Апостол: Гал. 201 зач.; 2, 6-10.
До Галатів послання святого апостола Павла читáння.
6. Браття, щодо тих, що вважать себе бути визначними, якими вони тоді були, мені байдуже, бо Бог не дивиться на обличчя людини, мені ті визначні нічого не додали. 7. Навпаки, побачивши, що проповідь євангелія для необрізаних доручена мені, як Петрові для обрізання, 8. бо той, хто помагав Петрові в апостольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами, 9. і визнавши дану мені благодать, Яків, Кифа та Іван, що вважалися стовпами, на знак єдности дали мені й Варнаві правиці, щоб ми йшли до поган, вони ж – до обрізаних; 10. тільки щоб ми про вбогих пам’ятали, що я, власне, і намагався робити.
Від Марка святого Євангелія читáння.
22. В той час до Ісуса приходить один із старших синагоги, Яір на ім’я, і, побачивши його, упав йому до ніг 23. і благав його вельми, кажучи:
– Дочка моя при смерті. Прийди, поклади на неї руки, щоб видужала й жила.
24. І він пішов з ним. Слідом же за ним ішло багато люду, що тиснувся до нього.
35. Коли він ще говорив, приходять від старшини синагоги й кажуть:
– Дочка твоя померла, чого іще завдаєш клопоту учителеві?
36. Але Ісус, почувши слово, що ті сказали, промовив до старшини синагоги:
– Не бійся! Тільки віруй.
37. І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Івана, брата Якова. 38. Приходять вони до старшини синагоги в хату, й бачить він метушню і тих, що ридали й голосили вельми. 39. Увійшов він і каже:
– Чого метушитесь і плачете? Дівча не померло, воно спить!
40. І насміхались з нього. Він же, виславши усіх, узяв батька дівчати та матір і тих, що з ним були, і увійшов туди, де лежало дівча. 41. Взяв він дівча за руку і сказав до нього:
– Таліта кум (що значить у перекладі: дівчино, кажу тобі, встань).
42. І в ту ж мить дівча встало й почало ходити; мало воно дванадцять років. І всі тим здивувалися вельми. 43. Та він велів їм суворо, щоб ніхто про те не довідався, і наказав дати їй їсти.
1. І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, і слідом за ним пішли його учні.
Замість Достойно, приспів: Величай, душе моя, з неплідної народжену Діву Марію.
І ірмос, глас 8: Чуже матерям дівство і чудне дівам дітородження. На Тобі, Богородице, обоє довершилося. Тому Тебе ми, всі племена землі, безустанно величаємо.
Мр. 5, 22-24. 35 – 6, 1: «Не бійся! Тільки віруй».
«Не бійтеся!» – саме такими словами розпочав свій понтифікат святий Іван Павло ІІ.
Хоча ми називаємо себе християнами, ходимо до храму, але часто бачимо, що в нашому житті маємо мало відваги повністю довіряти Богові. Правду кажучи, і мусимо собі в цьому признатися щиро та відверто, ми любимо все контролювати, усе планувати, усе передбачати. І тому дуже часто, коли приходять якісь біди чи клопоти, вони вибивають нас із колії, бо вони нам непідвладні, ми не можемо їх контролювати.
Коли опиняємось у ситуації, на яку не можемо вплинути і якої не можемо змінити, то саме для нас лунають слова: «Не бійся! Тільки віруй». Бачимо, що чоловік, старшина синагоги, до якого Ісус звернувся з цими словами, справді сам не міг нічого змінити, бо його дочка вже померла.
Христові слова для нас завжди є фундаментом і заохоченням: не боятися, мати відвагу, стояти непохитно у вірі. Або, як каже наше богослужіння, «ще й ще…» довіряти Богові, покладатися й уповати на Нього. А довіряти Богові – найпевніша річ. Бог єдиний, хто ніколи нікого не підвів і не підведе. Саме тому, щоб ми перемогли свої страхи й покладалися на Нього, Господь звертається до кожного з нас: «Не бійся! Тільки віруй».
Владика Венедикт (Алексійчук)
