Послання Апостола Павла до Євреїв 2, 11–18.
11. Браття, той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому він не соромиться називати їх братами, коли каже:
12. Я звіщу ім’я твоє моїм братам,
хвалитиму тебе серед громади.
13. І ще:
Буду надіятись на нього.
Та:
Ось я і діти, що Бог мені дав.
14. А що діти були учасниками тіла й крови, і він також взяв участь у тому, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, 15. і визволити тих, яких страх смерти все життя тримав у рабстві. 16. Аджеж не від ангелів прийняв він на себе, а від потомства Авраама. 17. Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним первосвящеником у справах Божих на спокутування гріхів народу. 18. Тому, отже, що він страждав і сам був випробуваний, він може помогти тим, що проходять через пробу.
Послання Апостола Павла до Галатів 1, 11-19.
11. Браття, сповіщаю вас, що Євангеліє, яке я вам проповідував, не від людей; 12. бож я його не прийняв, ні навчився від людини, а через об’явлення Ісуса Христа.
13. Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я жорстоко гонив Божу Церкву та руйнував її. 14. Я визначався серед багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. 15. Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, зволив 16. об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, я негайно, ні з ким не радившись, 17. не пішов у Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, але пішов в Арабію і потім знову вернувся в Дамаск.
18. Три роки після того пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і пробув у нього п’ятнадцять день. 19. Іншого ж з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.
__________
Євангеліє від Матея 2, 13–23.
13. Як відійшли мудреці, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові й каже:
– Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай у Єгипет, і пробудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити.
14. Вставши Йосиф, узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет, 15. де пробув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: з Єгипту я покликав мого сина.
16. Тоді Ірод, побачивши, що мудреці насміялись з нього, розлютився вельми й послав убити у Вифлеємі й по всій окрузі всіх дітей, що мали менше ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. 17. Тоді збулось те, що сказав був пророк Єремія:
18. В Рамі чути голос,
плач і тяжке ридання :
то Рахиль плаче за дітьми своїми
й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає.
19. Як же вмер Ірод, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові в Єгипті 20. і каже:
– Встань, візьми дитятко та його матір і вернися в ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя дитятка.
21. Устав він, узяв дитятко та його матір і прийшов в ізраїльську землю, 22. але почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, боявся іти туди. Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони 23. і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься.
__________
…Визволити тих, яких страх смерти все життя тримав у рабстві.
Ось для чого Бог маленьким дитятком прийшов на Землю. Щоб ми більше за смерть боялися бути рабами. Апостол каже, що “владу смерті має диявол”. Тож якщо ми з Богом, то нам нема чого боятися смерті.
Здається, що смерть у нашому земному розумінні – це найгірше, що може статися. Коли помирає хтось близький – то буває відчуття, що це кінець. Але так не є. Адже ми віримо у вічне життя. Віримо, що Бог кличе до себе людину, коли вона тут, на землі, зробила все від неї залежне, щоб знайти себе й Бога. Тож більше за смерть нам треба боятися, що ми загубимося, що не знайдемо те, для чого Бог нас впустив у життя.
Наша місія – це почути поклик нашого серця і йти за ним. Справжня Божа дорога – це відкинення гріха, страху і сумнівів. Це щоденна праця над собою і над своїми талантами. Це любов до ближніх як до самого себе. Це дивовижна гармонія і радісних, і в сумних митях, і в пошуках, і в збентеженнях; гармонія, яка можлива тільки з Богом, коли до Нього маємо щиру довіру.
Подивіться на життя Ісуса Христа. Все, що Він робив, готувало Його до виконання Місії: проповідування Євангелії та смерті на хресті й воскресіння.
Все, що було з нами до сьогодні, готувало нас до того, щоб жити тут і тепер. Ми багато чого навчилися. Хтось із нас відчуває, що пройшов не одну пустелю, що подолав безліч спокус і готовий робити те, для чого живе. А хтось ще тільки шукає свій шлях. Але всі ми мусимо пам’ятати: Бог з нами і є поруч завжди, тож не біймося. Він знає нас. Він теж прожив земне життя і знає, як нам важко буває, бо і Йому так було. А нині, в ці дні Христос – це маленьке дитятко, життя якого залежить від Мами Марії, Тата Йосифа, від царя Ірода… Він дозволив нам, людям, керувати Його життям. Мабуть, щоб ми, навіть подорослішавши, дозволили Йому ввійти у наше життя.
