертуару. Ми готуємо цікаву нову програму на осінь, а для Рима зібрали найкращі, найдрайвовіші твори. Для багатьох наших слухачів — це спогади дитинства. Ми хочемо принести трохи українського духу тим, хто далеко від дому. І неодмінно завершити все спільною молитвою прослави — бо саме це є серцем кожного нашого концерту.

Чи є у вас «пісня-сповідь», через яку відчуваєш очищення?

― Так. Ми вважаємо важливим показувати світові Україну, нашу культуру, віру нашої Української Греко-Католицької Церкви, яка тісно пов’язана з народними традиціями. Нас намагаються стерти з лиця землі, а ми маємо заявити: наша культура не запозичена, вона — автентична. І віра наша — теж. Ми приходимо до Бога через традицію: через обряд, Вервицю, ікону, мелодію. Це все — наше. І ми віримо в Бога саме через ці речі.

Чи був момент, коли ви відчули, що музика стала не просто творчістю, а служінням?

― Було багато таких моментів. Наприклад, пісні «Без тебе» чи «Ісус — Господь і Бог мій» — вони з самого початку стали молитвами. Дуже глибоким був альбом «Радість моя» на тексти святої Терезки. Кожна авторська колядка — це радість нового життя в Бозі. А сьогодні — нові пісні прослави, такі як: «Я стою перед Тобою з чистим серцем…» чи «Гори, море — все мине…». Це усвідомлення, що музика — лише інструмент. І навіть якщо пропаде голос, залишиться Бог.

У вас є пісня, яка стала молитвою для вас самих у важкий час?

― Наш гурт виріс зі спільнот прославлення. І молитва — це завжди було першим. Потім з’явилась потреба дати людям емоцію, радість, ритм. Але молитва не зникла. Бо музика — це як перше закохання, з якого починається шлях до Бога. Потім любов поглиблюється, і форма вже не така важлива. А музика — життєво необхідна на початку. І в моменти кризи вона залишається молитвою.

Що для вас означає бути «паломниками надії»?

― Особисто для мене — це пісня «Ісус — Господь і Бог мій». Це молитва мого життя. А ще дві пісні — «Що я віддам Тобі? Ти ж мені все віддав…» і англомовна композиція, яку я кожного разу співаю з новим серцем. Бо для Бога — усе завжди по-новому. Все щиріше. Все глибше. Бути паломниками надії — це йти до серця Бога і вести інших.

Як ви «перезавантажуєтеся», коли музика стає рутиною, а віра — стишується?

― Це тривалий шлях. Ми вже понад 20 років працюємо з молоддю. Ми бачили, як покоління виросло на нашій музиці. Люди пишуть, що наші пісні надихають. Навіть у щоденному сімейному житті — ми продовжуємо служити. І я можу сказати з впевненістю: з Богом можливо все. Треба лише сказати Йому «так». Це просто і водночас найважче. Але воно вартує всього.

Віра — це як стосунки. Є захоплення, а потім приходить буденність. Ми як багатодітні батьки не чекаємо натхнення — є час, значить, творимо. Так і з вірою: важлива вірність, регулярність, дисципліна. А ще — підзарядка: реколекції, спільнота, книжки, YouTube. Але головне — не здаватися. І тоді приходять плоди.

Підготувала Наталія Павлишин