До Солунян першого послання святого апостола Павла читáння.
1 Сол. 265 зач.; 2, 9-14.
9. Браття, ви пам’ятаєте про наш труд та про працю; вночі і вдень ми працювали, щоб кого з вас не обтяжити, та проповідували вам Боже Євангеліє. 10. Ви і Бог свідки, як свято, справедливо й бездоганно ми поводилися між вами, віруючими. 11. Самі знаєте, як ми кожного з вас, мов батько своїх дітей, 12. просили, умовляли й заклинали жити достойно перед Богом, який вас кличе до свого царства і слави.
13. І тому ми також дякуємо Богові безперестань за те, що ви, ледве почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людське, але як воно є справді – як Боже слово, яке діє у вас, віруючих. 14. Ви бо, брати, почали наслідувати Божі Церкви, що в Юдеї у Христі Ісусі; бо і ви терпіли те саме від ваших земляків, що вони від юдеїв.
Від Луки святого Євангелія читáння.
Лк. 57 зач. 11, 14-23.
14. Одного разу виганяв Ісус біса, що був німий. І як біс вийшов, німий заговорив, і дивувались люди. 15. Та деякі з них говорили:
– Він Велзевулом, князем бісівським, виганяє бісів.
16. Інші ж, щоб його випробувати, домагалися від нього знаку з неба. 17. Він же, знаючи їх, сказав їм:
– Кожне царство, розділене саме в собі, запустіє, і дім на дім, упаде. 18. Коли, отже, і сатана розділений сам у собі, як устоїться його царство? Кажете бо, що Велзевулом виганяю бісів. 19. Коли я Велзевулом виганяю бісів, ким виганяють сини ваші? Ось чому вони будуть вашими суддями.
20. Коли ж я перстом Божим виганяю бісів – прийшло до вас царство Боже. 21. Коли хто сильний та озброєний пильнує свого двору, його майно в безпеці. 22. Коли ж надійде хто сильніший від його подолає, забере у нього всю його зброю, на яку він покладався, і розділить його здобич.
23. Хто не зо мною, той проти мене; і хто зо мною не збирає, той розсипає.
Луки 11. 23: “Хто зо мною не збирає, той розсипає”
Нам здається, що згіршення людини стається через життєві обставини. Що, якби хтось народився в іншій країні, заможнішій чи інтелігентнішій сім’ї, то життя було б абсолютно іншим. Якби мали більше можливостей, більше грошей, краще товариство, то все пішло б абсолютно по-іншому.
А думали про те, що обставини – це лише поштовх. І не завжди мусить бути все гладко, все ідеально, щоб людина хотіла зростати і в духовному сенсі чи й соціальному? Навпаки, часто саме негаразди стають стимулом ефективніше працювати, більше бути з Господом.
Так, звичайно, когось також обставини й притискають до дна. Але часто через небажання самої людини щось змінити. Небажання чути Бога і побачити Його присутність у своєму житті . А Він є! І завжди підтримує. Але чи бачимо?
