Книга Буття 8, 4-22
Сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату. А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів’я. По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі, і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі. Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі. Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе. Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега. І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили. Тоді почекав він ще других сім днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього. На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, – аж ось поверхня землі була суха, а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла. Тоді Бог сказав до Ноя: Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою. Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі. І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів. Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу. Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику. Господь почув лагідний запах і сказав сам до себе: Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був. Покіль земля землею, – сівба й жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч не перестануть більше бути.
Книга Приповідок 10, 31-11, 13
Вага фальшива – для Господа гидка, а вірні важки йому угодні. Як прийде гордість, прийде й ганьба, з покірливими ж – мудрість. Досконалість праведних вестиме їх, зрадливих погубить їхнє лукавство. Багатство в день гніву – без користи, від смерти рятує справедливість. Справедливість чесного вирівнює йому дорогу; безбожний із-за своєї безбожности гине. Справедливість праведних їх рятує, підступні заплутаються у власній злобі. Умре безбожний, загине і його надія; сподівання сильних змарнується. Праведник з біди спасеться, замість нього ж влетить у неї безбожник. Устами нечестивий губить свого ближнього; праведники своїм знанням спасуться. Як праведним щастить, радіє місто; як гинуть грішники, веселі крики лунають. Благословенням праведників місто йде угору, устами грішників – занепадає. Хто гордує ближнім, той недоумок; розумний чоловік мовчить. Обмовник таємницю виявляє, а вірний чоловік справу приховує.
____________________
Помисли людського серця злі вже з молодощів
Так сказав Бог про нас, рід людський. Видається, що Бог “махнув на нас рукою”, побачивши, що потопи в глобальному плані не аж такі дієві – через кілька поколінь людина все одно почне робити нерозумні вчинки.
“Як тривога – то до Бога” – є таке прислів’я. І справді, скільком людям у часи Майдану здавалося, що весь наш народ молиться і стає дуже побожним. Що після розстрілів Небесної сотні наші люди вже ніколи не чинитимуть несправедливості над ближнім. Але що ми бачимо сьогодні у всіх сферах: медичній, судовій, освітній, транспортній?..
Новий “потоп” не допоможе нам стати кращими, а лише усвідомлення того, наскільки ми грішні, незалежно від того, що відбувається навколо. Усвідомлення, що в кожному з нас зло хоче побороти Божу іскру – і не піддаватися цьому злу, не впускати його у своє серце.
Благословенням праведників місто йде угору
Перемагає той, хто вміє “якось крутитися у цьому житті” – на жаль, така думка поширена в нашому суспільстві. Ми бачимо начебто добрі наміри людей, яким довірено керувати нашими селами, містами, країною, але розквіту – не бачимо. Можна припустити, що методи їхнього життя та керівництва не є зовсім чесними.
Та Книга Приповідок каже “Благословенням праведників місто йде угору”. Бог благословляє місто, в якому таки є праведники, а щоб вони були – то таким праведником має стати кожен із нас. Тоді й з’явиться “критична маса” осіб, які зможуть змінити країну. Тоді люди, які чинять нечесно, зможуть побачити справжню суть своїх вчинків – якщо всі навколо чинитимуть добре.
