Псалом 90
Ти, що живеш під Всевишнього покровом,* що у Всесильного тіні пробуваєш.
Скажи до Господа: Мій захисте і моя твердине,* мій Боже, на котрого покладаюсь.
Він бо спасе тебе від сітки птахолова,* і від погибельного мору.
Він тебе покриє крилами своїми, і ти втечеш під його крила;* щит і забороло − його вірність.
Ти не злякаєшся ні страху вночі,* ані стріли, що вдень літає.
Ані чуми, що в пітьмі бродить,* ані зарази, що нищить опівдні.
Нехай і тисяча впаде біля тебе, і десять тисяч праворуч від тебе,* – до тебе не підійде.
Ти лиш очима споглянеш,* і кару грішників побачиш.
Бо Господь − твоє прибіжище,* Всевишній – твій захист.
Ніяке лихо до тебе не приступить,* ніяка кара не підійде близько намету твого.
Бо ангелам своїм він повелить про тебе,* щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах.
І на руках тебе носитимуть,* щоб не спіткнулася нога твоя об камінь.
На гада й змія будеш наступати,* розтопчеш лева й дракона.
Тому, що він виявив свою любов до мене, я його врятую;* я вивищу його, бо він знає моє ім’я.
Візве до мене, і я озвусь до нього;* я буду з ним у скруті, я його визволю і його прославлю.
Довгим віком його насичу* і явлю йому моє спасіння.
Псалом 90: “Ти не злякаєшся ні страху вночі, ані стріли, що вдень літає. Ані чуми, що в пітьмі бродить, ані зарази, що нищить опівдні”.
Переживання і страх у ситуації, яку маєм сьогодні – цілком нормальні і зрозумілі. Адже наш усталений спосіб життя абсолютно перевернувся. І ми не можемо передбачити, як все розвиватиметься вже за кілька днів.
Та в такій ситуації маємо укріпнути в своїй вірі. Адже сподіватися на Бога і робити те, що залежить від нас – це ті важелі, якими може рухати своє життя.
Слова цього псалма додають нам певності, наскільки можемо бути сильнішими разом із Богом. Тоді, коли Він стане для нас єдиним орієнтиром, коли зможемо відчитати, навіть у цих складних обставинах, Його любов – станемо сильнішими і зуміємо не лише перейти, а й перерости самих себе.
Я колись вважала, що якщо не боятися всього наперед – то 100 відсотків станеться щось погане і, я навіть не припускала думки, що можна жити по- іншому. Потім ти починаєш злитися на себе за ці постійні страхи і пробуєш не боятися і на якийсь час здається, що вже подорослішав і можна бути таки впевненим у собі. Та одного дня страх вертається, як цунамі, ти ще не знаєш чого боятися, але стало ДУЖЕ страшно і буквально через 12 годин усе , що здавалося звичним і правильним падає, як « карточний» будинок. Виникає страшне відчуття, що життя покидає і уже боішся не смерті, а того, що моє життя могло нашкодити майбутньому дочки. І в час, коли ти змирився зі всім приходить думка ( як блискавка), що саме ця ситуація дозволить реалізувати свою найзоповітнішу мрію ( всиновити дитину, я роками боялася, що не зможу, що не вистачить любові до « чужоі» дитини, а дитина це відчує, що не сприймуть близькі – а як я , на щастя помилялась) – і в життя приходить Господь із таким теплом і ніжністю. Відчуття безпеки і спокою можна порівняти лише із відчуттями у глибокому дитинстві, коли страху взагалі не було. І справді, Божу Любов до нас ми не можемо осягнути, але ми можемо іі прийняти. Який страх може бути, якщо знати всім серцем, що все від Господа!