Соборного послання Юдового читáння.
Юд. 77 зач.; 1, 1-10.
1. Юда, слуга Ісуса Христа, брат Якова, покликаний, любим у Бозі Отці і збереженим для Ісуса Христа: 2. хай милосердя, мир і любов будуть у вас повні.
3. Мої любі, я пильно старався писати вам про наше спільне спасіння і вважаю за конечне написати вам, щоб заохотити вас боротися за віру, раз назавжди передану святим. 4. Бо до вас крадькома вдерлися деякі людці, що були здавна призначені на засуд: безбожні, які з благодаті Бога нашого роблять розпусту і відрікаються від нашого єдиного Владики й Господа Ісуса Христа.
5. Хочу нагадати вам, хоч знаєте все, що Господь, визволивши людей з Єгипетського краю, згодом видав на погибіль тих, які не вірували. 6. І ангелів, що не зберегли свого достоїнства й покинули житло, зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня. 7. Так само Содома й Гомора з сусідніми містами, які, подібно до них, були запродалися розпусті і протиприродній похоті, лежать як приклад, скарані вічним огнем.
8. Отак і ці, також у маячінні, бруднять тіло, відкидають владицтво і зневажають світлості. 9. І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, але сказав: нехай тебе Господь судить, 10. ції зневажають те, чого не знають; а те, що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, те їх губить.
Від Луки святого Євангелія читáння..
Лк. 109 зач. 22, 39-42; 45 – 23, 1
39. Тоді він вийшов і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. 40. Як же прибув на місце, сказав їм:
– Моліться, щоб не ввійти в спокусу.
І сам відійшов від них так далеко, як кинути каменем, і, впавши на коліна, почав молитися:
42. – Отче, якщо хочеш, віддали від мене цю чашу, однак хай не моя, а твоя буде воля!
45. Він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. 46. І сказав їм:
– Чого спите? Вставайте й моліться, щоб не ввійти в спокусу.
47. Він говорив ще, аж тут надходить юрба, і на її чолі йде один з дванадцятьох, на ім’я Юда; він підійшов до Ісуса, щоб його поцілувати. 48. Ісус сказав до нього:
– Юдо, поцілунком видаєш Сина чоловічого?
49. Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом:
– Господи, чи не вдарити нам мечем?
50. І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. 51. Ісус озвався:
– Лишіте!
І доторкнувшися до вуха, зцілив його. 52. Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі храму і старших, що були вийшли проти нього:
– Неначе на розбійника ви вийшли з мечами та киями!
53. Коли я щодня був з вами в храмі, ви не наклали рук на мене; та це ваша година і влада темряви.
54. Схопивши Ісуса, вони повели його і привели в дім первосвященика. Петро ішов слідом за ним здалека.
55. І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. 56. Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття, і, приглянувшись до нього пильно, каже:
– І цей з ним був!
57. Він відрікся, кажучи:
– Не знаю його, жінко!
58. Та трохи згодом другий, побачивши його, каже:
– І ти з них.
Але Петро відповів:
– Ні, чоловіче!
59. По якійсь годині хтось інший почав настоювати кажучи:
– Справді, і цей з ним був! Таж він із Галилеї!
60. Петро озвавсь:
– Не знаю, чоловіче, що кажеш.
І зараз же, як він говорив ще, запіяв півень. 61. І тут Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро слово, яке Господь йому сказав був: «Петре, перше ніж запіє півень, ти нині мене відречешся тричі». 62. І вийшовши звідти заплакав гірко.
63. Тим часом люди, що держали його, над ним знущалися і били його. 64. І закривши йому очі, питали:
– Пророкуй, хто той, що тебе вдарив.
65. І багато іншого, глузуючи, говорили на нього.
66. Як же настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники. І привели його на суд свій 67. і казали:
– Якщо ти Христос, скажи нам.
Він відповів їм:
– Коли скажу вам, не повірите, 68. і якщо вас спитаю, не відповісте. 69. Віднині Син чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.
70. Усі сказали:
– То ти – Син Божий?
Він сказав до них:
– Ви кажете, що це я.
71. Сказали ті:
– Навіщо нам ще свідки? Самі ми чули з уст його.
1. Тоді вся їхня громада встала, повели його до Пилата.
Луки 22, 42: “Отче, якщо хочеш, віддали від мене цю чашу, однак хай не моя, а твоя буде воля!”
Пригадайте собі ситуацію, коли на кону стояло щось дуже дороге для вас. Коли розуміли, що в одну мить втрачаєте все, що мусите пожертвувати чимось справді важливим для вас. Пам’ятаєте, скільки сумнівів, скільки переживань, болю довелося перебрати в своїй голові. Як ви ретельно і скрупульозно зважували всі “за” і “проти”, бо ви приймали рішення.
А подумайте тепер про Христову жертву. Він – Господній Син. Йому під силу абсолютно все. І Його вибір був би абсолютно правильним у будь-якому випадку. Що б не обрав Христос – Він був би правий.
Та, готуючись стати жертовним агнцем, цілковито віддається волі Свого Отця. Божий вибір для Нього є остаточним.
Зізнайтеся собі щиро: коли ви віддавали своє життя так цілковито в Божі руки, коли приймали Його волю, як абсолютне рішення для себе, не маючи ані найменшого сумніву у його правильності?
