Далі Господь сказав: Скарги, що здіймаються з Содому й Гомори, вельми великі і гріх їхній дуже тяжкий. Зійду та побачу, чи воно так насправді, чи ні, як у скаргах, що доходять до мене, щоб знати. І повернулись оті чоловіки звідтіля та й пішли на Содом, а Авраам ще стояв перед Господом. Тоді приступив Авраам ще ближче й сказав: Невже ж ти справді хочеш погубити праведного з грішним? Ануж є в цьому місті п’ятдесят праведних. Чи справді їх погубиш і не простиш місцю задля п’ятдесятьох праведних, що в ньому? Хіба ж можеш таке вчинити! Чи вб’єш праведного разом з грішним? Чи прирівняєш праведника до грішника? Невже суддя всієї землі не чинитиме по Правді? Господь же сказав: Коли знайду в Содомі, в місті п’ятдесят праведників, помилую все місце задля них. Тоді Авраам у відповідь: Оце насміливсь я говорити до Господа, а я земля і порох. Може до п’ятдесят і бракуватиме п’ять, тож чи зруйнуєш ти через тих п’ятьох ціле місто? Господь сказав: Не зруйную, коли знайду там сорок п’ять. І знову заговорив він до Господа, кажучи: А може їх там знайдеться сорок? І відрік: Не зроблю того заради тих сорока. Тоді Авраам сказав: Благаю лишень Господа не гніватися, коли я ще скажу: а може їх там знайдеться тридцять? І відповів: Не зроблю, як знайду там тридцять. Тоді той знову: Оце насміливсь я говорити до Господа: а може їх там знайдеться тільки двадцять? На це Господь відрік: Не зруйную заради двадцятьох. Нарешті Авраам промовив: Не в гнів нехай моєму Господеві промовлю ще раз: а може їх там знайдеться хоч десять? І відповів: Не зруйную і заради десяти. Перестав Господь говорити до Авраама й відійшов, а Авраам повернувся на своє місце. (Пс. 18, 20-33).
З книги Приповідок читання.
Путь праведних – від зла відступити; душу свою збереже, хто на путь свою вважає. Погибелі передує гординя, падінню ж – бундючний дух. Ліпше бути тихим із смиренними, ніде з гордими ділити здобич. Хто вважає на слово, той знаходить добро; хто покладається на Господа, той щасливий. Розумним назвуть того, хто мудрий серцем; ласкавість уст дає наука. Розум – джерело життя тим, хто його має, а дурнота – безумних кара. Серце мудрого його уста навчає, і губам його додає знання. Приємна мова – стільник меду, солодощі для душі, і лік для тіла. Бувають путі, що здаються простими, але кінець їх – дорога смерти. Голод працівника працює для нього; бо його рот примушує до того. Негідник коїть лихо, і на губах у нього мов вогонь гарячий. Лукавий чоловік сіє незгоду, а донощик приятелів розділює. Насильник зводить сусіда свого, і веде його на путь недобру. Хто мружить очі, той хитрощі має на думці; а хто закусує губи, той зла накоїв. Сиве волосся – вінок чести: його знаходять на праведній дорозі. Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто. У пазуху кидають жереб, але від Господа залежить вирок. Ліпше шматок хліба та мир до нього, ніж хата, повна жертвенного м’яса, та незгода. Розумний слуга старшує над ганебним сином, – з братами він розділить спадщину. Як горно срібло, а вогонь золото, так Господь випробовує серце. Злочинець уважний на згубну мову, а брехун прислухається до лукавого язика. Хто з бідного сміється, той його Творця зневажає; і хто нещастю радий, той не уникне кари. Вінець старих людей – сини синів; слава ж дітей – їхні батьки. Не личить дурневі наказуюча мова, тим менше князеві – уста брехливі. Гостинець – самоцвіт для того, хто його має: куди б не обернувсь він, матиме щастя. Хто провину покриває – той любови шукає; хто ж її згадує в розмові, той друзів розділяє. Більше картання проймає розумного, аніж дурного сто ударів. Лихий шукає тільки заколоту, тож на нього посланий буде жорстокий ангел. Ліпше наштовхнутись на ведмедицю, в якої відібрано ведмежат, аніж на дурня, коли він шаліє. Хто за добро злом платить, від хати того зло не відійде. Почати сварку – немов випустити воду: покинь спір, заки зчиниться сварка. І той, хто винного виправдує, і той, хто праведника обвинувачує, обидва вони огидні Господеві. Навіщо гроші в руках дурня? Щоб мудрости купити? Таж у нього розуму нема. Друг любить протягом усього часу; він братом буде, коли спаде нещастя. (Прип. 16, 17-17, 17).
Не зруйную і заради десяти…
Діалог Авраама із Господом виявляє нам велич і силу Божого милосердя. Бо міста сповнені грішників, які не зважають на закони та заповіді. Однак Авраам спробує все-таки переконати Бога в тому, що між усіма непокірними грішниками є люди святі. Невже заради них не виявиться милосердя Господа?
І Бог відповідає – заради десяти праведників не зруйную…
Бог любить нас неймовірно і кожнісінького з нас цінує. Часто, коли намагаємося повторювати собі та іншим, що теперішній світ надто неправильний, грішний, задумаймось, чи раптом не саме наша це місія бути тими з десяти, заради яких виявиться милосердя Боже?
