Псалом 54
Вислухай, Боже, мою молитву* і не погорди благанням моїм.
Прислухайся і вислухай мене.* Я мучуся в моїм болі і хвилююся ворожим гуком, грішника криком;
Бо вони наносять мені лихо* і в гніві зо мною ворогують.
Серце моє тремтить у мені,* і страхи смертні налягли на мене.
Страх і тремтіння надійшли на мене* і жах оточив мене навколо.
І я кажу: Коли б то в мене крила, як у голубки,* я полетів би і відпочив би.
Ось я полинув би далеко,* осівся б у пустині.
Шукав би собі захисту притьмом* від буревію та від тучі.
Знищ, Господи, розділи їхні язики,* бо я бачу насильство й розбрат у місті.
Удень і вночі на мурах вони його обходять,* несправедливість і кривда серед нього.
Загибель серед нього,* з його майдану не сходить гніт і лукавство.
Якби то ворог глузував із мене, я стерпів би;* якби мій ненависник повстав на мене, від нього я сховався б.
А то ти, чоловіче, моя рівня,* друг мій і знайомий,
З котрим ми собі разом любо розмовляли,* до дому Божого ходили собі в святковому гуртку.
Нехай смерть поб’є їх! Нехай зійдуть живими в шеол!* − бо лиш підлота в їхніх домах і посеред них.
Я ж візву до Бога,* і Господь мене врятує.
Увечері і вранці, і опівдні я квилитиму й стогнатиму,* і мій голос він почує.
Він визволить у мирі мою душу від тих, що на мене роблять засідки:* бо їх багато проти мене.
Почує Бог і упокорить їх, Бог, що живе одвіку;* нема бо каяття в них, бо вони не бояться Бога.
Кожен підносить свої руки на своїх же друзів,* порушує свою умову.
Масніші від сметани його губи, серце ж його завжди готове до бійки,* слова його ніжніші від оливи, але вони – мечі вийняті з піхви.
Залиши на Господа твою турботу і він тебе підтримає;* повіки не допустить, щоб справедливий захитався.
І ти, Боже, зведеш у яму тління їх.* Кровожерні та лукаві не доживуть до половини віку свого; я ж, Господи, надіюся на тебе!
Псалом 54: “Вислухай, Боже, мою молитву* і не погорди благанням моїм”.
Найбільше, що нас морально вихолощує – безнадія. Коли здається, що залишаємося сам на сам зі своїми проблемами, бідами і переживаннями. Тоді світ наче прискорюється і йому не до нас. Здається, що всі люди пливуть своєю течією, а ти просто захлинаєшся і ніхто навіть не усвідомлює, як потребуєш допомоги.
Вислухай, Боже, мою молитву! Почуй мене! Це те, що найчастіше кажемо до Всевишнього, коли нас поїдає розпач. Але й в такі миті іноді варто затихнути і послухати самим. Не захлинатися у паніці й власному безсиллі, а спробувати знайти те, що допоможе піднятися на поверхню бурхливого життєвого моря.
Послухай в таку хвилю Бога. Він точно поруч і точно щось говорить. Зумій почути і піти за тим голосом.
