Перше Послання Івана Богослова 3, 10-20.
10. Улюблені, кожний, хто не чинить справедливости, не є від Бога, і той, хто не любить брата свого.
11. Бо це на вість, яку ви від початку чули: щоб один одного любити, 12. не як Каїн, який був від лукавого й убив брата свого. Та й за що він убив його? Бо лихі були його вчинки, а вчинки брата справедливі. 13. Не дивуйтеся, брати, коли світ вас ненавидить. 14. Ми знаємо, що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті пробуває. 15. Кожен, хто ненавидить брата свого – душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому пробувало б.
16. З цього ми пізнали любов, бо він за нас поклав свою душу; і ми також повинні за братів душі класти. 17. Коли хто має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, як любов Божа може пробувати в ньому? 18. Дітоньки, не любімо словом, ні язиком, лише ділом і правдою. 19. З цього пізнаємо, що ми від правди і заспокоїмо перед ним серце наше; 20. коли б нас обвинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і він усе знає.
Євангеліє від Марка 14, 10-42
10. Юда ж Іскаріотський, один з дванадцятьох, пішов до первосвящеників, щоб видати його їм. 11. Вони, почувши це, зраділи й обіцяли дати йому гроші. І він шукав, як би його видати у сприятливий час. 12. А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до нього учні: “Де хочеш, щоб ми йшли й приготували, – щоб ти їв Пасху?”
13. І послав двох із своїх учнів, і сказав їм: “Ідіть у місто; і стріне вас чоловік, що нестиме жбан води; йдіть лишень за ним, 14. і куди він увійде, скажіть господареві дому: Учитель питає: Де моя світлиця, в якій я міг би спожити з учнями моїми Пасху? 15. І він вам покаже світлицю велику, вистелену килимами та готову. Там приготуйте нам.” 16. Учні пішли, прибули до міста і знайшли, як він сказав їм, та й приготували Пасху.
17 Якже настав вечір, – приходить з дванадцятьма. 18. І коли вони сиділи за столом та споживали, Ісус промовив: “Істинно кажу вам, один з вас, який їсть зо мною, мене видасть.” 19. Вони засмутились і один по одному заходились його питати: “Чи не я?” 20. Він відповів їм: “Один з дванадцятьох, що вмачає зо мною руку в миску.
21. Син Чоловічий іде, як написано про нього; але горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому!” 22. І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи: “Беріть, це моє тіло.” 23. Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі. 24. Та й сказав їм: “Це моя кров Завіту, що проливається за багатьох.
25. Істинно кажу вам, що не питиму вже від плоду винограду аж по той день, як новим буду його пити в Царстві Божім.” 26. І, проспівавши, вийшли на гору Оливну.
27. І сказав їм Ісус: “Усі ви спокуситеся, бо написано: Вдарю пастиря, і вівці розбіжаться. 28. Та по моїм воскресінні випереджу вас у Галилеї.” 29. А Петро сказав до нього: “Навіть коли й усі спокусяться, – та не я!”
30. Відповів йому Ісус: “Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся.” 31. А він ще більше твердив: “Хоч би мені прийшлося з тобою і вмерти, не відречусь я тебе!” І всі так само говорили. 32 .І приходять вони на місце, що зветься Гетсиманія, – то й каже своїм учням: “Посидьте тут, поки я помолюся.” 33. І взяв із собою Петра, Якова та Йоана, і почав жахатись та тривожитись.
34. Потім каже до них: “Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте.” 35. Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година. 36. І мовив: “Авва – Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти.”
37. І приходить, і знаходить їх уві сні, та й каже до Петра: “Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години? 38. Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе!” 39. І знову, відійшовши, молився та промовляв те саме слово.
40. І, повернувшися, знову знайшов їх уві сні, очі бо в них були отяжілі й вони не знали, що йому відказати. 41. Повернувся він утретє й каже їм: “Спите ще й спочиваєте? Досить, прийшла година: ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам. 42. Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився!”
І Йоана 3, 16: “З цього ми пізнали любов, бо він за нас поклав свою душу “
Спробуйте собі уявити хоча б день, коли ви абсолютно самі. Вам нема на кого покластися. Ви не знаєте, до кого звернутися зі своїми емоціями – і нема різниці – болями чи радістю – ви абсолютно самі.
Порожньо і страшно, правда?
В мене, до прикладу, одразу від таких думок з’являється відчуття, що я лечу в якусь безодню
А тепер проаналізуйте вчорашній день, дні перед тим днем. Навіть, коли ви були самі, коли поруч не було когось із ваших рідних чи знайомих, ви, коли було радісно чи боляче, вимовляли – “Господи!”
Господи, допоможи! Господи, благослови! Дякую Тобі, Господи! Добре, що Ти є, Боже! Лише Ти мене розумієш,мій Господи! Почуй мене, Боже! Проведи мене, Господи!…
І в такі миті дійсно розумієш: я ніколи не буваю сама. Я завжди вислухана і почута. Про мене завжди дбає мій Бог і огортає найбільшою любов’ю.
І навіть тоді, коли мій світ летить шкереберть, земля втікає з-під ніг і в мене відчуття, що лечу в безодню мій Господь тримає мене в своїх міцних обіймах… І я не залишаюся ніколи сама.
