Псалом 87
Господи, Боже мого спасіння,* я вдень кличу, і вночі перед тобою скаржусь.
Нехай прийде перед твоє обличчя моя молитва!* Прихили своє вухо до мого благання.
Душа бо моя наситилася горем,* і життя моє наблизилося до шеолу.
Мене залічено до тих, що сходять у яму.* Я став як чоловік, що допомоги не має.
Поміж мерцями моє ложе, немов убиті, що лежать у могилі,* що їх не згадуєш уже більше, що їх відтято від руки твоєї.
Поклав ти мене в глибоку яму,* у темряву та безодню.
Тяжить на мені твій гнів,* і всіма хвилями твоїми гнітиш мене.
Ти віддалив від мене моїх друзів,* зробив мене для них осоружним, мене замкнули, і я не можу вийти.
Очі мої знемоглися від печалі;* до тебе, Господи, щодня взиваю, до тебе простягаю мої руки.
Хіба для мертвих робиш чуда?* Хіба то тіні встануть, щоб тебе хвалити?
Хіба звіщатимуть у могилі твою милість,* у пропасті глибокій − твою вірність?
Хіба чуда твої в темряві будуть відомі,* і твоя ласка в землі забуття?
Ось чому, Господи, до тебе я взиваю,* і моя молитва вранці йде тобі назустріч.
Чому, Господи, відкинув ти мою душу,* чому ховаєш своє обличчя від мене?
Я безталанний і конаю змалку,* я перебув страх твій − і умліваю.
Твій палкий гнів пронісся наді мною,* твої страхіття мене погубили.
Увесь час вони оточують мене, мов води,* усі разом мене обступили.
Ти віддалив від мене товариша і друга,* а із знайомих у мене тільки темінь
Псалом 87: “Очі мої знемоглися від печалі; до тебе, Господи, щодня взиваю, до тебе простягаю мої руки”
У найскладніші часи кожен має власні тривоги. Кажуть, що всі щасливі схожі між собою своїм щастям, а нещастя в кожного своє.
Мабуть так і є. Бо й справді, кожен переживає ті чи інші труднощі по-різному. Хтось старається сховатися від світу, хтось занурюється з головою в роботу, а для когось розрада в спілкуванні з дорогими людьми.
Та є порятунок для кожного з нас – молитва. Розмова з Богом – це і відмежування від суєти, і розмова з найдорожчою Особою і навіть, до певної міри робота. Бо в молитві можемо аналізувати себе, своє життя, свої стосунки і те, як близько до цього допускаємо Господа.
Молімося не просто задля молитви. А, щоб після кожної розмови з Богом ми робили крок вперед, ставали кращими від себе вчорашніх. Бо лише переосмисливши себе і зрозумівши, що є важливіше від того, що завдає нам болю, зможемо стати щасливими.
