Діяння Апостолів 5, 1-11.
1. В тих днях один чоловік, на ім’я Ананія, з своєю жінкою Сафірою продав маєток 2. і сховав дещо з ціни, про що знала і його жінка; решту ж приніс і поклав до ніг апостолів. 3. Тоді Петро сказав:
– Ананіє, чому то сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа і ховати частину ціни поля? 4. Хіба те, що ти мав, не твоє було, і коли його продав, гроші не були у твоїй владі? Чому ти зважився у своєму серці на той учинок? Ти обманув не людей, а Бога.
5. Почувши ці слова, Ананія впав і вмер. Великий страх напав на усіх, що те чули.
6. Тоді молодші встали, обгорнули його в полотно, взяли набік і поховали. 7. Через яких три години, не знаючи, що сталося, увійшла його жінка. 8. Озвався Петро до неї:
– Скажи мені, чи ви за стільки й стільки продали поле? Вона відповіла:
– Так, за стільки.
9. Тоді Петро каже до неї:
– Як же то так, що ви змовилися спокушати Господнього Духа? Ось ноги тих, що поховали твого чоловіка, на порозі; вони й тебе винесуть.
10. І вмить та впала йому в ноги і вмерла. Коли молодші увійшли, застали її мертву і винесли її, і поховали біля її чоловіка. 11. Великий страх напав на всю Церкву і всіх, що це чули.
Євангеліє від Йоана 5, 30 – 6, 2.
30. Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли: я суджу так, як чую, і суд мій справедливий, бо я шукаю не моєї волі, але волі того, хто послав мене.
31. Коли б я свідчив сам за себе, свідоцтво моє було б недостовірне. 32. Але за мене свідчить інший, і я знаю, що свідоцтво, яким він за мене свідчить, вірне. 33. Послали ви були до Івана, і він свідчив правді. 34. Та я не потребую від людей свідоцтва, але кажу вам це, щоб ви спаслися. 35. Той був світич, що горить і світить, і ви бажали деякий час тішитись його світлом. 36. Та в мене свідоцтво більше, ніж Івана: діла, що Отець дав мені, щоб я зробив, – ці самі діла, що я роблю, свідчать про мене, що Отець мене послав. 37. І Отець, який послав мене, свідчить за мене, та ви ні голосу його не чули, ні виду його не бачили ніколи. 38. І не маєте слова його, яке б у вас пробувало; ви бо не віруєте в того, кого він послав.
39. Розслідіть Писання, в яких, як гадаєте, маєте життя вічне. І вони свідчать за мене. 40. Але ви не бажаєте прийти до мене, щоб жити життям вічним.
41. Я не приймаю слави від людей. Та я пізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога. 43. Я прийшов в ім’я Отця мого, і ви мене не приймаєте; якби хто інший прийшов у власному імені, ви б його прийняли. 44. Як ви можете вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від єдиного Бога, не шукаєте? 45. Не гадайте, що я віщуватиму вас перед Отцем; ось той, що вас винуватить: Мойсей, на якого ви надієтесь. 46. Бо якби ви вірили Мойсеєві: може б і мені вірили: про мене бо писав він. 47. Коли ж не вірите його писанням, як моїм словам повірите?
1. По тому Ісус пішов на той бік Галилейського, тобто Тиверіядського моря. 2. Ішла за ним сила народу; бачили бо чуда, які він вчинив над недужими.
Йо. 5, 30: “Суд мій справедливий, бо я шукаю не моєї волі, але волі Того, Хто послав мене”
Віддати все на Божу волю – рішення, яке насправді здатне змінити життя. Звичайно, це не означає, що треба скласти руки і очікувати, що все само собою вирішиться. Навпаки, потрібно докладати якомога більше зусиль, щоб пізнати і виконати волю Господа. Напевно, що це не завжди буде таким, як нам подобається, точно доведеться вийти з власної зони комфорту, попрацювати над собою, поборовши его.
І також гарантовано, що будуть ті, хто невпинно критикуватиме, кому не подобатиметься те, що робите. Але важливо для себе зрозуміти, що для мене цінніше – йти за покликом душі чи за потребами мас.
