Послання Апостола Павла до Римлян 10, 1-10.
1. Браття, бажання мого серця і моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися. 2. Я бо їм свідчу, що вони мають ревність Божу, та вона нерозважна. 3. Не розуміючи Божої справедливости й шукаючи установити свою власну, вони не покорилися справедливості Божій. 4. Бо мета закону – Христос, на оправдання кожного, хто вірує.
5. Мойсей про праведність, що від закону, пише: той, хто його виконує, буде ним жити. 6. Справедливість же, що від віри, так говорить: не кажи у твоїм серці: хто зійде на небо?, тобто Христа звести додолу, 7. або: хто зійде в безодню?, тобто щоб вивести Христа з мертвих. 8. Що, отже, вона каже?
Близько тебе слово:
в твоїх устах і в твоїм серці,
тобто слово віри, що ми проповідуємо. 9. Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, спасешся, 10. бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння.
Друге Послання Апостола Павла до Корінтян 11, 21 – 12, 9.
21. Браття, в чому б хто не показав відваги, – говорю мов безумний! – я також можу її показати. 22. Вони євреї? Я теж. Вони ізраїльтяни? Я теж. Потомки Авраама? Я теж. 23. Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: я більш від них. Багато більше в трудах, багато більше в тюрмах, під бичами надмірно, у смертельних небезпеках часто. 24. Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок без одного ударів, 25. тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч провів я у безодні; 26. у подорожах часто, у небезпеках на ріках, небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів фальшивих; 27. у праці та в труді, в недосипанні часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! 28. Крім того всього, моє щоденне піклування – журба про всі Церкви!
29. Хто слабкий і я не слабкий? Хто блазниться і я не горю?
30. Коли треба хвалитися, я моєю неміччю буду хвалитись. 31. Бог і Отець Господа Ісуса – він благословен вовіки! – знає, що я не говорю неправди. 32. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамаскинян, щоб мене схопити, 33. але мене спущено через віконце у коші по мурі і я втік з його рук.
1. Чи треба хвалитися? Воно не личить. Та я перейду до видінь і до об’явлень Господніх. 2. Знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, – чи то в тілі, не знаю, чи то без тіла, не знаю, Бог знає, – був узятий до третього неба. 3. І знаю, що той чоловік – чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, – 4. був узятий у рай і чув слова невимовні, яких не можна людині висловити. 5. Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. 6. Коли ж я схочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу правду; але стримуюся, щоб про мене хто не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує.
7. І щоб я не загордів надзвичайними об’явленнями, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в лице, щоб я не нісся вгору. 8. Тричі благав я Господа, щоб той від мене відступився, Браття, в чому б хто. та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила в немочі показується». Найкраще, отже, хвалитимуся скоріше моїми немочами, щоб у мені Христова сила пробувала.
Євангеліє від Матея 8, 28 – 9, 1.
28. Одного разу, колиІсус прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли його два біснуваті, що вийшли з гробів, такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. 29. І стали кричати:
– Що нам і тобі, сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?
30. Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. 31. Біси попросили його:
– Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.
32. – Ідіть! – сказав їм.
І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді все стадо кинулося з кручі в море й утопилось у хвилях. 33. А пастухи втекли і, прибігши в місто, все розповіли, і про біснуватих. 34. І ось все місто вийшло Ісусові назустріч, і, побачивши його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць.
1. Сівши у човен, він переплив і прибув у своє місто.
Євангеліє від Матея 16, 13-19.
13. В той час, прийшовши в околицю Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів:
– За кого мають люди Сина чоловічого?
14. Ті відповіли:
– Одні за Івана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.
15. – На вашу ж думку, – каже до них, – хто я?
16. Озвався Симон Петро і заявляє:
– Ти – Христос, Син Бога живого.
17. У відповідь Ісус сказав до нього:
– Щасливий ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло й кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. 18. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро-Скеля і на цій скелі збудую мою Церкву й адові ворота її не подолають. 19. Я дам тобі ключі царства небесного, і що ти зв’яжеш на землі, буде зв’язане на небі; і те, що ти розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небі.
Святих першоверховних апостолів Петра і Павла
Коли дивимося на постаті цих двох святих, то бачимо, наскільки вони різні: у своєму покликанні, за своїм темпераментом, у способі викладу думок. Але ці двоє святих рівні перед Богом, бо чинили Божу волю.
Апостола Петра Ісус вибрав одним із перших, і він був учасником найвизначніших подій Христового життя, супроводжував Господа впродовж усієї Його діяльності. Апостол Павло історично не бачився з Ісусом Христом, а зустрів Його дорогою до Дамаску, коли переслідував християн. Але бачимо, що Бог першого та другого провадив своїми дорогами.
Важливо замислитися над тим, якою для кожного з нас є особиста й неповторна дорога до Бога. Починаючи від нашого народження, усі події нашого життя, які стаються щодня, – це Господній палець, який нас провадить, освячує та спасає. Ми рівняємося на тих чи інших святих, але ми ніколи не можемо скопіювати доріг якогось святого у своєму житті. Уміймо відкривати й пізнавати Бога. Щоб так, як і Петро й Павло, пройти кожен свій, унікальний шлях перед Господом і засвідчити віру в Бога в нашому особистому, неповторному житті.
Владика Венедикт (Алексійчук)
